Сторінка
4

Творчі завдання як засіб формування пізнавальної активності старших дошкільників

Усі наведені вище визначення пізнавальної активності дитини дошкільного віку характеризують окремі її показники: потребу у пізнанні, допитливість, самостійність.

Так, вченi констатують у дітей на кiнець дошкiльного вiку стiйке i цiлеспрямоване сприймання; iнтенсивний розвиток мимовiльної пам’ятi; формування основ довiльної пам’ятi; вiдокремлення мислення вiд сприймання i перетворення його на вiдносно самостiйний процес; iстотнi змiни у розвитку мовлення (збiльшення словника, формування фонетичної сторони мовлення); здатність дитини в деякiй мiрi спрямовувати власну увагу.

Перехiд вiд дошкiльного до шкiльного вiку пов’язаний зi змiною провiдної дiяльності дитини (iгрова дiяльнiсть змiнюється навчальною). Вченi констатують у цей перiод змiну “внутрiшньої позицiї” (термiн Л.Божович) дитини, в якiй вона вiдчуває необхiдність вчитися, iнтерес до навчальної дiяльностi, набуває “шкiльної” форми поведiнки за умови організації навчальної дiяльностi, визнає авторитет учителя. Навчальна діяльність дитини стає полiмотивованою. Продовжується розвиток психiчних функцiй: мислення вiд наочно-образного переходить до словесно-логiчного, до кiнця молодшого шкiльного вiку у дитини формується синтезуюче сприйняття, осмисленою i довiльною стає пам’ять, увага має ще мимовiльний характер, продовжує розвиватися дитяча особистiсть, а за умови розумного керівництва з боку дорослого у дитини розвивається самостiйнiсть.

Погоджуючись з цим, не можна не брати до уваги i те, що пізнавальна активність є явищем багатогранним. Вона потребує виявлення цілої низки особливостей на різних вікових етапах розвитку дитини. Перш за все це стосується раннього та дошкiльного вiку, де виникають важливi особистiснi новоутворення, особливого значення серед яких набувають такі: змiна суб’єктної позицiї у трирічному вiцi (“Я сам”), довiльнiсть поведiнки у рiзних видах дiяльностi, пiдпорядкованiсть мотивiв поведiнки, формування самосвiдомостi (у 5,5–6 рокiв). Цi новоутворення проявляються i позитивно впливають на хiд пiзнавальної дiяльностi дiтей дошкiльного вiку (Д.Годовiкова, М.Лiсiна, Г.Люблiнська, Л.Маневцева, В.Мухiна), яка має деякі схожості та вiдмiнності, порiвняно з дiтьми бiльш старшого вiку.

Для того, щоб бiльш яскраво показати особливостi пiзнавальної активностi дошкiльникiв, розглянемо деякi спорiдненi та вiдмiннi риси пiзнання у рiзнi перiоди дитинства.

Порiвняльний аналiз психолого-педагогiчної літератури з проблеми розвитку та виховання дiтей дошкiльного вiку з бiльш старшими дiтьми вказує на деяку схожiсть у особливостях їхньої пiзнавальної активностi: пізнавальна активність включає обов’язкове підвищення інтересу до навчання; пiзнавальна активнiсть виявляється дiтьми в умовах, коли їм цiкаво, коли дорослий не просто грає з ними (що є теж дуже важливим), а й спілкується, організовує пiзнання, знайомить дiтей з новим, невiдомим; для прояву дiтьми пiзнавальної активностi необхiдно створити їм комфортнi соцiальнi умови, забезпечити позитивнi стосунки мiж усiма членами дитячого колективу; на вищих рівнях розвитку пізнавальної активності дитини-дошкiльника спостерігається прояв індивідуального, власного стилю поведінки під час пізнання; пізнавальна активність передбачає прояв самостійності, але в дошкільному вiцi для неї все ж таки є характерним присутність спілкування з дорослим та однолітками у процесі пізнання.

Разом з тим уже з народження, а потім і у ранньому та дошкiльному вiцi дитина проявляє себе у пiзнаннi не тільки як iндивiдуальнiсть та неповторнiсть, що притаманні усім періодам розвитку людини, але і як своєрідність. Розглянемо даний аспект на прикладах конкретних досліджень.

Так, можна погодитися зi свiдченнями В.Лозової про те, що уже у вiцi немовляти спостерiгається потреба у пізнанні навколишнього свiту, iнших людей, самого себе, що виявляється в активних рухах, спiлкуваннi з дорослими, а пiзнiше – з однолiтками. На першому році життя у дитини спостерігається потреба у активних діях з предметами, маніпулювання ними, пізнання їх основних властивостей та назв через постійне емоційне спілкування з дорослим (дитина вокалiзує, посміхається, сміється, плескає в долоні, намагаючись звернути на себе увагу дорослого). У дворічному вiцi, з оволодінням ходою, розширюється коло елементарних пізнавальних дій дитини: все потрібно дістати, взяти в руки, помацати, кинути чи покотити, дати “власну” назву. В цей час констатується активна орiєнтовно-дослiдницька дiяльнiсть дитини, яка є iнтенсивною i такою, що спонукається пiзнавальним мотивом (дiзнатися “Що це таке?”). Чим менша дитина за віком, тим інтенсивність її пізнавальної активності є більшою . У два-три роки дитину починають цікавити причини та наслідки нових явищ. Нові властивості, якi вона відкриває у предметі, можуть сприяти виникненню нових видів діяльності, i, зокрема, гри. Дитина може досить довгий час займатися іграшкою, коли винаходить в ній властивості, якi викликають емоцiйно-позитивне ставлення. При цьому виникає нiби ланцюг орiєнтовних реакцiй, що пiдтримують активнiсть дитини (аутостимуляцiя). В дошкільному вiцi пізнавальна активність також характеризується інтенсивністю.

Отже, дитина накопичує знання про рiзноманiтнiсть предметів та способи дії з ними. До кiнця переддошкiльного вiку, за визначенням Г.Люблiнської, дiї дитини набувають певної спрямованостi та усвідомленості.

Аналіз праць учених, присвячених проблемi дитячої гри, дозволяє констатувати, що пiзнавальна активнiсть дитини дошкiльного вiку пов’язана з провiдною дiяльнiстю дошкiльника i проявляється у тому, що саме у грi, яку дитина самостiйно органiзує, вона вiдтворює дiяльнiсть дорослих, вступає у контакт з iншими дiтьми, робить самостiйнi дiї i все це спрямоване на пiзнання оточуючого свiту та вiдтворення набутих знань у активнiй дiяльностi; у навчанні, а саме: у процесi пiдготовки до шкiльного навчання (Т.Бабаєва, Р.Буре, Т.Кондратенко, В.Котирло, С.Ладивiр, В.Логiнова, Г.Побєдоносцев); на рiзних заняттях у дитячому садку (Т.Кондратенко, В.Котирло, С.Ладивiр): з математики (О.Брєжнєва, К.Щербакова), слухання художнiх текстiв (Г.Кудрiна), працi (Г.Марочко) та інших; у процесі рішення пізнавальних завдань (Л.Венгер); у процесі екскурсій та вивчення сезонних явищ природи (Л.Буркова); у процесі організації елементарної пошукової діяльності (Л.Маневцева) та експериментування (М.Поддьяков); у вирішенні нестандартних, проблемних, випереджаючих, творчих завдань та інтелектуальних ігор (М.Поддьяков, Г.Сирота, С.Ян).

Причому, слiд зважати на те, що активнiсть дитини-дошкiльника ще не характеризується цiлеспрямованiстю пiзнання у окремiй галузi – дитину цiкавить усе, що її оточує, для неї характерна всеосяжна активнiсть у пiзнавальнiй дiяльностi, виняткова допитливiсть вiд “Що це таке?” до “Хочу все знати!” (М.Лiсiна, Г.Люблiнська, В.Юркевич). Ця особливiсть значною мiрою вiдрiзняє пiзнавальнi iнтереси дошкiльника вiд вiдповiдних iнтересiв дiтей бiльш старшого вiку.

Розвинутий пізнавальний інтерес є характерним для школярів. Він є стійким утворенням, здебільшого спрямованим на навчальний предмет або окрему галузь знань. Ученими одностайно пiдкреслюється той факт, що з накопиченням дiтьми досвiду пiзнавальної дiяльностi пiдвищуються їхні пiзнавальнi iнтереси (Д.Годовiкова, Л.Лохвицька, Л.Павлова, Г.Щукiна, В.Юркевич та iнші). При цьому треба вказати на постiйну позитивну змiну та зростання iнтересу до процесу пiзнання вiд етапу цiкавостi та допитливостi у переддошкiльникiв та дошкiльникiв до стiйкого пiзнавального iнтересу в шкiльному вiцi.