Сторінка
12

Теоретичні основи виховання емоційно-позитивного ставлення до природи у дітей дошкільного віку

Хід гри:

Ви називаєте одну із стихій, а всі інші показують цю стихію руками. Кожен з дітей може бути в ролі ведучого.

Перегляд фільму про живу природу (10 хв). Обговорення того, що найбільше сподобалося.

Арт-терапевтична техніка «Фарби природи»

На аркуші паперу дітям пропонується відтворити всі кольори, які вони бачили в природі, і розмістити їх в будь-якому порядку (використовувати бажано не олівці і фломастери, а фарби і пензлик).

Після малювання кожна дитина розповідає про свій малюнок.

Ведучий:

— Як ви себе почуваєте? Що вам найбільше сподобалося на занятті?

Додаток Г

Заняття 2.

Інформаційний блок. Природа надихає багатьох людей на творчість. Справжня людина береже її — не ламати гілочки на деревах і кущах, не рвати свіжі квіти, не руйнувати домівки тваринок і комах (мурашники, нірки, гнізда), не смітити у лісі, на полі, у горах, не вживати шкідливих рослин.

Завдання «Намалювати музику»

Прослухайте музичний твір П.Чайковського «Пори року» (або інший твір) із заплющеними очима. Зафіксуйте кольори і образи, які виникли у вас в уяві. Відкрийте очі і намалюйте все, що бачили на папері.

Вправа - натуралізація

Натуралізація — це схильність до зіставлення, порівняння, ідентифікації соціального і духовного життя з явищами природи, наприклад, наші мами і тата часто нас називають: «ясне сонечко»; «гарна, як квіточка»; «швидкий, як вітер».

Такі алегорії підтверджують, що люди і явища природи поєднані між собою і залежать один від одного. Наші батьки, діди і прадіди завжди з великою повагою ставилися до природи, поважали її і описували у народній творчості у вигляді приказок, прислів'їв, повірок.

— Як вас називають ваші близькі?

— Згадайте ласкаві слова-порівняння вас з природою.

Вправа «Поясни приказку»

Напишіть приказки на великому аркуші паперу. Прочитайте їх і зверніться до дітей, щоб вони розказали, як вони розуміють приказки. Виберіть найцікавіші для вас приказки.

1. Люди раді літу, а бджоли — цвіту.

2. Не нагодує земля — нагодує вода.

3. Учителя і дерево пізнають плодами.

4. Забув віл, як телям був.

5.1 пастух б'є, що не туди йде.

6. З великої хмари малий дощ буває.

7. Як корова язиком злизала.

8. Зник, як камінь у воду.

9. Вперся, як бик (цап).

10. На сонці тепло, біля матері добре.

11. Сестра з сестрою — як риба з водою.

12. Під лежачий камінь вода не тече.

13. Тоді це буде, як у полі рак свисне.

14. Сила воляча, а розум курячий.

Арт - терапевтична техніка «Земля — повітря»

Підготуйте стандартний аркуш паперу (для індивідуальної роботи A4). За допомогою дуги розділіть простір паперу на екосферу землі (внизу) і екосферу повітряного простору. Земля і повітря — найважливіші категорії життєвого середовища. Завдяки повітрю ми дихаємо — а дихаємо значить живемо, завдяки землі ми маємо їжу (яка в ній росте) та інші засоби існування. Чим чистіше повітря, тим нам легше дихати — найчистіше повітря у лісі, у горах, де ніщо його не забруднює. Чим чистіша земля, тим корисніші овочі, фрукти, пшениця, інші рослини.

Візьміть 8 кольорових фломастерів (або 8 кольорових фарб): сірого, темно-синього, зеленого, жовтогарячого, жовтого, фіолетового, коричневого, чорного. Виберіть із них ті кольори, які найбільше підходять для змістового заповнення (зафарбування) ділянки екосфери Земля. Зафарбуйте цю ділянку.

Потім з решти кольорів виберіть необхідні для змістового заповнення (зафарбування) екосфери «Повітря». Замалюйте цю ділянку.

Після виконаної роботи опишіть свої враження від роботи. Що вам в ній подобається? Спробуй пояснити, що означає кожен використаний колір у кожній екосфері.

Отриманий малюнок також можна використати як інформацію про загальний психофункціональний тонус особистості (психологічний тест Лютера).

Завершення заняття відбувається у колі:

— Як ви себе почуваєте? Що вам найбільше сподобалось сьогодні на занятті? Як ви любите природу?

Заняття 3.

Вступ. Пропонується розказати про найвідоміші рослини, дерева, тварини. Бажано підготувати відповідні плакати з малюнками та їх назвами. Також читаємо казку.

«Вже не гратимемося хлібом!»

Жили собі братик і сестричка, добрі діти — і слухняні, і уважні, а от шанувати хліб не вміли. Батько їх научав, мати робила зауваження, а вони все по - старому. То крихти на підлогу зметуть, то окраєць хліба після обіду залишать на столі, то у школі недоїдений бутерброд викинуть.

І трапилась якось з ними пригода: поїхали до родичів у село, пішли гуляти в ліс та й заблукали. Як стало вечоріти, відчули, що зголодніли: хотілося хоч крихітку, хоч черствого хліба, аби що-небудь у роті смакувало. Чагарі геть шлях загородили. Сіли вони на пеньок і так засумували! Вони і плакали б, та ще вдень наревілися за мамою, за татом, за хлібом, і сліз уже до вечора не стало. А таки цілий день ходіння дався взнаки. Посиділи, посиділи, та й позасинали.

І бачиться їм однаковий сон — ніби лежить на столі смачна хлібина, радіє, що скоро людей годуватиме: дорослих — після робочого дня, дітей — щоб росли швидше. А тут раптом діти, схожі на них, беруть шматочки до рота, відкусять і на столі їх лишають, нові беруть і знову надкушеними залишають. Граються так.

А як награлися, зібрали всі шматки та й у собачу миску викинули. А хлібина ледь не плаче — так її довго робили. Спочатку в полі зерно сіяли, тоді йому Господь дав ріст і воно проросло і піднялося високим колосом. Під сонечком зерно достигало, а тоді його комбайн викосив і змолотив. Потім його змололи на борошно. А тоді в пекарні розвели водою, вкинули всього потрібного: солі, яєць, дріжджів і місили, щоб сходило. Як зійшло тісто, порозкладали його в форми і в піч пектися поставили. Рум'яні хлібинки з печі виглядають, на світ просяться, вийняли їх з печі і розвезли в магазини.

І ось одну хлібину чиїсь діти поїли з молоком, інша потрапила до бабусі, і вона її з борщем поїла. А ця що потрапила до бешкетників, одразу в собачій мисці опинилася, хоч мала вона батька з роботи дочекатися. Дрімають діти, а самим соромно, аж щічки розчервонілися. Побачили, як хлібина зажурилася, і все зрозуміли. Хліб має людям силу давати, а для ігор є інші речі. І як побули день без хліба, то вже й затямили, для чого Бог хліб сотворив і людей научив його випікати.

Аж тут вигуки залунали поблизу. Стрепенулися діти зі сну, злякалися спочатку, а потім дослухалися: «Агов, Миколко, Олю! Де ви?» Це гукали їм дядько Павло з сусідами. Видно, з поля прийшов, з косовиці, та й замість вечері кинувся шукати племінників. Як закричать Миколка і Оля, як заплачуть: «Ми тут!». Ще якихось декілька хвилин, і із заростів пробрався до них дядько Павло, нагнувся, притис до грудей і аж застиг на хвилинку. А тоді: «Це ж ви, напевно, голодні! А у мене нічого немає, ось лише окраєць хліба в кишені, від обіду. Чи будете?». «Будемо, будемо!» — зраділи діти і порівну розділили шматочок.

Додому йшли всі гуртом, а діти йшли за руку з дядьком і не хотіли пускати оцю велику сильну руку, яка вирощує хліб і гладить дитячі голівки. А хліб уже вони шанували, на все життя запам'ятали, що хліб святий.