Сторінка
1
Еволюція підходів до систематизованого аналізу фінансової звітності
Фінансовий аналіз базується здебільшого на даних фінансової звітності. У чинному в Україні нормативному документі наведено навіть таке визначення: "методи фінансового аналізу — прийоми та способи обробки бухгалтерської (фінансової) звітності" (курсив авт.). Західні фахівці виокремлюють п'ять відносно самостійних підходів у становленні систематизованого аналізу фінансової звітності (САФЗ).
1. "Школа емпіричних прагматиків"
Намагаючись визначити кредитоспроможність компаній, фінансові аналітики обґрунтували набір відносних показників — індикаторів, придатних для такого аналізу. Аналіз кредитоспроможності розглядався як найважливіший аспект фінансового аналізу діяльності компаній. Тому особлива увага приділялася показникам використання оборотних коштів, власним оборотним коштам, кредиторській короткостроковій заборгованості. Представники цієї школи, які займалися оцінкою, аналізом і управлінням фінансовими ресурсами та кредитною політикою, переконали компанії в доцільності такого підходу. Сучасні методики аналізу кредитоспроможності компаній розглянуто.
2. "Школа статистичного фінансового аналізу"
Основна ідея представників цієї школи полягала в тому, що розраховані аналітичні фінансові коефіцієнти корисні лише тоді, коли є критерії, з граничними значеннями яких можна порівнювати ці коефіцієнти. Критеріальні значення коефіцієнтів за допомогою статистичних методів обробки інформації були диференційовані з огляду на галузі, підгалузі та типи компаній. У межах цього напрямку досліджується колінеарність і стійкість коефіцієнтів для обраних (однакових за типами) груп компаній. Дослідження свідчать, що коефіцієнтам властива мультиколінеарність у часі й просторі. Це зумовило нове актуальне завдання — класифікацію всієї сукупності коефіцієнтів по групах: показники однієї групи корелюють між собою, а показники різних груп — відносно незалежні. Граничні рівні фінансових коефіцієнтів використовуються у вітчизняних нормативних документах, у окремих дослідженнях.
3. "Школа мультиваріантних аналітиків"
Представники цієї школи мають на меті побудувати концептуальні основи САФЗ, що базуються на існуванні беззаперечного зв'язку між окремими коефіцієнтами, які характеризують фінансовий стан і ефективність діяльності компаній (наприклад, валовий дохід, оборотність коштів у активах, запасах, розрахунках тощо), і узагальнюючими показниками фінансово-господарської діяльності компаній (наприклад, рентабельність власного капіталу). Основне завдання представники цієї школи вбачали в побудові піраміди (системи, дерева) показників. Певного розвитку цей напрямок аналізу набув у межах побудови комп'ютерних імітаційних моделей щодо взаємозв'язку аналітичних показників і ринкової ціни акцій. Один із найвідоміших практичних результатів цієї "школи" — методика аналізу, запропонована менеджерами фірми "Дюпон". Ця методика розглянута в багатьох працях з фінансового аналізу.
4. "Школа аналітиків з прогнозування можливого банкрутства компаній"
Представники цієї школи наголошують на фінансовій стійкості компанії (стратегічний аспект), надаючи перевагу перспективному аналізу перед ретроспективним. На їхню думку, цінність фінансової звітності визначається виключно її здатністю передбачити можливе банкрутство. У найзавершенішому вигляді методика й техніка прогнозування банкрутства відображені у працях американського дослідника Е. Альтмана. Огляд існуючих тестів з оцінки ймовірності банкрутства викладено в підрозд. 5.5.
5. "Школа учасників фондового ринку"
Це найновіший напрямок у межах САФЗ, який став розвиватися у 60-х роках минулого сторіччя. Представники цієї школи вважають, що цінність фінансової звітності полягає в можливості її використання для прогнозування рівня ефективності інвестицій у цінні папери та пов'язаного з цим ступеня ризику. Праці мають поки що теоретичний характер.
Перспективи подальшого розвитку САФЗ пов'язані насамперед з розробкою нових аналітичних коефіцієнтів, а також з розширенням інформаційної бази аналізу. Вочевидь, аналітичні розрахунки, особливо перспективного характеру, не можуть виконуватися лише за даними фінансової звітності, аналітичні можливості якої, безперечно, обмежені.
Методи факторного аналізу
Основою економічного й фінансового аналізу є виявлення, оцінювання та прогнозування впливу факторів на зміну результатних показників. Фактор — це те, що спричинює якесь явище чи процес, визначає його характер або одну з основних рис. Усі фактори, що впливають на систему й визначають її поведінку, взаємопов'язані та взаємозумовлені.
Серед багатьох форм зв'язку важливу роль відіграє причинна, сутність якої полягає в породженні одного явища іншим. Такі явища називаються детермінованими, або причинно-наслідковими. Ознаки, що характеризують причину, називаються факторними; якщо вони характеризують наслідки, то їх називають результатними. Сукупність пов'язаних факторних і результатних ознак — це факторна система.
Факторний аналіз — це методика комплексного й системного вивчення та вимірювання впливу факторів на величину результатних показників.
Типи факторного аналізу
За різними класифікаційними ознаками виокремлюють різні типи факторного аналізу.
1. Детермінований (функціональний) і стохастичний аналіз — залежно від досліджуваного виду зв'язку між фактором (або факторами) і результатним показником.
Жорстко детермінованим (функціональним) залежностям притаманне те, що кожному значенню фактора відповідає певне невипадкове значення результатної змінної величини (функції). Такі залежності називаються функціональними. Наприклад, кожній зміні податкової ставки відповідає певний абсолютний розмір податку; кожній зміні норм, розцінок, посадових окладів — певний розмір витрат на оплату праці; зміні норм соціальних відрахувань з фонду оплати праці — певна абсолютна сума цих відрахувань.
Зв'язок називається стохастичним (імовірним), якщо кожному значенню факторної ознаки відповідає множина значень результатної ознаки, тобто певний статистичний розподіл. Цей вид залежностей характеризується тим, що кожному значенню змінної величини фактора відповідає не одне, а кілька значень величини функції. Такі залежності називаються кореляційними. Зв'язок між змінними величинами при цьому виявляється вже не в кожному окремому випадку, а в сукупності однакових випадків, причому він відображається у зміні узагальнюючих характеристик — середніх величин. Так, зв'язок між рівнем витрат і коефіцієнтом плинності кадрів або ступенем порушення платіжної дисципліни можна встановити лише при зіставленні середніх значень показників функції й факторних показників.
Завантажити реферат