Сторінка
4
1) типізація (створення цілісного образу синтетичного характеру);
2) комбінування (здійснення аналізу та синтезу елементів реальності);
3) акцентування (підкреслення, акцентування тих чи інших рис, особливостей об'єктів);
4) перебільшення або применшення предметів і явищ;
5) конструкція (створення цілого по частині);
6) аглютинація (поєднання різнорідних властивостей реальності);
7) уподібнення (використання алегорій і символів).
Завдяки уяві людина щось створює, розумно планує свою діяльність і керує нею. Уява виводить людину за межі його існування саме в цей час, нагадує їй про минуле, відкриває майбутнє. Володіючи багатою уявою, людина може «жити» у різний час, чого не може собі дозволити жодна інша жива істота в світ.
Уява – необхідний компонент творчої діяльності людини, який виражається в побудові образу чи наглядної моделі кінцевого чи проміжного продуктів праці, що стимулює предметне втілення цього образу чи моделі, а також забезпечує створення програми поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація відзначається деякою невизначеністю через недостатню кількість інформації.
Згідно з думкою В.М. Козубовського, уява – психічний процес створення людиною в своїй свідомості образів об’єктів (предметів чи явищ), яких не існує в реальному житті. Продуктом діяльності уяви можуть бути:
- образ кінцевого результату реальної предметної діяльності;
- картина власної поведінки в умовах повної інформаційної невизначеності;
- образ ситуації, що вирішує актуальні для даної особи проблеми, реальне подолання яких неможливе в найближчому майбутньому.
Отже, аналізуючи літературу, було визначено поняття уяви, виявлено види, функції та специфіку уяви. Уява – це психічний процес, який полягає у створенні нових уявлень, думок і образів на основі минулого сприйняття, набутого досвіду, наявних знань. Також ознайомились із основними напрямками вивчення уяви в різні історичні періоди за точки зору філософії та психології.
Загальна характеристика уяви в молодшому шкільному віці
Згідно з періодизацією психічного розвитку дитини Д.Б. Ельконіна, молодшими школярами вважають дітей віком від 6/7 до 10/11 років, які навчаються у 1 – 4 класах сучасної школи. Цей віковий період завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності – навчання, молодші школярі ще багато часу і енергії віддають грі. У цих видах діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя і психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи.
Психічний і особистісний розвиток у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку – навчанням у початковій школі. Під впливом навчання починається перебудова всіх пізнавальних процесів, вони набувають тих якостей, які притаманні дорослим людям. Це пов’язано з тим, що школярі включаються в нові для них види діяльності і системи міжособистісних стосунків, що вимагають від них наявності нових психологічних якостей. Загальними характеристиками всіх пізнавальних процесів повинні стати їх довільність, продуктивність і стійкість.
В навчальній діяльності під керівництвом вчителя школярі оперують навчальними поняттями, засвоюють їх. Результатом такої діяльності є, насамперед, зміна в самих школярах, їх розвиток. Ця зміна є надбанням нових здібностей. Таким чином, навчальна діяльність – це, насамперед, така діяльність, в результаті якої відбуваються зміни в самих школярах. Продуктом цієї діяльності є ті зміни, що відбулись в ході її виконання в самому суб’єкті. В цьому її основна особливість.
Головною особистісною характеристикою молодшого школяра є сприйняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством.
Внутрішня позиція – це свідоме ставлення дитини до себе, до оточуючих, подій і справ. Це таке ставлення, яке дитина може виразити словами чи діями. Факт становлення такої позиції внутрішньо виявляється в тому, що в свідомості виділяється система моральних норм, які виконуються завжди і всюди незалежно від обставин.
В період навчання молодші школярі так швидко просуваються вперед у своєму розвитку, що між першокласниками і учнями третіх-четвертих класів утворюється помітний розрив. Разом з ним збільшуються й індивідуальні відмінності по досягнутому рівню розвитку.
Уява в молодшому шкільному віці – це один з найважливіших психічних пізнавальних процесів. Справжнє засвоєння будь-якого навчального предмета неможливе без активної діяльності уяви, без уміння уявити те, про що пишеться в підручниках, про що говорить вчитель.
В молодшому шкільному віці уява розвивається особливо інтенсивно. Цьому сприяє процес навчання і виховання, в ході якого школярі ознайомлюються з дуже широким колом предметів та явищ навколишнього світу.
Уява молодших школярів спирається на вже досить значний життєвий досвід і на знання. Уява розвивається так, що створювані образи все більше співвідносяться з практикою.
Тут слід зазначити те, що довгий час в психології існувало припущення, згідно з яким уява більш продуктивна в дитинстві, а з віком підпорядковується інтелекту і згасає. Однак Л.С. Виготський показує неспроможність таких позицій. Усі образи уяви, якими химерними б не здавалися, ґрунтуються на уявленнях і враженнях, отриманих в реальному житті. І тому досвід дитини бідніший, ніж досвід дорослої людини. І навряд чи можна говорити, що уява дитини багатша. Просто іноді, не маючи достатнього досвіду, дитина по-своєму пояснює те, з чим стикається в житті, і ці пояснення часто здаються несподіваними і оригінальними.
У дітей уява формується в грі, і спочатку не відділяється від сприйняття предметів і виконання з ними ігрових дій. У дітей 6-7 років уява вже може спиратися і на такі предмети, які зовсім не схожі на заміщувані.
Поступово необхідність у зовнішній опорі зникає і відбувається інтеріоризація - перехід до дії з предметом, якого насправді немає, до ігрового перетворення предмета, до надання йому нового сенсу і поданням дій з ним у розумі, без реальної дії. Це і є зародження уяви як особливого психічного процесу. Особливістю уяви молодших школярів, яка проявляється в навчальній діяльності, спочатку теж є опора на сприйняття (первинний образ), а не на представлення (вторинний образ).
С.Л. Рубінштейн стверджує, що уява пов'язана з нашою здатністю та необхідністю творити нове. Уява - це перетворення даного, здійснюване в образній формі. У дитині природним чином поєднуються як мінімум два напрямки, дві течії процесу уяви: відтворення і перетворення, репродукція і вільна творчість.
Насамперед, вдосконалюється відтворююча уява, пов’язана з уявленням того, що сприймалось раніше чи зі створенням нових образів у відповідності з даним описом, схемою, малюнком і т.д. Уявлення молодших школярів поступово стають більш реалістичними, все частіше правильно відображають зміст навчальних предметів, перестають бути фрагментарними, розірваними, об’єднуються в системи.