Сторінка
2
Вчені часто відзначають взаємозалежнiсть даних понять (оскiльки пiзнання це активна дiяльнiсть iндивiда), посилення одного поняття iншим: “активнiсть пiзнання”, “пiзнавальна дiяльнiсть”, “пiзнання, спрямоване на пошук невiдомого” (Ф.Аквiнський, Аристотель, I.Кант, Г.Лейбнiц та iнші). Так, Аристотель, розглядаючи пiзнавальну дiяльнiсть людини, фiлософи зазначають, що знання не є продуктом пасивного споглядання дiйсностi, а виникають, функцiонують i розвиваються у процесi активної продуктивної дiяльностi. Отже, у роботах фiлософiв зазначається, що активнiсть пiзнання тiсно пов’язана з пiзнавальною дiяльнiстю, вони є взаємозалежними i людина отримує знання, тобто пiзнає, активно дiючи.
Термін “психічна активність” у самому загальному вигляді визначається майже синонімічно до активності взагалі як міри взаємодії суб’єкту з оточуючою дійсністю (Е.Голубєва, Б.Кадиров, Н.Лейтес). Поняття “розумова активнiсть” має бiльш вузьке значення, порiвняно з попереднiм термiном, розкривається як потреба у розумовiй дiяльностi (Д.Богоявленська), вона здебiльшого виражається природно обумовленою потребою у розумових враженнях та розумових зусиллях (Н.Лейтес).
“Інтелектуальна активність” визначається як мислительна діяльність, що розгортається у своєрідних умовах i є інтегральною властивістю деякої гіпотетичної системи, основними компонентами якої виступають інтелектуальні (загальні розумові здібності) та неiнтелектуальнi (перш за все мотиваційні) фактори розумового розвитку (Д.Богоявленська, М.Лiсiна).
На фонi постiйного уточнення та поглиблення поняття “активність” у психолого-педагогiчнiй лiтературi, найбiльш розповсюдженими є такі визначення пізнавальної активності: мобiлiзування інтелектуальних, морально-вольових сил на досягнення конкретної мети навчання, прояв самостійності, iнiцiативи, творчості у процесі діяльності (К.Щербакова); якiсть особистостi, яка спрямовує пiзнавальнi потреби на всiх етапах життя людини і у рiзних видах дiяльностi: грi, навчаннi, працi (Л.Проколiєнко); така активність, у процесі якої дитина вчиться, пізнає оточуючий світ (О.Проскура); активність дитини, що породжує i забезпечує функцiонування пiзнавального iнтересу, який є емоцiйно забарвленим виявом потреб людини, вибiрне активне ставлення до пiзнання окремих предметiв i явищ (В.Максимова). Пізнавальна активність i пізнавальний інтерес виникають за умови наявності пізнавальної потреби, як потреби в діяльності, спрямованої на отримання нових знань (В.Юркевич). Інформаційними у контексті нашого дослідження є роботи психологів, які визначають сутність, особливості розвитку, різноманітність активності людини протягом усього життя. Ш.Надірашвілі, враховуючи теорію установки та класифікацію форм активності, розроблені Д.Узнадзе, дає власну, вдосконалену класифікацію форм активності людини, в якій простежується тенденція розвитку пізнавальної активності від задоволення допитливості у більш ранні роки життя, навчання на більш високому рiвнi розвитку у шкільні роки i, врешті-решт, – до розумової праці на найвищому щабелi розвитку особистості.
Широкого висвітлення у педагогічній літературі набуло питання сутності активності та її виявлення у пізнанні дітей шкільного віку. Найбільш відомі трактування науковців можна згрупувати у такий спосіб: активність розглядається як умова самостiйностi (Б.Єсипов, I.Лернер), мимовiльне бажання дiї (В.Оконь), ставлення суб’єкта до об’єкта, що виявляється у системi опосередкування одного iншим (Л.Арiстова); активнiсть, в тому числі і пізнавальна, визначається як широка категорiя, що включає в себе дiяльнiсть (А.Дьомiн, В.Лозова, М.Матюшкiн, М.Махмутов, О.Проскура, I.Харламов); пізнавальна активність як риса особистості, максимальний прояв iндивiдуальностi (Л.Арiстова, М.Данилов, В.Лозова Л.Проколiєнко); пізнавальна активність, як одна з форм соціальної активності, – це “жива, енергійна діяльність, спрямована на виконання отриманого завдання” (З.Абасов).
З даних визначень помiтно, що бiльшiсть дослiдникiв поняття “пiзнавальна активнiсть” пов’язують з розглядом дiяльностi, в якій, пізнаючи навколишній світ, дитина як активний суб’єкт прагне показати свою самостійність, індивідуальність, спрямувати енергію, волю, дії на досягнення позитивного результату.
Отже, виходячи з аналізу чисельних досліджень, підтримуючи визначення сутності пізнавальної активності, сформульоване В.Лозовою, під пізнавальною активністю будемо розуміти рису особистості, яка виявляється у її ставленні до пізнавальної діяльності, що передбачає стан готовності, прагнення до самостійної діяльності, спрямованої на засвоєння індивідом соціального досвіду, накопичених людством знань і способів діяльності, а також знаходить вияв у якості пізнавальної діяльності.
У психолого-педагогічній літературі визначаються види пізнавальної активності. Так, В.Лозова серед них виділяє: потенційну і функціонуючу; нормативно-гетерономну та ініціативно-автономну; зовнішню та внутрішню; імпульсивну і усвідомлену; ситуативну та інтегральну; репродуктивну, реконструктивну і творчу пізнавальну активність. Кожен з названих видів активності має ступінь та рівні виявлення.
У роботах науково-методичного характеру також можна зустріти визначення видів пізнавальної активності дошкільників (К.Крутiй): перцептивно-мнемiчна активність (головним чином це активність сприйняття i запам’ятовування знань); наочно-практична активність (різновид перцептивно-мнемiчної активності, що виявляється у процесі сприймання наочних посібників i практичних дій з предметами, що вивчаються); операцiйно-дiєва активність (пов’язана з виконанням різних видів розумових дій у внутрішньому плані); творчо-пiзнавальна активність (передбачає розвиток творчої діяльності); мотиваційна активність (це стимуляція різних видів пізнавальної активності, формування позитивного ставлення до засвоєння матеріалу, вироблення умінь та навичок).
Психологи, вивчаючи механізми функціонування пізнавальної діяльності зазначають, що вона частіше за все протікає у двох формах – сприйняття та мислення. Ці форми є сторонами пізнання, які різняться об’єктами (що пiзнається), засобами (через що), внутрiшнiми механiзмами (як здiйснюється пiзнання). За допомогою сприйняття частіше пізнаються зовнішні властивості предметів (величина, форма, колір). Їх відображенням у мозку є образи, що формуються під впливом безпосередньо чуттєвого пізнання предметів та їх властивостей. Мислення є засобом пізнання внутрішніх, прихованих суттєвих властивостей предметів, зв’язків між ними: кількісних, часових, причинно-наслідкових, просторових.
Так, К.Щербакова виділяє такі форми прояву пізнавальної активності: уміння бачити i самостійно формулювати пізнавальну задачу; уміння складати план, обирати засоби вирішення задачі з використанням надійних та ефективних прийомів; уміння досягати результат i зрозуміти необхідність його перевірки.
В.Лозова визначає форми прояву пiзнавальної активностi старшокласників: допитливiсть (при потенцiйнiй пiзнавальнiй активностi), вiдповiдальнiсть, сумлiннiсть, енергiйнiсть, iнтенсивнiсть (при виконавськiй пiзнавальнiй активностi), умiння обирати засоби дiяльностi та здiйснювати просте перенесення (при реконструктивнiй пiзнавальнiй активностi), iнiцiатива, iнтерес, самостiйнiсть, оригiнальнiсть, оптимальнiсть (при творчiй пiзнавальнiй активностi).
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Червона книга та Реліктові рослини Кам’янець-Подільського ботанічного саду
Гурткова робота у початкових класах у системі трудового навчання і виховання
Суть професійного самовиховання майбутніх соціальних педагогів
Специфіка роботи з розумово відсталими учнями допоміжної школи у добукварний період навчання грамоти
Робота над типами тексту на уроках української мови