Сторінка
4

Дидактичне проектування самостійної роботи студентів з дисципліни "Методика професійного навчання"

Самостійна робота у вищій школі виступає специфічним засобом організації та управління самостійною діяльністю студентів у навчальному процесі, засобом самоорганізації та самодисципліни студентів у засвоєнні методів професійної діяльності.

Аналіз наукової психолого – педагогічної літератури показує різноманітність підходів та напрямів щодо визначення поняття «самостійна робота студентів». Так, СРС розглядають як форму навчально – наукового пізнання, як форму організації навчання, як метод навчання, як метод творчого мислення і як засіб навчання.

Існує велика кількість класифікацій, в основі яких лежать різні критерії: за дидактичною метою (Йосипів Б.П.); за джерелом знань (Голант Е.Я., Стрезикозин В.П.); за типом завдання (Гарунов М.Г., Лернер І.Я., Підласистий П.І.); за змістом Унт І.Е.); багаторівнева класифікація (Нільсон А.А.). Таким чином, класифікація видів самостійної роботи залежить від педагогічної мети, характеру діяльності студента, виду СРС, місця її виконання, ступені самостійності, а також від специфіки навчальної дисципліни. Вона визначається конкретними цілями та змістом навчання, особливостями прийомів та методів навчання, конкретних завдань.

В дипломній роботі будемо притримуватися наступного тлумачення:

Самостійна робота студентів – запланована пізнавальна та методично направлена їх діяльність, яка здійснюється без втручання викладача для досягнення конкретного результату.

У навчальному процесі метою СРС виступає:

1) систематизація та закріплення отриманих теоретичних знань і практичних умінь студентів;

2) поглиблення та розширення теоретичних знань;

3) формування умінь використовувати нормативну, правову, довідникову документацію і спеціальну літературу;

4) розвиток пізнавальних властивостей та активності студентів, творчої ініціативи, самостійності, відповідальності та організованості;

5) формування самостійності мислення, здібностей до саморозвитку, самовдосконаленню та самореалізації;

6) розвиток дослідницьких умінь.

Основними завданнями СРС є послідовне вироблення навичок ефективної самостійної професійної (практичної й науково-теоретичної) діяльності на рівні європейських і світових стандартів. Крім того, вона сприяє поглибленню та розширенню знань, формуванню інтересу до пізнавальної діяльності, оволодінню прийомами процесу пізнання, розвитку пізнавальних здібностей.

СРС призначена не тільки для оволодіння кожною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи взагалі, в навчальній, науковій, професійній діяльності, здатності приймати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід з кризової ситуації тощо. Значення СРС виходить далеко за межі окремої дисципліни, у зв’язку з чим випускаючі кафедри повинні розробляти стратегію формування системи умінь і навичок самостійної роботи. При цьому слід базуватися на рівні самостійності абітурієнтів та вимог до рівня самостійності випускників з тим, щоб за період навчання досягти бажаного результату.

Зміст СРС має подвійний характер. З одного боку, це сукупність навчальних та практичних завдань, які повинен виконати студент у процесі навчання. З іншого – це спосіб діяльності студента щодо виконання відповідного навчального теоретичного чи практичного завдання. Він визначається робочою програмою навчальної дисципліни, методичними рекомендаціями, завантаженням викладача. Своє зовнішнє вираження зміст СРС знаходить у всіх формах позааудирочних навчальної діяльності під час самостійного виконання різних завдань.

СРС забезпечується системою навчально – методичних засобів, передбачених для вивчення конкретної навчальної дисципліни (підручник, навчальний посібник, конспект лекцій, практикум тощо). Науково методичне забезпечення СРС повинне передбачати можливість самоконтролю засвоєння навчального матеріалу. СРС над засвоєнням навального матеріалу з конкретної дисципліни може виконуватися у бібліотеці ВНЗ, навчальних кабінетах, комп’ютерних класах, лабораторіях, а також у домашніх умовах. При організації СРС з використанням складного обладнання чи устаткування, систем доступу до інформації (наприклад, комп’ютерні бази даних, системи автоматизованого проектування тощо) передбачається можливість отримання необхідної консультації або допомога у викладача.

Як показали дослідження, самостійна робота є найбільш ефективною, коли в ній беруть участь 2 – 3 студенти. Оскільки групова робота посилює чинник мотивації та інтелектуальної взаємодії активності, підвищує ефективність пізнавальної діяльності студентів завдяки взаємоконтролю. Участь партнера істотно перебудовує психологію студента. У випадку індивідуальної підготовки студент об’єктивно оцінює свою діяльність як повноцінну та завершену, але така оцінка іноді може бути хибною. При індивідуальній груповій роботі відбувається групова самоперевірка з наступною корекцією викладачем. Це друга складова самостійної навчальної діяльності, яка забезпечує ефективність роботи в цілому. При достатньо високому рівні самостійної роботи студент самостійно може виконати індивідуальну частину роботи і демонструвати її партнеру – однокурснику.

СРС можна організувати на базі комп’ютерних та інформаційних технологій та здійснювати їх реалізацію наступними шляхами: електронний посібник, комп’ютерні навчальні програми, контролюючі програми, демонстративні програми, комп’ютерне моделювання тощо.

У сучасній практиці вищої школи України використовуються різні способи та прийоми, що дозволяють збільшити ефективність СРС. Серед них можна виділити такі: навчання студентів методами самостійної роботи; формування саморегуляції пізнавальної діяльності студентів; мотивація самостійної роботи через демонстрацію необхідності оволодіння навчальним матеріалом для майбутньої навчальної та професійної діяльності; диференціація та індивідуалізація завдань для СРС; формування стійкого позитивного відношення до пізнання; методична підтримка СРС; різноманітність завдань для СРС; організація обов’язкового контролю для СРС; диференційована оцінка результатів СРС; використання комп’ютерної техніки, яка володіє дидактичними можливостями; запровадження парної та групової форм та методів СРС тощо.

Самостійна робота носить діяльнісний характер. Її основними компонентами виступають: мотиваційні ланки; постановка конкретних завдань; вибір способів виконання; виконавча ланка та контроль.

У зв’язку з цим можна виділити наступні складові, що забезпечують їй успішне виконання:

- мотивованість навчального завдання (для чого, чому сприяє);

- чітка постановка пізнавальних завдань;

- алгоритм, метод виконання роботи, знання студентом способів її виконання;

- чітке визначення викладачем форм звітності, об’єму роботи, термінів її представлення;

- вивчення видів консультаційної допомоги (установчі консультації, тематичні, проблемні);

- критерії оцінки, звітності тощо;

- види і форми контролю (практика, контрольні роботи, тести, семінари тощо).

У цілому ефективність самостійної роботи залежить від таких умов: