Сторінка
6

Розвиток мовлення у дітей

Багата, розлога розповідь і мальовнича описовість подій, співучість і краса мови казок, яскравість зображувальних засобів, своєрідні зачин і кінцівка, триразові повтори захоплюють дітей.

Величезне значення казок як засобу розвитку мислення і мовлення. З огляду на психологічні особливості молодших школярів В.О. Сухомлинський вважав, що дитячі роки – найсприятливіший період для оволодіння духовним багатством рідної мови, для творчості. На його думку, казка, гра, фантазія – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень… «Через казкові образи у свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками; воно стає сферою духовного життя дитини, засобом висловлення думок і почуттів – живою реальністю мислення. Під впливом почуттів, що пробуджуються казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Без казки – живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттям дитини, – неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови як певного ступеня людського мислення і мови» .

Казки сприяють розвитку естетичних почуттів, вони – джерело естетичної насолоди. «Казка невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких неможливі благородство душі, щира чуйність до людського нещастя, горя, страждань. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем».

В.О. Сухомлинський підкреслював, що інтелектуальна й емоційна сфери духовного життя взаємозв’язані і взаємозумовлені в житті людини незалежно від віку, що пізнавальні процеси завжди супроводжують ті чи інші почуття, але в кожному віці це виявляється своєрідно.

Для молодших школярів сутність предметів і явищ навколишнього світу відкривається вперше. Все нове, що пізнають вони про природу й суспільство, пробуджує в дітей глибоке емоційне ставлення до дійсності.

Естетичні почуття посідають своєрідне місце у духовному житті молодшого школяра, специфічно впливають на закріплення його моральних поглядів. На думку В.О. Сухомлинського, особливо сильні естетичні емоції народжуються в дітей молодшого шкільного віку тоді, коли зрозуміла, хвилююча ідея доноситься до їхньої свідомості в казковій формі. Він упевнений, що від естетичного розвитку, якого людина досягає в дитинстві, залежить її подальший естетичний та емоційний розвиток.

Слухаючи казку, діти переживають почуття, що сприяють виробленню ідейно-естетичної оцінки описаних подій, вчинків. Тому доцільно після розповіді казки спрямувати питання не лише на закріплення змісту, оцінювання персонажів, а й на те, чим схвильовані учні, що їх обурювало чи радувало.

Василь Олександрович приділяв пильну увагу виразності читання казок, оскільки вона викликає у слухачів багаті уявлення, пробуджує емоційний відгук на прочитане, відповідні почуття. Виразне читання допомагає дітям зафіксувати у пам’яті образи персонажів, збагнути, що той чи інший герой виявився добрим товаришем чи злим ворогом.

Сприйняття краси слова, активне опанування його змісту відбувається при інсценізації казок. В.О. Сухомлинський підкреслював, що розуміння краси неможливе без фантазії, без особистої участі дітей у творчості, ім’я якій – казка. «Казка – це активна естетична творчість, що захоплює всі сфери духовного життя дитини – її розум, почуття, увагу, волю. Вона починається вже у процесі розповіді, вищий її етап – інсценізація».

Творчість, пробуджена казкою, досягає апогею саме в інсценізації. Образи, що живуть в уяві дітей ідеально, набувають вигляду хаток, вітряків, печер, а картонна Баба-яга чи фанерні лисиці, ведмідь, заєць видаються живими, діяльними, хоч усе це є витвором дитячих рук. Реальність інсценізованих образів та обставин діти сприймають безумовно. Тут діє фактор безпосередньої участі їх у перетворенні уявного образу в реальний. Фантазія набуває предметних форм.

Велике значення інсценізації полягає ще й у тому, що це колективна творчість. Музика, виразність мовлення дійових осіб, відтворення обстановки при інсценізації казок – усе це підсилює естетичні почуття дітей, зазначає В.О. Сухомлинський у книзі «Духовний світ школяра».

Без казки важко уявити інтелектуальні взаємини між дітьми; без захоплення казкою немає колективного переживання; без творення казки дитині недоступні радість, одухотворення думкою, їй хочеться донести свою думку до товаришів, виявити себе у слові, що сприяє мовному розвитку дитини. І вона розповідає власну казку товаришам – це найяскравіший етап творення і водночас вияв найтонших духовних відносин між дітьми.

Отже, роль казки у духовному розвитку наших вихованців багатофункціональна. В.О. Сухомлинський не лише розкрив високу мудрість і життєстверджуючий оптимізм казки, а й показав найраціональніші способи її використання у навчально-виховному процесі, зокрема у розвитку мови дітей.

Мовна культура вчителя і мовний розвиток учня. Особливість навчання граматики

Оволодіння культурою мови і насамперед рідної В.О. Сухомлинський називав одним з найважливіших показників педагогічної майстерності вчителя, який зобов’язаний володіти цим універсальним інструментом думки і творчого мислення. Великим недоліком окремих педагогів Василь Олександрович вважав бідність їхнього словникового запасу, відсутність чуття слова, невміння віднайти у невичерпній скарбниці рідної мови найпотрібніше слово, аби якнайточніше і найвиразніше висловити власну думку. Кожний учитель, на глибоке переконання В.О. Сухомлинського, незалежно від його фахової спеціалізації, – це насамперед словесник, досконалий знавець мови, покликаний повсякчасно дотримуватись усталених літературних норм вимови, слово – та формовживання і побудови фраз, зростати мовленнєво, розвивати вміння змістовно, зв’язно та стилістично правильно висловлювати власні думки. Василя Олександровича турбувала проблема убогості, примітивізму мови окремих юнаків і дівчат. Відзначаючи, що слова-потвори утверджуються у мовленні там, де немає справжньої роботи над словом, де на уроках буває багато холодної байдужості, вчений підкреслює: «Забувають нерідко вчителі, що оволодіння мовою – це не тільки знання граматичних правил. Це передусім любов до слова».

Серйозним недоліком у мовному розвитку дітей, у навчанні рідної мови В.О. Сухомлинський вважав нездатність вчителя відчувати поетичні грані слова, невміння розкрити перед учнями його естетичну красу. Особливо це стосується вчителів-філологів, на уроках яких не повинно бути сірого, безбарвного слова. «Ми забуваємо, – наголошує Василь Олександрович, – що кожне слово несе в собі не тільки значення, смисл, а й його красу, поетичність» . «Українська мова, – підкреслює В.О. Сухомлинський, – має свій стиль, свій граматичний лад, свої лексичні особливості, свою ідіоматику – все це мусить бути нашим багатством. Ми не повинні підстроюватись під примітивну, вбогу мову наших вихованців, що, на жаль, має місце на окремих уроках. Читаючи, ми мусимо запам’ятовувати найхарактерніші для української мови звороти й користуватися ними у мовленні».

Так, у творах В.О. Сухомлинського міститься багато цінних порад-рекомендацій з проблем мовного розвитку дітей, навчання рідної мови. Ось лише окремі з них: