Сторінка
19
Традиційні та інноваційні методи формування та розвитку усного мовлення у дітей з порушенням слуху
Нині значної актуальності набуло питання осучаснення системи спеціальної освіти осіб з порушенням слуху. Передусім, це пов'язано зі змінами, які відбуваються в українському суспільстві та вимогами сучасної освіти. Потреба в оновленні освіти передбачає природні процеси розвитку педагогічної практики, взаємодію різних педагогічних систем і технологій навчально-виховної та корекційної роботи, апробування на практиці як нових форм, так і сталих цілісних педагогічних систем, які позитивно зарекомендували себе в практиці. Великі можливості для якісних змін в освіті пов’язані з інтенсивним розвитком засобів комунікації, інформаційних та мультимедійних технологій, технічних засобів.
Саме те, що в багатьох випадках сурдопедагогів не задовольняє сучасний стан освіти вони прагнуть до змін, тому зняття певних обмежень на інноваційну діяльність сприяє зародженню інноваційного руху в системі сурдопедагогіки, як і взагалі в усій системі освіти. Це супроводжується суттєвими змінами в сурдопедагогічній теорії і практиці: використанням різних варіантів змісту освіти учнів з порушенням слуху; здійсненням наукових досліджень вченими сурдопедагогами; практичним обґрунтуванням нових педагогічних ідей і технологій.
Крім того, на сучасному етапі розвитку науки і техніки відбулися революційні зміни в галузі реабілітації дітей з порушенням слуху. З’явилися об’єктивні методи діагностики, які дають змогу виявити порушення слуху у новонароджених малюків; створено високоефективні цифрові слухові апарати; розроблені технології слухопротезування дітей раннього віку; широко застосовується метод кохлеарної імплантації, який забезпечує людям із значною втратою слуху можливість чути; впроваджуються у практику новітні методи реабілітації дітей раннього віку зі зниженим слухом та глухих.
Ці зміни тісно пов’язані з процесами інтеграції дітей з вадами слуху, впровадженням інклюзивного навчання. В Україні створюються центри реабілітації для осіб з вадами слуху різного віку, які використовують вітчизняні та зарубіжні методики реабілітації, накопичують та узагальнюють власний досвід.
Підходи і методи навчання та корекційно-розвивальної роботи з учнями з порушеннями слуху, у порівнянні з підходами, які були у радянській школі, стали більш творчими. Інформаційне навчання поступово переходить до мотиваційного, формування вмінь і навичок, в тому числі мовленнєвих, носить більш практичну спрямованість. Потреба часу – формувати у глухих дітей життєво необхідну мовленнєву компетентність.
У сучасній сурдопедагогічній практиці існують різні напрямки та підходи в роботі з формування та розвитку усного мовлення, його сприймання та продукування.
Безперечно фундаментальною системою навчання глухих усного мовлення, була та залишається дотепер система Ф. Ф. Рау.
Учні та спадкоємці вченого продовжили розвиток його ідей, розробляючи окремі аспекти роботи над усним мовленням та вимовою глухих: робота над розбірливістю мовлення (В.І. Бельтюков, К.В. Волкова, Н.Ф Слєзіна та ін.), використання і розвитку залишкового слуху (І.Г. Багрова, Т.А.Власова, О.І. Кузьмічова, Л.П.Назарова та ін.), навчання вимові фонем (Е.І. Леонгард, М.Ф.Тітова), словесному наголосу (О. І, Андрєєва), темпу мовлення (О. К. Марциновська), ритму мовлення (Н.І. Бєлова, Н.М.Назарова).
В основу системи положено "глобальний підхід". Він ґрунтується на використанні на початковому етапі формування усного мовлення "методу цілих слів" з широким залученням письма, карток з надрукованими словами і реченнями, буквами або дактильними знаками. На основі глобального сприймання, переважно зором, цілих слів з карток, з губ, а дактильних знаків з руки вчителя, нечуючі діти збагачують словник, навчаються читати і писати, оволодівають звуковимовою.
Навчання вимові здійснюється за аналітико-синтетичним концентричним полісенсорним методом. Основними одиницями при навчанні вимові та розвитку слухового сприймання є цілі слова і фрази. При цьому ведеться робота над такими елементами мовлення, як склади і фонеми. Концентричність метода полягає у опануванні на початковому етапі 17 фонем першого концентру, яке дає можливість промовляти різні слова незалежно від їх звукового складу. Формування фонем, які замінялися відбувається пізніше. В основу концентричного метода положено закономірність опанування вимови дитини з нормальним слухом. Процес формування мовлення відбувається із залученням усіх аналізаторів дитини. Слухомовленнєва робота здійснюється у рамках комунікаційної системи (С. А. Зиков). Головними принципами роботи за цим методом є принципи: корекційної спрямованості навчання, єдності процесів навчання основам наук і словесного мовлення, зв’язку з предметно-практичною діяльністю, інтенсифікації мовного спілкування, розвитку слухового сприймання у навчанні.
Ця система навчання усного мовлення сформувалась у 50-ті роки XX століття. На той час вона стала ґрунтовною та цілісною, відповідала вимогам часу. Становлення дидактичної системи розвитку слуху та мовлення сьогодні продовжується. З’являються нові положення, які доповнюють вже існуючі:
регулярна діагностика психічного розвитку учнів;
диференціація навчання у відповідності з сучасними психолого-педагогічними тенденціями, реалізація ідей особистісно-орієнтованого навчання;
активізація розумової діяльності в процесі сприйняття та формування мовлення, введення розвиваючих вправ у процес навчання мовлення;
використання і розробка сучасних педагогічних технологій в роботі з розвитку слухового сприймання та формування вимови;
переосмислення змісту програм з розвитку слухового сприймання та формування вимови;
включення гнучких варіативних програм з розвитку слухового сприймання та формування вимови.
Українські сурдопедагоги у 90-х роках провели дослідження та створили нові програми з розвитку слухо-зоро-вібраційного сприймання усного мовлення та формування вимови. В основу оволодіння усним мовленням покладено логіко-граматичний принцип навчання. Він спрямований на впорядкування знань, умінь і навичок дитини, їхню систематизацію. Реалізація логіко-граматичного принципу передбачає: активізацію словесно-логічного мислення при породженні та сприйманні мовлення; оволодіння еталонними синтаксичними структурами словосполучень і речень; уміння встановлювати асоціативні зв’язки між словами; розширення смислонесучих елементів мовлення при його сприйманні за рахунок кінцевих морфем. Значна увага у програмі приділяється необхідності формування навичок спілкування, розвитку пам’яті, уяви. Формування навичок сприймання та говоріння відбувається паралельно на одному й тому матеріалі, який ускладнюється від класу до класу.
В основу формування звуковимови покладено складовий метод (К. І. Луцько), який краще забезпечує звукозлиття, попереджує появу призвуків, готує дитину до сприймання усного мовлення, до читання та письма. До звукового методу доцільно вдаватися лише тоді, коли дитині легше оволодіти вимовою того чи іншого звуку ізольовано, а не в складах. За складовим методом вчителю необхідно опрацювати мовленнєвий матеріал (тексти): вибрати слова, з цих слів виділити окремі склади, які знадобляться для роботи над текстом та утворити прямі склади. Основна одиниця мовлення – речення. Склад, слово розглядається як фрагмент роботи з оволодіння реченням.