Сторінка
10

Ціннісний фактор у формуванні структури дозвілля старших школярів

Отже, згідно Сорокіну, основа кожної окремої культури – цінності, причому не окремі, а система основних цінностей. На думку Сорокіна « . там, де основні цінності засвоєні і втілені, вони складають єдину систему взаємодії та взаємопов'язаності». Це система так званих загальнолюдських цінностей, на основі яких можливе співробітництво народів світу. Саме до неї він закликав як вчений і громадський діяч. Сорокін виступив з ідеєю конвергенції, згідно з якою різні типи суспільства, що мають за свою основу різні системи цінностей, зіллються в якесь інтегральне суспільство, яке «об'єднує більшість позитивних цінностей».

На думку іншого представника культурно-історичного релятивізму – О. Шпенглера – розвиток того чи іншого народу є, насамперед, розвиток його культури. Кожна культура, кожен народ представляють собою самостійний історико-культурний тип, несхожий на культурно-історичні типи інших народів. Типи цих культур абсолютно різнорідні і не взаємопов'язані один з одним. Звідси, вважає Шпенглер, немає єдиного історичного процесу. Кожна культура своєрідна, унікальна, неповторна, і, по суті, замкнута в собі. Так, він пише: « . людство – пусте слово Замість монолітної картини всесвітньої історії ., я бачу феномен безлічі могутніх культур . Так кожна з них накладає на свій матеріал – людство – свою власну формулу, і в кожної своя власна ідея, власні пристрасті, власне життя, бажання і відчування .» .

Всі культури в своєму розвитку проходять кілька стадій: народження, розквіт, занепад. «Культури, – пише філософ, – живі істоти вищого порядку; вони виростають зі своєю піднесеною безцільністю подібно квітам в полі ., вони належать до живої природи». Процес історії – це картина «вічної освіти і зміни, чудового становлення і вмирання культур».

Шпенглер виділяє вісім типів культур, які, на його думку, існували протягом всієї історії людства: єгипетську, вавилонську, індійську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, західноєвропейську і культуру майя. Кожна культура має свої форми – мову, мистецтво, право, релігію, філософію. Кожна культура – сама по собі цінність, бо її сутнісне зерно складається з традиційних, історично сформованих ідей і цінностей, що засвоюються ними. Словом, кожна культура, на думку філософа, має своє обличчя. Спільні цінності – релігія, мораль, мистецтво – пов'язують воєдино всіх представників даної культури. «Явища інших культур говорять іншою мовою, для інших людей є інші істини».

Таким чином, культура за Шпенглером – це «живе тіло душі», внутрішній організм, «народжений ґрунтом» і пов'язаний з моральністю. Цивілізація є лише висохла мумія, застиглий «зовнішній механізм, орієнтований на логіку, на інтелект, в якості душевної скам'янілості замість самої згаслої душі». Цивілізація руйнує культуру. Аналізуючи європейську культуру, її сьогоднішній стан, Шпенглер приходить до висновку про те, що «вона вмирає». Відбувається деградація «вищих духовних цінностей культури, і та приречена». Культура, якщо її вважати, як це було раніше, втіленням певних людських цінностей, зникає. Міжлюдські відносини, на думку Шпенглера, перестають регулюватися нераціональними способами: почуттями, звичаями, вірою, ідеалами, протиставленням потворного і прекрасного, зла і добра. Іншими словами, торжествує принцип користі, розрахунку, вигоди.

Можна сказати, що, на думку Шпенглера, цивілізація спирається переважно на раціональність, розсудливе абстрагування і, в підсумку, на матеріальні цінності. Культура ж спирається на духовні цінності і духовну саморегуляцію, а витіснення з життя людей духовно-ціннісного фактора неминуче веде до кризи культури, її зникнення. Таким є нинішній стан культури в Західній Європі: культура перетворюється на цивілізацію, її жива душа вмирає. Такий підсумок роздумів Шпенглера, для якого культура, і, перш за все її духовна основа, є сама по собі цінність.

Цінності не можуть бути нав'язані окремій цивілізації ззовні: вони виявляються і визначаються зсередини, з глибини індивідуального та соціального життя. У духовній культурі окремого народу втілюються і реалізуються моральні, релігійні, естетичні та інші цінності, завдяки чому і існує єдність кожної окремої нації або кожного окремого суспільства. Руйнування ціннісної системи, її цілісності і, насамперед її духовних підстав неминуче веде до втрати душі, до перетворення в цивілізацію, до загибелі культури, нації, цілого суспільства. Такий погляд на проблему цінностей О. Шпенглера.

Аналіз рішення проблеми цінностей в культурно-історичному релятивізмі буде неповним, якщо не зупинитися на поглядах з даного питання А. Дж. Тойнбі. Він знаходить своє вирішення проблеми цінностей, досліджуючи духовний світ особистості через взаємодію з суспільством. Суспільство Тойнбі характеризував як « . сукупність відносин між індивідами, а відносини ці . припускають збіг індивідуальних полів дії, яке говорить про наявність загальної основи».

Розуміння історії, її сенсу нерозривно пов'язане з людським буттям, а досліджуючи людське буття, неможливо обійти і проблему цінностей, бо світ цінностей – моральних, естетичних, релігійних і т. д. – визначає зміст і спрямованість поведінки як окремої особистості, так і всього суспільства.

Поняття цінності Тойнбі виводить з розуміння історії, внутрішнім змістом якої є особистість. Особистість має бути носієм духовних цінностей – в цьому її стрижень і величезний потенціал, запорука успіху. «Особистість – це зростаючий фактор Всесвіту . Сила і активність її поступово зростають , і часто навіть у самих несприятливих умовах вона здобуває моральні перемоги, які стають великими віхами прогресу».

Історія з покоління в покоління несе в собі цінності і поняття про честь, совість, право, справедливість, милосердя, творчість. Це як би стрижень, суть уявлень про гідність людини. Але тим самим історія зводиться до стану нісенітниці і хаосу. Сенс історії, як вважає Тойнбі, можна визначити як реалізацію людської гідності в спадкоємності історичного досвіду людей. «Цінності, – на думку філософа, – і насамперед духовні цінності, зосереджені в людях», вони й становлять основу людської гідності. До миру цінностей Тойнбі відносить поряд з духовними цінностями також соціальні, моральні, естетичні, інтелектуальні цінності. Боротьба людини за здобуття і утвердження миру цінностей і є, по суті справи, процес реалізації сенсу в історії.

Цінності не можна механічно тиражувати, бо вони діють в людських душах як щось глибоко особисте, осмислене. Тойнбі вважає, що цінності глибоко індивідуальні, завжди співвіднесені з унікальними обставинами людської психології, соціальності й культури.

Але не тільки особистість з її творчим потенціалом і творчою силою є для Тойнбі цінністю. Досліджуючи розвиток історії, Тойнбі стверджує приналежність цінностей світу культури. Іншими словами, основу кожної окремої цивілізації становить система цінностей, яка і визначає її зміст. При цьому А. Тойнбі стверджує існування безлічі рівноправних ціннісних систем, незалежних одна від одної. Кожна локальна цивілізація, а їх Тойнбі налічує двадцять одну (а пізніше тридцять шість) володіє неповторністю, виглядом, який вирізняє її від інших. Джерело цивілізації – особливий життєвий світ, що розділяється тією чи іншою спільністю людей, саме він становить матеріал для творчих зусиль. Народжуючись у конкретних умовах простору і часу, тут і тепер, кожна цивілізація знаходить властивий тільки їй спосіб вписатися в контекст природного оточення. Раз здобуте усвідомлення самототожності транслюється традицією, зберігається через століття, передається з покоління в покоління, незважаючи на невпинний пошук творчої еліти, яка прагне до оновлення.