Сторінка
13

Творчі завдання як засіб формування пізнавальної активності старших дошкільників

Оцінка дорослим пізнавальної активності дітей старшого дошкільного віку на другому етапі дослідження здійснювалась, зважаючи на: виявлення дітьми стійкого інтересу до пізнання навколишнього середовища разом з дорослими та однолітками; розширення кола пізнавальних інтересів та пізнавальної орієнтації дошкільників; опанування різними способами та засобами вирішення різноманітних завдань в умовах дитячої підгрупи; прояв дітьми активного самостійного пошуку при вирішенні творчих завдань, а також ініціативи, оригінальності, індивідуального стилю; виявлення дітьми задоволення від спільної пізнавальної діяльності та власної участі в ній; закріплення адекватної самооцінки дітей.

Зважаючи на вже сформований у дітей мінімум знань, визначених у Базовому компоненті дошкільної освіти, дорослий будував свою роботу в залежності від особливостей вихованців у напрямі розширення їх пізнавальної орієнтації та опанування навичками вирішення різноманітних творчих завдань.

Підготовчими іграми-вправами, що сприяли зближенню дітей один з одним через впізнавання, розпізнавання, співробітництво, партнерство, були “Знайомство”, “Магазин іграшок”, “Бабуся Маланка”, “Відгадай, чий голосок” та інші. У процесі цих ігор дітей “заново знайомили” один з одним. Вихователь підтримував кращі сторони особистості однолітків, об’єднував дітей спільною емоційно забарвленою пізнавальною діяльністю.

Проведені ігри дали змогу підняти дітей на нову сходинку ігрового партнерства i співробітництва. Так, змінився характер ігрових дій – у більшості дітей вони збагатилися елементами творчості. Між усіма учасниками ігор встановився тісний зв’язок, який ґрунтувався на спільній участі у емоційно забарвленій діяльності з елементами творчого співробітництва – кожна дитина тепер робила свій внесок у здійснення спільного задуму. Діти стали цікавитися один одним, виявляти інтерес до захоплень однолітків. Це в подальшому дозволило сформувати у дітей уміння спокійно виражати власні бажання і почуття, звертатися з проханням, співчувати одноліткам, використовувати мирні способи вирішення конфліктів, стримувати негативні і агресивні прояви. Засобом виконання ролей у цих іграх є спiльнi рухи. Але тепер діти не наслідували готовому взірцю поведінки, а використовуючи свій досвід, фантазуючи, у грі, проявляли ініціативу, акторські уміння. Дошкільники почали цікавитись значенням і семантикою окремих рухів, жестів, пантоміміки. Вони з’ясовували, яким чином можна передати настрій, риси, характер ігрового персонажу з допомогою рухів (Катя М., Стася Б., Сергій Т.-А., Мар’яна П., Женя В., Василиса Д., Ваня Г. та інші). Ці ігри дали дітям можливість отримати великий простір для прояву пізнавальної активності на рівні творчості та iнiцiативи, що особливо важливе для розвитку особистості. Це сприяло розвитку спілкування дітей, оскільки проведені ігри містили елементи творчого співробітництва i розподілу функцій (Ганна Н., Руслан К., Марк С., Наташа Ч., Богдан Н., Євгенія В., Наташа В., Аліса С., Настя Б., Андрій Н. та інші).

Особлива увага приділялася творчим завданням типу “Турнір”, “Хлопчик (дівчинка) навпаки”, “Ти не вмієш так, як я!” та інші. При застосуванні в роботі цих завдань враховувалося те, що вже є певні зв’язки між членами дитячого колективу, діти мають позитивний досвід емоційного контакту з однолітками, їх об’єднує спільна діяльність, яку організовує дорослий. З ним діти зблизилися ще на першому етапі формуючої роботи, довіряють, комфортно почуваються у його присутності.

Змістом творчого завдання “Хлопчик (дівчинка) навпаки” була вимога не повторювати дії ведучого, а робити все навпаки, не так, як усі (наприклад, ведучий підіймає руки вгору, а діти повинні опустити їх вниз, ведучий присідає, а діти повинні підстрибнути і так далі). Подібні завдання сприяли тому, що діти результативно, впевнено, м’яко, виразно і точно демонстрували рухи, постійно контролюючи себе і однолітків; проявляли елементи творчості у руховій діяльності: самостійно вигадували прості варіанти рухів, передаючи з їх допомогою своєрідність конкретного образу, прагнули до неповторності, індивідуальності. Окрім цього збагачувалась пізнавальна орієнтація дошкільників. Вони набували знань про виконання музично-ритмічних рухів під музику різного характеру, динаміки, регістра звучання, умінь позначати темп і метр власними рухами. Діти добирали виразні рухи, не наслідуючи один одному. Також мовлення дошкільників збагачувалось термінами “музична гра”, “хоровод”, “танець”, “крок польки” та іншими.

Враховуючи такі позитивні зміни у пізнавальній діяльності більшості дітей, було продовжено роботу з музичним матеріалом. Вона полягала у виконанні дошкільниками творчих завдань типу “Незвичні танці” на вигадування музично-ритмічних рухів: як танцюватимуть зайчики або ведмеді. Пізніше таке саме завдання пропонувалося з “незвичними персонажами”. Наприклад, вигадати танець стола і стільців, сумних пальчиків, веселих долонь. Підставою для ускладнення цих завдань був прояв дітьми ініціативи у вигадуванні рухів, розкутості, свободи пантоміми при їх демонстрації, вияв кмітливості, спостережливості, дотепності. Далі діти виконували музично-ритмічні рухи під музику, що не відповідає характеру героя. Наприклад, пропонували під фрагмент “Танцю маленьких лебедів” П.Чайковського виконати танець веселого слоненяти; під п’єсу з альбому П.Чайковського “Пори року” (листопад) – танок гусенят.

Для підвищення емоційного стану дітей завдання доповнювалось елементами костюмів (маски-шапочки, хутряні хвостики та інші), що підкреслювали кумедність ситуації (вдягали на дитину велику сукню, ласти чи валянки). Емоційна забарвленість ситуації підсилювалась різноманітним художнім словом. Наприклад, вірш Р.Сефа “Однажды” (Додаток З). Одночасне використання музики, художнього слова, елементів костюмів створювало умови для прояву дітьми емоційного відгуку, зацікавлювало їх вигадуванням нових рухів, спонукало до фантазування (Настя Г., Таня Г., Андрій Н., Віталік Т., Ян К., Євгенія Я., Кнарік Х., Ксюша Ч., Ваня Г., Євгенія Є. та інші діти). Дошкільники набували уміння прислухатися до музичних творів, відчувати і передавати динаміку музичного образу. Крім того діти застосовували свої знання про танцювальне мистецтво, види танців, особливості їх ритмічного малюнку, своєрідні рухи; широко користувалися танцювальними елементами українського народного танцю, а також елементами класичних і сучасних танців.

Запропоновані творчі завдання, з одного боку, допомагали постійно тримати у полі зору показники розвитку пізнавальної діяльності дошкільників, психічних пізнавальних процесів, а, з іншого, – вправляти дітей у вирішенні творчих завдань колективного характеру. Постійна увага з боку педагога як до всього колективу в цілому, так і до кожної окремої дитини створювала комфортні умови для прояву індивідуального стилю, вираження дитиною власної думки, генерування оригінальних ідей.

З окремими дітьми в умовах підгрупи, виходячи з результатів першого етапу, було продовжено роботу з розвитку пізнавальної діяльності. Педагогом застосовувались різноманітні завдання, які вимагали від дітей порівняння об’єктів за декількома ознаками, пошуку помилок, запам’ятовування, використання загального правила або дій за відповідними умовами.