Сторінка
3
Сила уяви характеризується рівнем чіткості і яскравості тих образів, які виникають у людини.
Ширина уяви визначається кількістю образів, які здатна створити людина. Ширина уяви знаходиться в безпосередній залежності від масштабу знань людини.
Критичність уяви визначається згідно з тим, в якій мірі створені людиною фантастичні образи наближені до реальності. Критичною є така уява, фантастичні образи якої наближені до наукового передбачення, чи навіть виявляються такими. Некритичною вважається уява людини, яка здатна створювати лише нездійсненні вигадки.
Уяву розділяють на кілька видів. Зокрема, В.М. Козубовський поділяє уяву на активну, пасивну, відтворюючу та творчу.
Активна уява формує образи за бажанням суб’єкта, пов’язані з якимись нереалізованими потребами людини. Вона спрямована в майбутнє і пов’язана з вольовим вирішенням творчих і особистих проблем.
Пасивна уява формує образи спонтанно. Ці образи не призначені для їх втілення в життя. Пасивна уява може проявлятись в гіпнотичних станах, у сновидіннях. Найчастіше цей вид уяви орієнтований на психологічне витіснення негативних емоцій чи збереження позитивних, тобто грає роль психологічного самозахисту. Пасивна уява в більшості випадків замінює людині необхідність діяти.
Відтворююча (репродуктивна) уява проявляється в ситуаціях відтворення образу об’єкта, що існував у минулому, але представлений словесно, в схемах, кресленнях, ескізах.
Творча (продуктивна) уява формує образи, які не мають прообразів у реальному світі. Звичайно, ці образи спираються на життєвий досвід, засвоєні знання. У свідомості людини формується модель майбутньої ситуації, явища, предмету на основі існуючих елементів. Складність полягає в об’єднанні окремих елементів єдиний ланцюжок причинних взаємозв’язків.
В.М. Козубовський також зазначає, що формування образів уяви може здійснюватись у різних формах: фантазіях, мріях, сновидіннях, уявних експериментах.
Уявний експеримент – це процес, за допомогою якого у свідомості людини здійснюється випереджене відображення дійсності. Він будується по типу реального експерименту, але має справу виключно з ідеальною «моделлю-образом» реального об’єкту. Ця форма уяви часто використовується, коли реальні експерименти неможливі через брак часу, нестачу матеріальних ресурсів чи пов’язані з небезпечними для життя людини умовами.
Фантазія – це продукт уяви, майже повністю відірваний від реальності, але він не виключає можливість переходу до реальності. Фантазія змінює картину дійсності відображеної у свідомості людини, допомагає сформувати новий погляд на все усталене, традиційне.
Мрія – це продукт уяви, який має під собою слабку можливість реалізації, відкладену на невизначений строк. Між мрією та її втіленням в життя розташовуються воля, рішучість і цілеспрямованість. Ці особистісні якості становлять рушійну силу мрії.
Сновидіння – це пасивна форма уяви, яка викликається емоціональним ставленням людини до пережитого. Існує гіпотеза, що сновидіння здійснюють добудову уявних образів, початок формування яких було покладено ще у стані активної діяльності. Усвідомлення і суб’єктивне переживання сновидінь приходить, як правило, відразу після пробудження із фази швидко хвильового сну .
Хотілось би звернути увагу на співвідношення уяви і фантазії. В філософській та психологічній літературі довгий час не було єдиного погляду на ці поняття, їх достатньо часто ототожнювали, вживаючи як синоніми. Деякі автори вважали, що фантазії притаманна «найбільша відчуженість від умов дійсності», інші характеризували її як різновид уяви, її вищу форму, що відрізняється особливою силою, яскравістю, незвичністю створюваних образів. На погляд радянських вчених, ці поняття не тотожні і виступають як різні сторони одного пізнавального процесу, надаючи йому смислові відтінки. В фантазії зв'язок образів набуває досить неправдоподібного вигляду. Це призводить до формування образів, які б не мали прямого аналогу в дійсності.
Теорія Гегеля заснована на діалектичному методі розуміння єдності уяви і фантазії: «Уява діалектична: вся робота уяви відбувається шляхами діалектичної, спонтанної логіки, мова образна, іноді, тобто уява, оперуючи логікою, розвиває за допомогою фантазії свої споглядання, створюваний сенс».
Уява дитини з самого початку її формування має дві основні функції - пізнавальну і афективну. Основне завдання пізнавальної уяви - це відтворення об'єктивної реальності, добудовування цілісної картини світу, отримання нових вражень. За допомогою уяви діти можуть творчо опанувати схеми і смисли людських дій, будувати цілісний образ якої-небудь події або явища.
Афективна функція уяви спрямована на утвердження і захист свого Я. Такий захист може здійснюватися двома шляхами. По-перше, через багаторазове відтворення (або програвання) травмуючих впливів чи ситуацій дитина як би відсторонюється від них, починає бачити їх збоку. По-друге, діти створюють уявні ситуації, в яких вони можуть затвердити себе - почуваються сильними, сміливими, вправними, всемогутніми. Численні дитячі фантазії про власні перемоги і неймовірні успіхи, як і їх варіанти порятунку казкових героїв якраз і виконують цю функцію.
В.М. Козубовський пропонує ширший ряд функцій уяви: прагматичну, психотерапевтичну, психодіагностичну і пізнавальну.
Прагматична функція виявляється у використанні сформованих у процесі уяви образів реального світу у вирішенні практичних проблем, що виникають у різних сферах діяльності людей.
Психотерапевтична функція уяви полягає в регуляції психічних процесів, станів, емоцій та фізіологічних процесів через психологічні технології різних типів. Психокорекційна функція покликана руйнувати віртуальні образи уяви, трансформуючи їх в образи сприйняття і уявлення реальних станів керованих об’єктів.
Психодіагностична функція використовує образи уяви в якості сигналів, що відображають поточні психічні стани людини. Тобто в продуктах діяльності уяви індивіда відображаються його психологічні характеристик.
Пізнавальна функція забезпечує керування процесами сприйняття, мислення, уваги, пам’яті і мови шляхом їх асоціативного зв’язку зі сформованими в уяві образами .
Гілфорд вважав уяву «дивергентним мисленням» і його критеріями оцінки уяви стали гнучкість, оригінальність, швидкість, точність. Саме гнучкість, пластика розумового процесу дозволяє легко і швидко «перемикати» увагу свідомості з одного образу на необхідний, потрібний інший, минаючи при цьому одиниці фізичного простору і часу. Оригінальність дозволяє проявитися яскравості, образності, креативності, незвичайності, нестандартності уяви в образах. Побіжність уяви дає можливість продукувати велику кількість ідей, образів, пропозицій. Можливість і здатність уяви найбільш точно, детально створювати об'єкт, що цікавить, призводить до більш швидкого і точного втілення результату в реальності. Природно, має місце коригування результату.
О.М. Дьяченко виокремлює сім основних механізмів уяви, що носять дієвий, перетворюючий характер: