Сторінка
7
По-перше, учнi повиннi знати, що саме i з якою метою вони мають спостерiгати, на що треба звернути особливу увагу.
По-друге, необхiдно забезпечити чiтку видимiсть засобу наочностi з усiх робочих мiсць учнiв. Скажiмо, якщо кiлькiсть одиниць роздаткового матерiалу, технологiчних карток збiгається з кiлькiстю учнiв у навчальнiй групi, то це забезпечує виконання правила бiльшою мiрою, нiж у випадку демонстрацiї плаката невеликих розмiрiв з нерозбiрливим на вiдстанi текстом.
По-третє, результати навчання полiпшуються у тому разi, коли засоби наочностi впливають не тiльки на зiр, а й на iншi органи чуття, скажiмо, слух, дотик.
По-четверте, слiд використовувати всi можливостi для показу явища або процесу в русi. Так, дiюча модель радiомовного приймача, розгорнута на площинi, має незаперечнi переваги щодо цього перед реальним зразком радiоприймача. Такi самi висновки можна зробити, порівнюючи плакат з рисунком двигуна i його дiючу модель.
Окремим видом демонстрацiї слiд вважати практичний показ майстром трудових процесiв. Зрозумiло, навiть квалiфiкований словесний коментар не може замiнити реальний показ процесiв, а детальнi пояснения прийомiв монтажу електротехнічної схеми з допомогою електропаяльника мало кориснi, якщо учнi нiколи не бачили, як працюють з паяльником досвiдченi робiтники. Практичний показ необхiдно використовувати у тих випадках, коли треба сформувати у свiдомостi учнiв правильний спосiб використання трудових дiй. Цей висновок справедливий як при роботi з ручними iнструментами, так i при управлiннi машинами i механiзмами.
Самостійної роботи.
Самостійність - це здібність окремої особистості систематизувати та регулювати свою діяльність без безпосереднього постійного керівництва і практичної! допомоги з боку керівника (при навчанні - викладача).
Самостійна робота має велике виховне значення: вона формує самостійність не тільки як сукупність визначених умінь і навичок, але й як рису характеру, яка відіграє дуже важливу роль у структурі особистості фахівця.
Самостійна робота навчаємих - це специфічна діяльність, головною метою якої є формування у них знань, умінь і навичок. Воно відбувається опосередковано через зміст і методи навчальних занять.
Самостійність базується на таких особистих якостях, як упевненість у своєму успіху, наполегливості, упертості у досягненні мети, самоволодінні у різних умовах^ діяльності, критичності, ініціативності, дисциплінованості.
Самостійна робота повинна бути організована таким чином, щоб ці і інші якості, особистості мали прояв у діяльності навчаємих.
Вимірювати «міру розвитку самостійності» можливо по кількості навчальних тижнів, на протязі яких навчаємий займається нею.
Один з можливих напрямків самостійної роботи, який розроблений проф. В.А. Казаковим, це задачносна концепція виконання самостійноїроботи. Такий підхід дозволяє вирішувати багато організаційно-мєтодичних проблем самостійної роботи. В.А. Казаков запропонував покласти в осмосу самостійної роботи при професійному навчанні систему типових завдань по спеціальності, тобто в цих завданнях треба сформулювати комплексні запитання, які охоплюють знання з більшості навчальних дисциплін, що вивчає майбутній фахівець. Наприклад, типове завдання зі спеціальності .Технологія і обладнання механоскладального виробництва» при цьому виглядає як розробка технології виготовлення конкретної деталі, на яку є креслення.
Навчаємий, який виконує таке завдання, повинен проявити знання з багатьох фахових і фахово орієнтованих дисциплін, у тому числі таких, як: «Метрологія, стандартизація і технічні вимірювання» (при вирішенні питань вибору інструменту для контролю і вимірювання), «Металоріжучі верстати» (вибір обладнання для обробки цієї деталі), «Технологія машинобудування» (встановлення послідовності обробки заготовки), «Економіка і менеджмент» (вибір раціонального варіанту виго говлення заг отовки) і таке інше. Імітуючи професійну діяльність, таке комплексне завдання вимагає від навчаємого знань на рівні їх практичного використання. Ніякі підручники у даному випадку не можуть надати безпосередню допомогу при їх виконанні.
Є ще одна система типових завдань - завдання з конкретної навчальної дисципліни. Вони є більш вузькими, ніж перші. Але методичні підходи до їх створення і вирішення такі ж самі.
Ці завдання розподіляються на два рівня. Завдання першого рівня вирішують проблеми формування вмінь і навичок самостійної роботи: пошуку і обробки навчальної інформації, планування своєї діяльності, визначення інтенсивності особистої праці і інше.
Завдання другого рівня допомагають формуванню вмінь у вирішенні проблем наступної професійної діяльності фахівців різного рівня.
Системи професійно-технічного навчання
Під системою виробничого навчання розуміємо порядок розчленування змісту виробничого навчання, групування його частин і послідовність засвоєння їх учнями. Для того, щоб полегшити тлумачення сутності цього важливого поняття, коротко охарактеризуємо кожну з найпоширеніших систем навчання.
Виробниче навчання на різних етапах розвитку професійної освіти в нашій країні проводиться на основі різних систем. Вибір кожної з них залежить від умов, в яких здійснюється навчальний процес, від того, наскільки вони наближаються до реальних умов праці на конкретному виробництві, від рівня розвитку продуктивних сил.
Порядок розчленування змісту і його групування набули такого великого значення через те, що вони визначають реальні співвідношення виробничого навчання і виробництва. Сучасний підхід до визначення сутності системи виробничого навчання такий: система це об’єктивна єдність змісту, форм, методів навчання і дидактичних засобів професійної підготовки, яка забезпечує учням можливість послідовно оволодіти трудовими прийомами, комплексами трудових операцій і видами робіт, характерних даної професії.
Позитивні якості операційно-комплексної системи незаперечні. З 30-х років цю систему вперше впровадили у радянську професійно-технічну школу, вона і тепер досить широко застосовується в ПТУ нашої держави. Однак не можна вважати, що ця система позбавлена будь-яких недоліків. Багато в чому вона віддзеркалює той етап розвитку техніки і технології, коли найбільшого поширення набули професії, орієнтовані на ручні і машинно-ручні операції.
Операційно-комплексна система найбільш поширена порівняно з іншими системами виробничого навчання. Переважна більшість програми виробничого навчання з професій металообробки, обробки деревини, електротехніки базується саме на операційно-комплексній системі. Сутність цієї системи така: учні спочатку вивчають і засвоюють загальні прийоми роботи, а далі послідовне вивчення операцій поєднується з виконанням комплексних робіт, що включають усі вивчені операції. Операції підбирають з урахуванням їхньої типової технологічної послідовності, але у такий спосіб, що спочатку засвоюються більш прості і легкі операції, а далі складніші, тобто враховуються і дидактичні, і технологічні ознаки.
Із психологічної точки зору певні недоліки операційно-комплексної системи полягають у тому, що важко забезпечити чіткий і надійний зв'язок операційних вправ і комплексних робіт з відповідними темами предметів профтехциклу, зокрема, спеціальної технології. Узагальнення педагогічного досвіду ряду майстрів виробничого навчання і науково-педагогічні дослідження довели, що операційно-комплексна система не забезпечує повною мірою виконання вимог до формування професійної майстерності. Деякі з цих недоліків можна усунути з переходом до проблемно-аналітичної системи, запропонованої академіком С.Я. Батищевим на початку 60-х років. Теоретичні засади цієї системи, на думку цього вченого, мають ряд переваг порівняно з іншими системами. Весь матеріал програми виробничого навчання розділяють на окремі навчальні проблеми, кожна з яких має, наскільки це можливо, самостійне значення. Учні засвоюють відповідні вміння і навички, вивчають проблему за проблемою у чітко визначеній послідовності. Фактично послідовність навчання залежить від логіки технологічного процесу і характеру участі у ньому робітника відповідної професії.