Сторінка
18

Особливості соціальної роботи з дітьми з вадами слуху на базі Кам'янської школи-інтернату для слабочуючих та пізньоглухих дітей

Учні вчаться по повному і короткому написанню викладу одного і того ж тексту, конспектування прочитаного, редагуванню тексту, написанню творів, листів.

Окрім загально-дидактичних методів слід використовувати у роботі й спеціальні прийоми і методи, що спрямовані на оживлення мовного матеріалу через його комунікативне використання. Вчитель повинен створити всі умови, щоб мова засвоювалася не як результативна освіта, а в самому режимі Її використання, як специфічна людська діяльність невід'ємна частина існування людини.

Рекомендації щодо розвитку комунікаційних навичок у дітей з вадами слуху.

1. Батькам, педагогам, обслуговуючому персоналу:

1.1. Мовлення дорослих повинно відповідати нормам літературної мови, бути інтоноване, мати нормальний темп і гучність.

1.2. Формувати навички сприймання і відтворення усного мовлення в умовах спеціально створеного слухомовленнєвого середовища при постійному використанні якісної звукопідсилюючої апаратури.

1.3. Мотивувати мовленнєве спілкування, пов’язане з побутовими потребами дітей: підтримувати та заохочувати будь-які спроби спілкування дітей.

1.4. Формувати у дітей потребу у мовленнєвому спілкуванні за допомогою запитань (хто?, що?, куди?, коли?, чому? та ін.).

1.5. Обличчя дорослого повинне знаходитися на рівні обличчя дитини не ближче 40-50 см.

1.6. Постійно стимулювати дітей до активного застосування мовлення.

1.7. Весь мовний матеріал, що засвоєний дітьми, повинен відтворюватися ними тільки в усній формі.

1.8. Батькам та педагогам висувати однакові вимоги до мовлення дітей.

1.9. Батькам закріплювати і розширювати мовленнєві уміння і навички, сформовані на спеціальних заняттях.

2. Педагогам:

2.1. Формувати в дітей з вадами слуху слухозорову кінестетичну систему на основі інтенсивного розвитку порушеної слухової функції.

2.2. Працювати над збагаченням мови новим матеріалом і закріпленням вже пройденого шляхом безпосереднього включення мовлення в практичну діяльність учнів.

2.3. Використовувати таблиці з метою закріплення фразеології. Матеріал на таблицях (питання, відповіді, прохання) постійно поновлювати та поповнювати. Привчати учнів звертатися до табличок при виникненні ускладнень у формуванні висловлення.

2.4. Здійснювати наступність у роботі над усним мовленням в різних організаційних формах навчання.

2.5. Проводити спеціальну роботу, спрямовану на активізацію усної комунікації учнів під час діалогічного мовлення.

2.6. Працювати одночасно над вимовою і граматичною системою мови.

2.7. Поповнювати мовлення дітей дієсловами, прикметниками, займенниками, прислівниками.

2.8. Під час занять поряд з описово-розповідною використовувати, також, і розмовну форму мовлення.

2.9. Обмежити використання міміко-жестикуляторного мовлення. Використовувати його дозволяється лише у виняткових випадках при неодмінній умові: міміко-жестикуляторне мовлення супроводжується словесною мовою.

2.10. Не супроводжувати усне мовлення дактилюванням. Використання дактильної форми мови допускається на уроках у тих випадках, коли спілкування усним мовленням утруднено, а також з учнями, що мають поганий зір і слабкі навички читання з губ.

Рекомендації щодо удосконалення мовних навичок дітей з вадами слуху.

1 .Постійно використовувати спеціальні методи та специфічні прийоми у роботі з дітьми на заняттях та особливо у режимних моментах.

2.Створювати штучні ситуації, які спонукають дітей до комунікативної діяльності.

3. Більше проводити ігор, які направлені на розвиток зорової уваги та сприймання; а також сюжетно-рольових ігор, застосовуючи змістові діалоги.

4. На заняттях частіше використовувати картини; складаючи опис та розповідь, встановлювати міжпредметні зв'язки.

5. На прогулянці постійно звертати увагу дітей на зміни у природі, проводити спостереження за живою та неживою природою.

6. Формувати у дітей увагу до обличчя педагога, міміки, співвідношенню предметних та мовленнєвих дій.

7. Не відповідати на звернення дітей мімікою та жестами без мови, а допомагати їм складати та постійно повторювати речення-прохання, звернення до дорослих.

8. Заохочувати використання дітьми засвоєних мовних засобів, незважаючи на їх недосконалість.

9. Мовну активність дитини треба підтримувати та стимулювати[39].

Рекомендації батькам для розвитку комунікативних здібностей у дітей з вадами слуху.

Створення слухомовного середовища припускає постійне мотивоване спілкування з дитиною, що має порушення слуху, незалежно від його можливостей сприйняття мови і рівня мовного розвитку. Основними умовами створення слухомовного середовища є наступні: 1. Мотивоване мовне спілкування з дітьми в процесі практичної діяльності. Штучно створювати ситуацію для наочного пояснення багатьох з необхідних в обіході слів дуже важко, в той час як випадковий збіг обставин може виявитися дуже сприятливим для засвоєння нового слова. Слова, придбані в випадкової ситуації, слід записувати і постаратися підібрати аналогічні випадки, щоб повторити і закріпити їх. 2. Формування у дітей потреби в мовленнєвому спілкуванні. Іншим джерелом накопичення словникового запасу є бесіди по сюжетних картинках з серії картинок, з яких складається розповідь. Для розмов по картинці можна користуватися художніми репродукціями і ілюстративним матеріалом, що видаються в дитячих журналах і книжках. 3. Підтримка всіх проявів мовлення дитини, яким би не був їх рівень, спонукання дітей до активного застосування мови. Ефективним джерелом накопичення мовного запасу є так звані сюжетно-рольові ігри. При використанні ляльок, іграшкових тварин та інших іграшок можна організувати з дитиною сюжетні гра: гру в "магазин", "поліклініку", "кухню", "доктора", "перукарню", "зоопарк", "школу", "кіно" і т.п. Організовуючи таку гру, батьки повинні розподілити ролі між собою, дитиною і ляльками. В процесі гри, повторюючи раніше засвоєні слова, навчати дитину нових слів. 4. Використання залишкового слуху,як необхідної умови формування усного мовлення та спілкування. Щоб допомогти дитині використовувати слухове сприйняття контуру слова, необхідно вчити його визначати місце наголосу і кількість складів у слові. Для цього можна рекомендувати наступні вправи: - Посадивши дитину до себе особою, спочатку треба вимовляти двоскладові слова з наголосом на першому складі (мама - тато, кицька - зайчик, Саша - Таня) і відбивати по столу олівцем або будь-яким іншим предметом склади, дотримуючись наголосу. Дитина повинна за наслідування виконати теж саме. - Потім дитина слідом за вами повинна відстукувати той же ритм, не повторюючи вимовлені вами слова. - Відвернувшись від вас, дитина робить те ж саме, тільки на слух. Дитина сама придумує слова з таким же ритмом. - Такі ж вправи проводяться зі словами, в яких наголос падає на другий склад. Описані вправи повторюються при поступово збільшуваній відстані від вуха дитини. Починати слід з тієї відстані, на якій дитина розрізняє мова розмовної гучності. Згодом ця відстань поступово збільшується не більше ніж на 0.5м кожен раз. 5. Контроль за промовою дітей з боку дорослих. Корекція вимови проводитися на слухо-зоровій та на слуховий основі. Виправлення дефектної вимови здійснюється по мірі її появи в мовленні дитини, для цього використовуються прийоми швидкого виправлення, повторення правильної вимови слова або пропозиції, показ правильної артикуляції звуку, використання дактильної знака і т.п. 6. Дотримання єдиних вимог до мови дорослих. Для цього з дитиною слід говорити так, щоб він одночасно і слухав і дивився на рухи губ. Кожен раз, звертаючись до дитини, слід обережно повернути його обличчя до себе і, показуючи на свої губи, почати говорити. Помилкою було б думати, що навчившись візуально сприймати мову, слабочуюча дитина перестає прислухатися до зверненої до нього мови. Тому звернена мова батьків повинна бути: виразна, емоційна, чітка (прості, зрозумілі пропозиції в наказовий спосіб. Наприклад: дай мені м'яч, принеси газету), не перевантаженою незнайомими словами.