Сторінка
15

Ціннісний фактор у формуванні структури дозвілля старших школярів

2) тип, який характеризується неучастю в сучасних формах дозвілля і вираженою орієнтацією на таку участь;

3) тип, який характеризується участю в сучасних формах культурного дозвілля та відсутністю орієнтацій на його розширення;

4) тип, який характеризується неучастю в сучасних формах культурного дозвілля та відсутністю орієнтації на участь у них.

Наведена типологія являє собою перетин культурних занять дозвілля і ставлення до них.

А. С. Пашков за результатами досліджень вільного часу городян робить висновок про те, що головний параметр, що визначає характер і зміст вільного часу, – етап життєвого циклу, або «соціальний вік». Вчений виділяє два основних «типи дозвілля городян: «молодіжне дозвілля» (дозвілля несімейної молоді не старше 25 років, що характеризується великим обсягом, високою просторовою мобільністю, інтенсивністю спілкування), і найбільш поширений – «інформаційно-домашній», властивий сімейним городянам, які мають дітей, і який організовується в основному в колі сім'ї. Всі інші відмінності в проведенні вільного часу, на думку дослідника, не утворюють самостійних типів, а скоріше є варіаціями двох основних типів дозвілля».

Безумовно, розглянуті варіанти класифікацій заслуговують належної уваги, проте не є єдино можливими і не відображають всього різноманіття підходів до узагальнення та аналізу соціологічної інформації досліджень соціокультурної діяльності на дозвіллі.

Але незважаючи на всі спроби, досі не розроблена вичерпна і в той же час лаконічна система класифікації діяльності на дозвіллі, через що якість досліджень у цій області, природно, тільки наближається до бажаного.

Емпіричне вивчення дозвілля і цінностей в соціології

В сучасному суспільстві постійно збільшується кількість вільного часу та з’являються нові форми його організації. У 60-і рр. ХХ ст. в країнах Заходу почалася так звана революція вільного часу, що стала можливою у зв'язку з різким збільшенням його обсягу в більшості розвинених країн. З того часу сфера дозвілля розглядається як найважливіша соціальна підсистема для постіндустріального суспільства. Так, Ж. Фурастьє як модель постіндустріального суспільства запропонував ідею «цивілізації дозвілля»: починаючи з певного рівня економічного розвитку дозвілля набуває все більшу автономію від праці і стає самостійною цінністю. Він відштовхувався від ідеї Ж. Дюмазедьє, який на основі аналізу емпіричних досліджень, які зафіксували докорінні зміни в способі життя і дозвіллі, сказав про «цивілізацію дозвілля». На думку Ж. Дюмазедьє, народження цієї цивілізації датується 1960-1970-ми роками ХХ ст. Вільний час в розвинених країнах продовжує збільшуватися. Це показали в своїх роботах Н. Самюель, Дж. Робінсон і С. Годбі. Такі дослідники як Дж. Ріфкін, С. Ароновіц, В. Ді Фазіо пророкують, що інформаційна ера надасть, по-перше, ще більші можливості для різноманітності дозвілля та розвитку особистості, а, по-друге, дасть стільки вільного часу, що воно буде значно перевершувати здатності звичайної людини використовувати його конструктивно. Розглянувши інформаційну еру з точки зору людини, яка намагається пристосовуватися до сучасного світу, дослідники створюють таку картину життя після роботи, яка є одночасно занадто невизначеною і занадто тривожною. Таким чином, з другої половини ХХ ст. значення вільного часу постійно збільшується, а дозвілля визнається чи не основною цінністю людського існування.

Дослідники виділяють різні типи дозвілля. Одна з найвідоміших типологій належить Р. Стеббінсу. Він розрізняє «серйозне», «несерйозне», «випадкове» і «звичайне» дозвілля. «Серйозне дозвілля – стійкі заняття любителя або учасника суспільної (само)діяльності – волонтера, які захоплюють людину численними можливостями і властивою їм комплексністю. Цей вид дозвілля відрізняється від «випадкового», або «несерйозного» дозвілля, яке пропонує зазвичай набагато менше можливостей, набагато простішого за структурою і яке рідко передбачає досконалість виконання». «Звичайне» дозвілля негайно доставляє користь саме по собі, як «відносно недовга приємна діяльність, що вимагає незначного або не вимагає ніякого спеціального навчання, щоб отримати задоволення». Автор підкреслює важливе значення членства у всіляких організаціях, приналежності до більш соціально помітної та інтегрованої спільноти (колективу).

В радянській науці дозвілля теж почало активно вивчатися з другої половини ХХ ст. Воно виступало важливим показником рівню розвитку соціалістичного суспільства. На даний час проводяться загальнонаціональні дослідження найбільш поширених форм проведення вільного часу. Вони здійснюються, як правило, головними академічними центрами країни. Наприклад, Інститутом соціології РАН , Інститутом соціології НАН України в межах «Моніторингу українського суспільства». Щодо досліджень, предметом яких є власне дозвілля, то серед них можна виділити кілька напрямів. Один з них – дослідження бюджету часу і форм дозвілля. В цьому випадку завданнями є визначення бюджету часу в робочі/навчальні і вихідні дні; вивчення особливостей дозвілля, виявлення кола інтересів. Зокрема, в 1985-1987 рр. було проведено дослідження, метою якого стало дослідження кількості часу, який витрачають школярі на той чи інший вид дозвільної діяльності, а також визначити види дозвільної діяльності найбільш популярні серед школярів різного віку. Виняткова увага приділялась питанню, чи займаються школярі в секціях, кружках, музичних, художніх, спортивних школах. Було показано, що «структура дозвілля школярів багато в чому визначається рівнем розвитку соціально-культурної інфраструктури міста, системи позашкільних дитячих закладів». Було виявлено нерівність можливостей в сфері дозвілля у школярів міст і селищ та гостроту проблеми дозвілля дітей в нових містах, де розвиток соціально-культурної сфери відстав. Окремим напрямом є вивчення різних проявів нерівності в сфері дозвілля. Інший напрям – дослідження саме цінності дозвілля в суспільстві. І. Бутенко говорить, що якщо в індустріально розвинених країнах «трудоголіки стають все менш популярними і шанованими, а вільний час перетворюється на все більшу цінність, то в Росії ми поки спостерігаємо протилежну тенденцію». До подібних висновків приходить і Н. Сєдова. За результатами отриманих нею даних, недооцінка значущості вільного часу властива представникам практично всіх соціальних верств російського населення, включно з молоддю, яка традиційно вважається групою, схильною «побайдикувати», «розважитися». З віком все менше уваги приділяється особистому вільному часу, який все далі на задній план відтісняється роботою, турботами про сім'ю і т. д.

З огляду теми нашого дослідження, особливий інтерес представляє такий напрям дослідження дозвілля як аналіз факторів, які впливають на проведення дозвілля, сприяють його повноцінному проведенню. Цей напрям, як правило, пов'язаний з дослідженням молоді. В них виокремлюють «повноцінне» дозвілля – таке, що сприяє саморозвитку особистості, і «неповноцінне» – таке, що не сприяє. В її основі лежить припущення, що у виборі видів дозвільної діяльності особливо чітко проявляється ступінь сформованості життєвої позиції особистості, її спрямованість і рівень розвитку. Життєва позиція особистості формується швидше і цілеспрямованіше у тому випадку, коли людина відповідально використовує свій вільний час. В сучасному світі домінує тенденція, відповідно до якої значна частина молоді активно споживає результати діяльності масової культури, яка насаджує культ розваг, індивідуалізму, насильства, лицемірства, зменшує шанси на оволодіння позитивними досягненнями світової культури. Останні дослідження молоді показують, що виникли і знайшли свою реалізацію якісно нові види дозвілля (наприклад, домашнє відео, комп'ютер, Інтернет), характерними рисами яких є розважальна, культурно-споживча, рекреаційна спрямованість їх змісту. Традиційні ж види дозвілля (наприклад, читання, телебачення) стали іншими не так за формою, скільки за змістом (склад літератури, яка читається, теле- і кіноуподобання молоді), що пов'язано як з появою нових інформаційних технологій, так і зі зміною всієї мотиваційної сфери особистості молодої людини.