Сторінка
1

Теоретичні основи виховання емоційно-позитивного ставлення до природи у дітей дошкільного віку

Сучасний розвиток, на даному етапі педагогічної науки в Україні передбачає обґрунтування нових методологічних засад виховання. Законами України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, державними національними програмами “Освіта” та “Діти України” визначено, що центром виховного впливу має стати дитина, а метою – формування соціально активної, творчої, особистості. При цьому особливої ваги набуває єдність виховних впливів упродовж всього періоду виховання особистості, починаючи з раннього дитинства.

У Концепції екологічної освіти України серед завдань дошкільного виховання визначено формування основ екологічної культури, моральної та ціннісної орієнтації особистості дитини. Відомо, що цінності є необхідною передумовою розуміння сутності самої природи і навколишнього середовища, що оточує дитину. Тому, основним предметом екологічного виховання дошкільників має стати формування суб’єктивного відображення цінності самої природи.

Для сучасних досліджень проблем екологічного виховання характерний гуманістичний підхід, згідно якого екологічні проблеми розглядаються як такі, що стосуються внутрішнього світу особистості дитини.

Наукові підходи до екологічного виховання в сучасних умовах розроблені в дослідженнях А. Захлєбного, І. Звєрєва, І. Суравєгіної, які визначили мету, принципи, завдання і зміст екологічної освіти та виховання. Концептуальні положення екологічного напряму педагогіки стосовно окремих навчальних предметів, позанавчальної діяльності, вікових груп Л. Іщенко, Н. Лисенко, І. Мельник, Л. Різник, З. Плохій, Н. Пустовіт, Г. Пустовітом, Г. Тарасенко, Д. Струнніковою, Л. Шаповал та багатьма іншими вченими-педагогами.

Аналізуючи стан екологічного виховання у дошкільному закладі, дослідники зазначають, що воно переважно спрямоване на інтелектуальний розвиток і меншою мірою торкається емоційно-чуттєвої сфери особистості. Водночас дотримання єдності впливу на інтелектуальну, емоційно-чуттєву, діяльнісну сфери особистості має принципово важливе значення і визначає ефективність екологічного виховання. Психологічний аспект досліджуваної проблеми відображений у працях Б. Ананьєва, Л. Виготського, В. Вілюнаса, О. Запорожця, О. Леонтьєва, В. М’ясищева. У наукових працях Л. Артемової, А. Богуш, О. Кононко, В. Котирло, Я. Неверович, З. Плохій, Т. Поніманської, Ю. Приходько, Н. Яришевої підкреслюється особлива чутливість дошкільників до впливів довкілля, різноманітних емоційно-образних стимулів, їх емоційна реакція на безпосередні враження.

Дошкільний вік сприятливий для екологічного виховання, адже саме у цей період закладаються основи культури спілкування і поведінки дітей у природі, любов і шанобливе ставлення до природного довкілля. Особливої уваги потребують діти старшого дошкільного віку, оскільки у них починають формуватися основи наочно-дійового та наочно-образного типів мислення. Старші дошкільники здатні розуміти й усвідомлювати зв’язки навколишнього світу. Діти цього віку мають об’єктивні можливості для самостійного спілкування з природою. Емоційна чутливість, сприятлива для розвитку моральних почуттів (О. Запорожець), новоутворення у вигляді усвідомлюваних мотивів, здатних підкоряти безпосередні потяги (О. Леонтьєв), поява етичних інстанцій (Л. Виготський, Д. Ельконін) роблять дошкільний вік сенситивним для розвитку основ особистості.

Вивчення стану проблеми екологічного виховання у педагогічній науці продемонструвало, що значна кількість досліджень у дошкільній педагогіці присвячена систематизації знань про природу (Л. Буркова, Т. Земцова, Л. Маневцова, Л. Міщик, С. Ніколаєва, А. Федотова, Т. Христовська, І. Хайдурова). В контексті нашого дослідження особливе значення мають роботи, присвячені формуванню у дітей дошкільного віку бережливого (В. Грецова), дбайливого (М. Ібраімова, Г. Марочко, З. Плохій), свідомого (І. Комарова), ціннісного (М. Роганова) ставлення до природи.

Висновки опитувань дітей вихователями, на даному сучасному етапі свідчать, що у дітей старшого дошкільного віку є необхідні передумови формування позитивного емоційно-ціннісного ставлення до природи. Їм доступне розуміння різнобічних цінностей природи, вони вміють виразити свої емоції від спілкування з природою у творчій діяльності, знають правила поведінки в природі, можуть оцінити свої вчинки та вчинки інших. У навчально-виховному процесі дошкільного закладу природа, переважно, використовується як засіб розумового, естетичного розвитку дітей; серед методів екологічного виховання переважають вербальні й такі, що забезпечують безпосередню взаємодію з природою. Виховання у дітей позитивного ставлення до природи в умовах дошкільного закладу майже не підтримується сім’єю.

Актуальність роботи - нові світоглядні орієнтири та завдання, які стоять нині перед людством, актуалізують проблему ставлення дитини до природи, корекції ціннісних орієнтацій та утвердження гуманістичних соціально-моральних позицій щодо використання природи суспільством.

Мета дослідження – обґрунтувати та експериментально перевірити особистісно орієнтовану технологію виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи у дітей дошкільного віку.

У відповідності з метою і гіпотезою визначені завдання дослідження:

проаналізувати сутність поняття “емоційно-ціннісне ставлення до природи” та уточнити його використання стосовно дітей дошкільного віку;

визначити критерії сформованості емоційно-ціннісного ставлення до природи та виділити типи його прояву у дітей дошкільного віку ;

визначити принципи та етапи технології виховання досліджуваної якості особистості;

експериментально перевірити засоби виховного впливу згідно виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи у дітей дошкільного віку.

Об’єкт дослідження – екологічне виховання дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження – технологія виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи у дітей дошкільного віку.

Гіпотеза: ефективність технології виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи у дошкільників забезпечується дотриманням єдності впливу на інтелектуальну, емоційну та діяльнісну сфери особистості і здійснюється поетапно через розширення потреб і мотивів взаємодії з природою та формування особистого досвіду емоційно-ціннісного ставлення до природи.

Сутність поняття “емоційно-позитивне ставлення до природи” дітей-дошкільників

Природа активно впливає на почуття і розум дитини, розвиває її сприймання, емоційність. Недостатній розвиток цих якостей психіки дитини приводить до штучного обмеження її можливостей, до виховання людини, яка не відчуває, не розуміє, а сліпо слідує засвоєним правилам поведінки. Природа – це невичерпне джерело, з якого діти можуть черпати предмети для спостереження, ігор, роботи. Процес становлення та розвитку людських потреб і ставлень обумовлений емоційними переживаннями, що базується на наявному фонді потреб, мотивів і ціннісного ставлення.

Досвід емоційно-ціннісного ставлення включає емоційні переживання, що відповідають потребам і системі цінностей певного суспільства, і відрізняються якісними характеристиками, динамічністю й об’єктами, на які спрямовані. Психологи зазначають, що у процесі виховання ставлення до навколишньої дійсності мають значення як позитивні, так і негативні емоції. Проте саме позитивні емоції, що базуються на задоволенні, є психологічним механізмом формування активної соціальної позиції особистості (Б. Бітінас). Та лише емоційне ставлення ще не обумовлює визначеності ціннісного ставлення. Отже, у ставленні емоційний компонент є провідним. Тому особистісні ставлення характеризують ступінь інтересу, силу емоцій, бажань, виявляються у поведінці, діях і переживаннях суб’єктів, виступають рушійною силою діяльності особистості у довкіллі. Процес виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи (як складової екологічної культури особистості) складний і пов’язаний із формуванням ряду структурних компонентів особистості: