Сторінка
6

Особливості соціальної роботи з дітьми з вадами слуху на базі Кам'янської школи-інтернату для слабочуючих та пізньоглухих дітей

3) найважливіше, це - розвиток рухів різних звукопроизводящих органів: рота мови; при ніж вчителем рекомендується:

• відкривання і закривання рота при різній ширині;

• відкривання і закривання губ, втягування і витягування їх вперед і назад;

• руху мови вперед і назад при помірно відкритому роті;

• у різні сторони, вгору і вниз;

• мова висовується настільки з рота, щоб захопити собою верхню губу, - потім нижню;

• рот відкривається безкоштовно, мова укладається плиском і залишається в спокійному стані;

• щелепи повинні вільно без жодного зусилля, рухатися вперед і назад.

Нарешті, необхідно розвивати здатність зосередити увагу шляхом зору, для чого учня змушують при нерухомості голови:

1) піднімати і опускати очі;

2) повертати їх вправо і вліво;

3) обертати їх.

Велику послугу при подібних заняттях надає дзеркало, перед яким вчитель і учень повторюють одні й ті ж рухи, при чому вчитель іноді пальцями сприяє учня в тих або інших рухах органів мови.

Лише після попередньої підготовки, вчитель переходить до постановки звуків, при чому необхідно звернути увагу учня, на струсу, що відчуваються в різних частинах організму при вимові звуків, для чого змушують учня прикладати при вимові звуку руку то до рота, то до грудей, то до гортані, то навіть до лоба вчителя. Прикладаючи руку до носового отвору або до стінок носа, він відчуває струм повітря, що проходить через носову канал. Поряд із засвоєнням букв йде і вивчення листа їх. Викладання окремих букв завжди повинно слідувати в певному порядку, при чому починають з деяких приголосних. Останні бувають або миттєві, при яких органи рота щільно замикаються і швидко розкриваються, або тривалі, де частині рота торкаються дуже близько один до одного, але між ними залишається вузьку щілину, поки триває звук. Починають з миттєвих звуків (п, б, т, д, к, р, ч, ц) і переходять до тривалим (ф, в, с, пнз, ш, ж, х, і, г). Так, напр.при букві п вчитель щільно закриває рот, але аж ніяк не стискає занадто губ і швидко випускає з рота повітря, знову зімкнувши губи.

Якщо учневі здасться мало відчуття подиху на руці, то треба здути папірець зі столу. При вимові цієї букви учень бачить вільно складені губи і відчуває - тепле дихання, повітря, що виходить крізь губи. При букві ф учень бачить не тільки відповідне положення органів, але і відчуває холодну струмінь повітря, що проходить через маленьку щілину між верхніми зубами і нижньою губою. Найбільша перешкода для глухонімих представляє постановка букви і, при якій тремтіння повітря відчувається на краях зубів, в місці з'єднання верхніх і нижніх щелеп, на верхівці голови, збоку на шиї. Вчитель може дати відчути цей звук учневі, затиснувши між зубами один кінець тонкої палички, інший кінець її вклавши між зубами учня; тоді, при проголошенні звуку, учень може відчути тремтіння паличка внаслідок тиску повітря. Деякі вчителі при цьому звуці змушують учня тримати руку на верхівці голови, - прийом, засуджуємо багатьма авторитетами.

Коли учень вже опанував артикуляцією букв, переходять до двох голосних ай, ой, уй, і т д., а потім до складах. Наш російський авторитет за методом навчання усного мовлення, Остроградський, вказує на наступні необхідні правила при навчанні глухонімих усного мовлення: повинна бути підтримувати найсуворіший поступовість: не встановивши одного, не переходити до іншої. Звуки повинні групуватися в сполучення у відомому порядку, при ніж спочатку беруться поєднання з двох звуків. Самі звуки ставляться уривчасто, коротко. Від учнів потрібно вимагати суворої артикуляції. Як тільки вчитель поставив деякі звуки, можна давати назви понять, які вибираються з середовища, що оточує дитину, при ніж спочатку даються поняття односкладові, так як глухому дитині без перепочинку дуже важко вимовити двусложное або багатоскладове слово, а цих передиху не слід допускати, так як учень інакше ніколи не досягне плавною мови.

Для повідомлення учневі назв понять існує багато прийомів:

1) артикулюють спочатку назва, потім дають саме поняття;

2) вказують предмет і дають поспіль його назву і т. п.

При сприятливих умовах, деякі з них до того удосконалюються в звукового мовлення та читанні по губах, що властива їм аномалія абсолютно проглядається непредупрежденными особами. У більшості, при надзвичайної виразності вимови, помічається тільки відсутність гармонійності у промові; в інших навіть це відсутня.

Соціальний розвиток дітей з вадами слуху

Соціальний розвиток дітей з вадами слуху

1.Параметри оцінки соціального розвитку дітей з вадами слуху

2.Особливості окремих складових соціального розвитку:

А) соціальні знання;

Б) комунікативно-вербальна та інтерактивна сфери;

В) оцінні та самооцінні відносини;

Г) мотиваційна сфера

3.Вплив зовнішніх факторів на соціальний розвиток дітей з вадами слуху

4.Перспективи соціалізації осіб з вадами слуху з точки зору біолого-медичної та соціокультурної концепцій глухоти

Параметри оцінки соціального розвитку дітей з вадами слуху

Соціальний розвиток дитини є багатогранним процесом, який передбачає засвоєння культурних і моральних цінностей суспільства, формування особистісних якостей, що визначають взаємовідносини з іншими дітьми та дорослими, розвиток самосвідомості, усвідомлення власного місця в суспільстві.

Л.С.Виготський особливу увагу приділяв тим наслідкам відхилень у розвитку, які ведуть до "смещения тех систем, которые определяют все функции общественного поведения ребенка", визначаючи їх як "социальный вывих".

Наявність такого відхилення, як порушення слуху, значно ускладнює соціальний розвиток дитини, що досить переконливо показано в спеціальних дослідженнях і підкріплюється інформацією про численні труднощі, з якими стикаються люди з вадами слуху в ході соціальної адаптації. За відомим висловом Л.С.Виготського, глухота є дефектом саме соціальним.

При вивченні питання про особливість соціального розвитку дітей з вадами слуху слід спиратися на виділення наступних параметрів:

1) соціальні знання, які включають міру зорієнтованості дитини у навколишньому середовищі (правила поведінки, емоційні стани оточуючих, часова орієнтація, географічна, політична, економічна тощо);

2) комунікативно-вербальна сфера, яка розкривається через навички спілкування (володіння необхідними формами мовних висловів і невербальних засобів спілкування, уміння вступати в діалог, додержання етикетних форм спілкування з людьми);

3) інтерактивна сфера, яка розкривається через уміння самостійно організовувати взаємодію з іншими людьми та підкорятися вимогам у групових діях (уміння прийняти групове завдання, здійснювати спільні дії, підкорятися груповим нормам, дотримуватися ієрархічних відносин);

4) сфера оцінних і самооцінних відносин, які визначають специфіку ставлення до себе та до інших людей (глобальна оцінка себе, глобальна оцінка однолітків, уміння порівняти себе та однолітків, себе та персонажа тощо);

5) мотиваційна сфера, яка розкриває усвідомлене бажання дитини, наприклад, йти до школи й опинитися у новій для неї діяльності, у специфічних формах спілкування та взаємодії з людьми (привабливість школи, учнівської атрибутики, перевага вчителя перед батьками, наявність внутрішньої позиції школяра тощо.