Сторінка
1

Розвиток мовлення у дітей

Проблема оволодіння рідною мовою кожним новим молодим поколінням актуалізується в усі часи і в усіх народів, оскільки історично мова є найдорогоціннішим духовно-культурним надбанням будь-якого народу. Доки він дбає про свою мову, доти зберігає і своє єство, етнічну єдність та політичну цілісність.

Надзвичайно мудрим і небайдужим філософсько-дидактичним роздумам про рідну мову в рідній школі приділено багато предметної уваги у наукових працях і художньо-публіцистичних виступах видатного українського педагога-гуманіста, мислителя, дитячого письменника В.О. Сухомлинського (1918–1970). Василь Олександрович послідовно дотримувався твердого власного переконання, що рідне слово відіграє потужну пізнавально-розвивальну роль у формуванні духовного світу, загальної культури й інтелекту людини. Мову вчений розглядає не лише як один з предметів навчальних планів шкільної чи вузівської освіти, а передусім як могутній засіб плекання людської душі, як силу, що проникає в усе, що сприймає, осягає, пізнає і про що думає людина.

Сам В.О. Сухомлинський був людиною рідкісного не лише науково-педагогічного, а й художньо-поетичного дару і таланту. Не буде перебільшенням сказати, що все, до чого доторкалися його воістину невтомні руки і сповнене любов’ю і добром чуйне серце, позначене філігранно тонким відчуттям слова і шанобливим ставленням до рідної материнської мови. І це цілком зрозуміло, оскільки Василь Олександрович був насамперед учителем української мови і літератури, а згодом стане і відомим дитячим письменником.

У книжці «Серце віддаю дітям» В.О. Сухомлинський зазначає: «Школа стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній панують 4 культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова» . І в іншій праці «Моральні заповіді дитинства і юності» Василь Олександрович ще переконливіше констатує: «Батьківщина – це твоє рідне слово. Знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу – рідну українську мову. Це – мова великого народу, великої культури. Українською мовою написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, франка і Лесі Українки, Нечуя-Левицького і Коцюбинського. Українська мова живе в прекрасних піснях твого народу». Знання рідної мови, любов та дбайливе ставлення до неї вчений називає одним із найвагоміших джерел патріотичних почуттів і громадянським обов’язком кожної людини. Саме роки дитинства і отроцтва Василь Олександрович вважає винятково сприятливими періодами для розкриття перед людиною багатства, сили, виразності і краси рідної мови.

У великій і багатогранній спадщині В.О. Сухомлинського одне з чільних місць посідає проблема мовного розвитку дітей – важливого чинника становлення всебічно розвиненої особистості, могутній засіб її духовного збагачення. «Духовний розвиток школяра нерозривно пов’язаний з розвитком його мови, – писав В. Сухомлинський. – Завдяки мові людині стають доступні найрізноманітніші джерела, що живлять емоційну, інтелектуальну й вольові сфери її духовного життя. У мові відбивається ідейна спрямованість духовного життя людини, слово містить у собі невичерпні можливості для впливу на її світоглядну сферу».

Величезну суспільну роль мови переоцінити важко. Адже із живої думки і слова, як пише В.О. Сухомлинський, «почалося становлення людини: мисль, втілена в слово, підняла нас над природою, над усіма речами й явищами, над епохами й століттями. Слово ввібрало в себе найтонші порухи наших почуттів; в ньому закарбувалася душа, звичаї, традиції, радості й болі народу – всієї його духовної цінності, творені століттями».

Погляди В.О. Сухомлинського на освіту, вивчення рідної мови сугоосні з підходами багатьох видатних постатей української науки, літератури і культури, а саме: Т. Шевченка, К. Ушинського, М.М. Драгоманова, Б. Грінченка, М. Грушевського, І. Огієнка, С. Русової, С. Черкасенка та ін. Так, Г. Ващенко у праці «Загальні методи навчання» в означеному контексті відзначає: «Наймогутнішим знаряддям культурного розвитку людини є мова. Тому в навчальному плані загальноосвітньої школи має посісти почесне місце рідна мова. В ній відбиваються культурні здобутки народу, його історія, світогляд та його психічні властивості. Це один з найдорожчих скарбів народу. Саме в цьому аспекті й має вивчати молодь рідну мову».

У статті «Любов до рідного слова», автограф якої зберігається серед архівних матеріалів, В.О. Сухомлинський наголошує: «Рідна мова – це фундамент мислення й розумового розвитку. Я вважав найголовнішим завданням ввести своїх вихованців у квітучий сад, ім’я якому – рідна мова». Такі ж думки відстоює Василь Олександрович у статтях «Джерело невмирущої криниці», «Стежка до квітучого саду».

Творча спадщина В.О. Сухомлинського є актуальною для справи навчання рідної мови в сучасних умовах функціонування національної системи освіти і виховання в Україні, зокрема у мовному розвитку молодших школярів. Особливої уваги, на наше тверде переконання, потребує проблема формування у дітей, молоді почуття любові, шанобливого ставлення до рідної мови, утвердження культури усного і письмового мовлення. Це й зумовило вибір теми даної роботи.

В останні роки дослідженню лінгводидактичної спадщини В.О. Сухомлинського присвятили свої роботи ряд українських вчених. Зокрема внесок Василя Олександровича у розвиток лінгводидактики вивчали М. Антонець, А.М. Богуш, М.С. Вашуленко, Л.М. Воробйова, І. А. Воробйова, Л. І. Мамчур, М.Г. Стельмахович та інші. Проблему виховання школярів засобами слова розробляла Г.М. Ткаченко.

Об’єктом роботи є творча спадщина В.О. Сухомлинського.

Предметом дослідження є твори В.О. Сухомлинського про мови і мовлення дітей.

Метою даної роботи є дослідження поглядів В.О. Сухомлинського на особливості мовного розвитку дітей.

Для досягнення мети ставилось завдання розкрити погляди В.О. Сухомлинського: на уроки серед природи як уроки розвитку мови та мислення дітей; на казку та її невичерпні можливості для мовного розвитку дітей; мовну культуру вчителя; особливості навчання граматики; ознайомитися із досвідом використання ідей В.О. Сухомлинського про мовний розвиток дитини в практиці сучасної школи.

Уроки серед природи – уроки розвитку мовлення і мислення дітей

Над проблемою слова і всебічної людської вихованості та духовної культури В.О. Сухомлинський працював не одне десятиліття. Він, зокрема, мав намір створити «Хрестоматію виховання людської душі», в якій планував зібрати колекцію скарбів рідного слова. Виховання у молодого покоління любові до рідної мови вчений-патріот називав великою педагогічною проблемою, яку має ставити перед собою і яку покликана практично розв’язувати кожна школа. Так, у статті «Слово рідної мови» Василь Олександрович акцентує увагу на такому власному принциповому переконанні: «Щоб збагатити культуру педагогічного процесу, щоб навести лад у тій майстерні, яка зветься навчально-виховним процесом, треба насамперед виховати любов до рідної мови».

Про те, в якій пошані була рідна мова в очолюваній В.О. Сухомлинським Павлиській середній школі, засвідчують такі виписки з плану роботи на 1968/69 навчальний рік: обладнати в кожному класі куточок рідної мови; розвивати і збагачувати традицію вчительського і учнівського колективів говорити лише нормативною літературною мовою, уникаючи словесних примітивів. З підкресленою увагою і турботою ставився Василь Олександрович до вироблення у дітей високої мовленнєвої культури, атмосфери уважності до слова. Як необхідно проводити цю роботу, аби протидіяти такому страхітливому явищу, як мовний суржик, що нерідко коробить, ріже слух на вулиці, у транспорті тощо.