Сторінка
14

Ціннісний фактор у формуванні структури дозвілля старших школярів

У нього «дозвілля чітко розмежовується з такими видами діяльності, як релігійні, громадські, сімейні та інші обов'язки», серед функцій, виконуваних дозвіллям, поряд з розвагою та відпочинком, він говорить і про функції розвитку особистості. Цей момент говорить про те, що дозвілля не ототожнюється дослідником з марним проведенням часу.

Ж. Дюмазедьє говорить, що «вивільнений» від професійної праці час, який раніше сприймався лише як додатковий до нього і необхідний для відтворення робочої сили, «поступово став набувати все більш самостійного значення, стаючи вирішальним чинником для створення нових колективних цінностей».

Ця точка зору підтверджується і позицією М. Каплана, який, визначаючи сутність дозвілля, говорить і про «залучення до цінностей культури» в його просторі. Він виокремив різні моделі дозвілля (гуманістичну, терапевтичну, кількісну, інституційну, епістеміологічну, соціологічну). На думку вченого, дозвілля не можна ототожнювати з вільним часом або зводити до переліку різних видів діяльності, спрямованих на відновлення сил людини, а необхідно розуміти як центральний елемент культури, який має глибокі зв’язки з іншими сферами життя (працею, сім’єю).

З висловленого вище випливає, що поняття дозвілля і вільного часу поєднуються, оскільки в структурі вільного часу немає місця тим видам діяльності, які людина виконує не для «відпочинку та пом'якшення напруги», а з причини обов'язків: домашня праця, виховання дітей та інше. Або до фонду робочого часу, в такому випадку, не включаються різні необхідні витрати часу, пов'язані з роботою: час на дорогу до роботи і назад, для особистої гігієни, по будинку і т. д.

Г. І. Мінц каже, що «дозвілля – частина вільного часу. До дозвілля відносяться тільки ті години, які використовуються для відпочинку і розваг. Час, що віддається навчанню, громадській роботі, дітям та різним творчим заняттям, є частиною вільного часу, але до дозвілля не відноситься» .

З питання змісту сфери дозвілля думка Г. І. Мінца різниться з точкою зору А. П. Володимирової. Вона відзначає, що «дозвілля» безсумнівно, ширше «відпочинку», хоча найчастіше обидва терміни зводяться один до одного, в залежності від того, який вид проведення часу конкретно розглядається. Деякі розуміють дозвілля як відпочинок, і в цьому випадку перше поняття несе в собі два відтінки: воно може позначати відрізок вільного від роботи часу і період відпочинку людини».

А. І. Кравченко, автор словника з соціології, подає таке визначення дозвілля: «Дозвілля – та частина вільного часу (воно є частиною позаробочого часу), яким людина розпоряджається на свій розсуд. Дозвілля входить як складова частина в категорію «вільний час», який, в свою чергу, виступає частиною позавиробничого часу. Останнє включає: час на домашню працю і самообслуговування, час на сон та їжу, час на пересування до місця роботи і назад, вільний час, що витрачається на навчання, виховання, громадську діяльність. Дозвілля – це діяльність заради власного задоволення, розваги, самовдосконалення або досягнення інших цілей за власним вибором, а не з причини матеріальної необхідності. Дозвілля – це діяльність, якою люди займаються просто тому, що вона їм подобається».

У роботі Л. І. Михайлової «Соціологія культури» можна зустріти таке визначення дозвілля: «дозвілля – це сукупність занять, що виконують функцію відновлення фізичних і психічних сил людини. Воно включає в себе заняття, пов'язані із споживанням культурних цінностей, а також заняття, пов'язані з відпочинком і розвагою, випадкові заняття без цілей, бажань і потреб». Тобто автор виключає для сфери дозвілля можливості вдосконалення та розвитку особистості.

З нашої точки зору, вищенаведене трактування категорії дозвілля має деякі суттєві недоліки, так як відпочинок і релаксація – не єдині функції дозвілля – це лише одна його сторона, оскільки в дозвіллі, в залежності, звичайно, від індивідуального вибору кожним того чи іншого виду діяльності, можуть бути укладені багаті і освітні, і виховні, і розвиваючі можливості.

Цікавими видаються розробки А. Ф. Воловик і В. А. Воловик, авторів нового напряму в дослідженні дозвілля – педагогіки дозвілля. На підставі специфічних особливостей дозвільної діяльності (дійсний мотив – потреба особистості в самому процесі цієї діяльності; різноманітність за предметом; вибірковість видів діяльності залежно від морального розвитку і культурного рівня людини; різнохарактерність діяльності – корисна, нейтральна, асоціальна) як критеріїв її якісного аналізу (для цього розглядається ставлення суб'єкта цієї діяльності до її процесу – пасивне або активне) дослідники виділяють такі рівні дозвільної діяльності: споживання, творчість, екстеріорізація.

Автори на матеріалі вітчизняних і зарубіжних досліджень роблять висновок про домінуючий характер споживання культурних благ, тому споживання визначається як перший рівень дозвільної діяльності і включає в себе цілу сукупність різних її підрівнів, які піддаються ієрархізації. Реалізація потреб у творенні, як правило, призводить до творчості, яка охоплює всі ті види занять на дозвіллі, коли людина з суб'єкта споживання перетворюється на суб'єкт творення. Перехід від рівня творчості до рівня соціальної віддачі, винесення результатів діяльності зовні, включає людину в систему широких громадських зв'язків, а її дозвільна діяльність починає набувати характеру суспільно корисної і значущої – рівень екстеріорізації дозвільної діяльності.

Залежно від аспекту розгляду та завдань аналізу в структурі вільного та дозвільного часу вивчають певні види дозвілля (їх за даними соціологів налічують кілька сотень), що відрізняються за своїми функціями та змістом. Типологія проведення часу, або специфічних структур використання часу, визначається найважливішими потребами різних соціальних груп населення та конкретними умовами їх реалізації. При цьому типи проведення часу виявляються на основі типології людей щодо їх соціально-демографічних і професійних характеристик, за їх реальною поведінкою, відображеною в показниках часу, на базі однакових наборів видів діяльності та їх тривалості. Наведемо деякі з них.

Одним із прикладів узагальнення видів діяльності у вільний час є типологія, запропонована вітчизняним дослідником В. Н. Піменовою. Типологія відображає характер впливу основних видів діяльності на формування всебічно гармонійно розвиненої особистості. У зв'язку з цим всі заняття у вільний час дослідниця диференціює на три основні типи:

1) культурно-творчий тип (загальна ознака – створення або відтворення матеріальних і духовних цінностей);

2) культурно-споживчий тип (загальна ознака – споживання духовних цінностей);

3) рекреативний тип (об'єднує різні види відпочинку та розваг).

Один з варіантів типології дозвільної діяльності, що характеризує культурну активність різних соціальних груп населення, пропонують Г. В. Осипов і Ю. П. Коваленко. Вони виділяють наступні типи:

1) тип, який характеризується участю в сучасних формах культурного дозвілля та орієнтацією на розширення цієї участі;