Сторінка
11
- 2010-2011р. І місце у ІV і V Міжнародному фестивалі дитячої творчості "Назустріч мрії" у номінаціях "Хореографія", "Оригінальний жанр".
- 2011р. І місце в обласному турі Всеукраїнського фестивалю творчості людей з обмеженими можливостями "Барви життя" у номінації "Музичне та театральне мистецтво".
- 2010-2011р. - переможці Всеукраїнських змагань з новусу.
- 2010-2011р. – чемпіони України з баскетболу серед глухих спортсменів (дівчата ІІ місце, хлопці – ІІІ).
- 2010-2011р. - чемпіони України з вільної боротьби серед глухих спортсменів (хлопці, І, ІІІ місце).
Педагогічний колектив:
активно впроваджує в свою діяльність новітні технології навчання та виховання дітей з недоліками слуху. За свої творчі надбання педагоги отримали:
- в жовтні 2009 року на виставці "Інноваційні технології навчання" звання дипломантів конкурсу "Інновації в упровадженні інформаційно-комунікаційних технологій в освітню практику";
- в лютому 2009 року на ХІІ Міжнародній виставці навчальних закладів "Сучасна освіта в Україні – 2009 року" почесне звання "Лідер сучасної освіти";
- в березні 2009 року ЦК Профспілки працівників освіти і науки України нагородив профспілкову організацію школи-інтернату Дипломом третього ступеня як переможця Всеукраїнського огляду-конкурсу на кращу первинну профспілкову організацію;
- в 2010р.- учасники проекту "Флагман сучасної освіти України";
- в березні 2012 року на ІV міжнародній виставці "Сучасні заклади освіти – 2012" диплом "За активну роботу з модернізації системи освіти".
Мета школи для дітей зі зниженим слухом – допомогти сформувати у такої дитини вміння та навички спілкування, розвивати мовлення та словесно-логічне мислення, необхідне їй як при породженні власного мовлення, так і при сприйманні звернення до неї. Ці цільові аспекти покладені в основу всієї діяльності вчителя та дитини на індивідуальних заняттях, а зміст індивідуальних занять підпорядкований визначеній меті.
Перед індивідуальним заняттям стоять такі завдання:
1. Забезпечити можливість спілкування, оволодіння діалогічним і монологічним мовленням згідно з потребами та можливостями дітей конкретної вікової групи.
2. Сформувати чітку артикуляцію, звуковимову та навички слухо-зоро-вібраційного сприймання усного мовлення.
3. Забезпечити розвиток словесної пам’яті, уяви.
Формування вмінь та навичок говоріння та сприймання мовлення має концентричний, спіралеподібний характер. Це означає, що одні і ті самі уміння та навички формуються та удосконалюються на різному мовленнєвому матеріалі (як за змістом, тематикою, так і за характером, який ускладнюється згідно з етапами навчання – від класу до класу).
В основу формування звуковимови покладено складовий метод, який краще забезпечує звукозлиття, попереджує появу призвуків, ефективніше готує дитину до сприймання усного мовлення, до читання та письма.
Центральною проблемою сурдопедагогіки протягом усієї історії її розвитку є формування і розвиток мовлення дітей з обмеженими слуховими можливостями. Визнання за дітьми з порушенням слухової функції здібностей до високого загального й мовленнєвого розвитку завжди було характерно для російської та української сурдопедагогіки (В.І.Флері, Г.О.Гурцов, О.Ф.Остроградський, П.Д.Єнько, М.М Лаговський, І.О.Васильєв, Н. К.Патканова, І. П.Соколянський та ін.).
У другій половині ХХ століття проблема розвитку мовлення осіб з обмеженими слуховими можливостями розроблялась як складова частина спеціальної системи навчання і виховання дітей з порушеннями слуху (праці Р.М.Боскіс, Л.М.Бикової, К.Д.Бойко, А.М.Гольдберг, А.Г.Зикеєва, О.С.Зикова, І.В.Колтуненко, К.Г.Коровіна, Б.Д.Корсунської, Л.П.Носкової, Ж. І.Шиф та ін.). Принципово важливими для теорії навчання даної групи дітей мови є вихідні, основоположні принципи цієї системи: максимальне збагачення мовленнєвої практики глухих, оволодіння словниковим запасом мовлення у нерозривній єдності з оволодінням граматичної будови, практичне вивчення дитиною граматичних закономірностей. Система навчання глухих дітей мови за принципом формування мовленнєвого спілкування, розроблена під керівництвом С. О. Зикова, відкрила нові можливості для піднесення загального і мовленнєвого розвитку глухих дітей. Вона збагачує словник учнів, підвищує їхню мовленнєву активність, змінює ставлення дітей до словесного мовлення.
У вітчизняній і російській сурдопедагогіці та сурдопсихології в результаті дослідження різних сторін процесу оволодіння і розвитку мовлення та особливостей пізнавальної сфери дітей з порушеннями слуху (Р.М.Боскіс, Л.М.Бикова, І.М.Гилевич, А.М.Гольдберг, А.Г.Зикеєв, О.С.Зиков, Б.Д.Корсунська, Т.В.Розанова, Ж.І.Шиф та ін.) визначені основні характеристики їх мовленнєвого розвитку та вивчення ними мови на різних етапах навчання. Як показують багаточисельні дослідження провідних вчених-сурдопедагогів, під час корекційної роботи у дітей з вадами слуху мовленнєвий недорозвиток поступово компенсується; вони оволодівають базисною лексикою, граматичними засобами її оформлення, що дозволяє вже наприкінці першого ступеня навчання значно розширити кругозір учнів, сформувати їх мовленнєву діяльність, перейти до вивчення елементарного, а на другому ступені навчання – систематичного курсу граматики.
Проте рівень оволодіння словесним мовленням у дітей з вадами слуху, які закінчують початкову школу за корекційними програмами з використанням спеціальних підручників і посібників, далеко не однаковий і часто настільки низький, що створює труднощі як у розумінні та осмисленні текстів підручників загальноосвітньої школи другого ступеня, так і під час побудови власних висловлень, про що свідчать багаточисельні лексичні й граматичні помилки, неуміння зв’язно і правильно виражати свої думки. А.Г.Зикеєв, визначаючи причини низького рівня оволодіння словесним мовленням, указує на основні з них: характер дефекту, час і ефективність корекційного впливу, обмеженість мовленнєвого досвіду та зазначає, що вони впливають на недостатню сформованість мовленнєвих навичок і умінь, які забезпечують функціонування мовленнєвої діяльності учнів у різних її формах.
Загальновизнано, що від рівня практичного володіння учнями словесним мовленням залежить не тільки засвоєння курсу рідної мови, але й набуття інших знань. Тільки мовлення, яке спирається на достатній словниковий запас, граматичні норми мови може забезпечити повноцінне спілкування з оточуючими, стати головним засобом пізнавальної діяльності. Основні компенсаторні напрямки роботи з розвитку мовлення в здійснюються переважно на уроках мови, уроках розвитку мовлення та уроках читання і літератури. Маючи аналогічні із загальноосвітньою школою кінцеві цілі (А.Г.Зикеєв), збагачення словникового запасу, засвоєння норм лексичної і синтаксичної стилістики, розвиток навичок і умінь зв’язного усного і писемного мовлення – ця робота у спеціальних школах для дітей з вадами слуху має свої акценти, особливі напрямки, які враховують особливості мовленнєвого розвитку глухих та слабочуючих учнів. Особливості мовленнєвого розвитку та зумовлені ними труднощі у сприйнятті й породженні висловлювань визначають необхідність виділення спеціальних напрямків у роботі зі школярами з уточнення, а в окремих випадках і формування мовленнєвих навичок і умінь (А.Г.Зикеєв). Для учнів, які не володіють в необхідній мірі системними відношеннями мови, лексичними і граматичними узагальненнями, які лежать в основі нормальної мовленнєвої діяльності, дуже важливо при переході до вивчення систематичного курсу граматики, перш за все морфології, і зокрема дієслова, здійснювати кореляцію теоретичних знань з практичними уміннями і навичками. Саме під час вивчення морфології, зокрема дієслова, створюються умови для оволодіння граматично правильним мовленням. Вивчення слова у єдності його лексичних і граматичних значень є підгрунтям, з однієї сторони, для лексико-семантичної роботи, для корекції, уточнення, збагачення словника учнів, з іншої - для роботи над словом як з будівельним матеріалом словосполучень і речень, для уточнення, упорядкування і корекції синтаксичних структур, що продукуються глухими учнями (А.Г.Зикеєв).