Сторінка
4

Розвиток мовлення у дітей

– Вчора йшов дощ, він вимив небо, і воно тепер чисте-чисте, немов пелюстка блакитної хризантеми…

– Небо задумливе… Воно думає про важкі чорні хмари, які вже наближаються з північних країв…

– Небо лагідне… Дивіться, як відкрило воно свої обійми сонечкові…

– Небо холодне… Влітку воно було розпечене, а тепер вихолонуло, і з нього падають краплини роси…

– Небо тривожне. Воно прислухається до курликання журавлів і думає: та це ж зима наближається…

– Небо спокійне… Влітку його краяли стрілами грози, а восени блискавки полетіли до сонця…

– Небо всміхається – воно милується квітами, бо квіток восени вже мало…

– Небо холодне… бо ночі вже холодні, воно жде не діждеться ранку, щоб хоч трохи зігрітися…

– Небо грає… дивіться, як переливається синя барва на сонці – немов хвиля в ставку.

В.О. Сухомлинський застерігав дітей від багатослів’я, вимагав, щоб вони висловлювалися стисло, але змістовно, оригінально, образно. Перевагу в словесній творчості він завжди надавав складанню творів-мініатюр. «Для нас, – наголошує Сухомлинський, – кожна з цих мініатюр дорожча від багатьох довгих творів. Дорожча, бо це – вираз яскравого художнього мислення, тонких почуттів». Придивимося уважно до кількох таких мініатюр, складених учнями 4-х класів:

«На червоній пелюстці троянди – крапля роси. Я зрізую квітку, крапля тремтить, грає, переливається, але не падає на землю».

«Уранці тривожно затремтіло листя на старому дубі коло нашої хати. Піднялись у небо лелеки, покружляли над хатою, сіли над гніздом, нахилили голови, дивляться кудись у далечінь. Надходить осінь».

«Схилились верби над ставом. Палають у воду жовті листочки. Кружляють ластівки, гріє тепле осіннє сонечко, у прозорому повітрі пливуть павутинки».

Робота над твором має не тільки навчальне значення, а й виховне. Тому справжній урок живого слова, на думку В.О. Сухомлинського, вчить не лише описувати природу, а й формує в школярів ставлення до неї, формує особистість учня.

Як дорогі і пам’ятні спогади про дитинство зберігалися зошити з цими творами в сім’ях протягом усіх років навчання у школі, а потім передавались молодшим братикам і сестричкам.

Непорушною традицією у Павлиській середній школі було щорічне проведення у кожному класі кількох Свят Книги, до яких заздалегідь готувалися і діти, і батьки. Учні читали і перечитували твори, що увійшли до золотого фонду класичної і сучасної української та світової літератур. У день Свята Книги батьки дарували дітям книжки для сімейної бібліотеки. На спогад про перший день перебування у школі кожна дитина також одержувала книжку з твором рідною мовою, яка зберігалася у сім’ї і передавалась у спадок наступним поколінням. Книжку учням Павлиської середньої школи вручали у день їхнього народження, а також у дні одержання паспорта та повноліття. Загалом же предметом особливої турботи Василя Олександровича завжди було те, щоб до дитячих рук не потрапила жодна випадкова у змістовому та художньо-естетичному планах книжка. Але водночас вчений підкреслював: саме для того, щоб книга стала для людини вчителем життя і вічним джерелом рідного слова, народної мудрості, не потрібно відгороджувати нею від дитини навколишній світ, не варто намагатися замінити книжкою те, що можна показати безпосередньо.

Казка та її невичерпні можливості для мовного розвитку дітей

Особливе місце у спадщині В.О. Сухомлинського відведено невичерпним можливостям казки у розвитку уяви, фантазії, образності мислення й мовлення дитини, для емоційного, розумового, морально-етичного та естетичного виховання молодого покоління. Саме через слово казки, переконує Василь Олександрович, – найближча дорога, шлях до серця дитини. Казку він називав колискою слова. «Якщо ви хочете, щоб слово рідної мови назавжди ввійшло в духовний світ дитини, щоб воно жило як засіб пізнання й творчості, – пробудіть у дитини захоплення казкою. Навчіть її не тільки слухати, переказувати, а й творити – складати казку. Це ціла сфера виховної роботи початкової школи». Вчений доводить, що без живої, яскравої казки, що оволодіває почуттями, уявою, фантазією, свідомістю дитини, неможливо уявити і її мовлення; будучи невіддільною від краси переживань, казка сприяє розвиткові естетичних смаків, нахилів, здібностей дітей. Як такого роду робота здійснювалась В.О. Сухомлинським і його колегами у Павлиській середній школі, показано у його книзі «Серце віддаю дітям» (Кімната казки, Острів чудес тощо). Основне Василь Олександрович вбачав у тому, щоб учні вчилися самостійно створювати казки з метою збагачення власного словникового запасу, правильної побудови словосполучень і речень, логіки і краси послідовної розповіді. Казка у розумінні В.О. Сухомлинського – це бажаний друг і педагог дітей, який допомагає їм краще пізнавати навколишній світ і взаємини між людьми, робить їх добрішими, викликає бажання наслідувати найкращі риси позитивних персонажів.

Казки павлиських школярів – це одне з дидактичних відкриттів В.О. Сухомлинського, унікальний експеримент не лише у вітчизняній, а й у світовій педагогічній теорії і практиці. Навчити не окремих з дітей, а кожного творити казку – це справді гідний наслідування шлях і результат, що заслуговує на поцінування.

Перші роки навчання видатний педагог назвав часткою багатого духовного життя, що дає розвиток дитині, цілющим джерелом її інтелектуального розвитку у світі фантазії. Саме казка, на його думку, задовольняє жадобу дитячого пізнання, інтерес до навколишнього. Чарівний і дивовижний, веселий і життєстверджуючий світ казок входить у душу кожної людини з дитинства, засіваючи її першими зернами добра, краси й справедливості. Жоден з жанрів літератури не користується в дітей такою популярністю, як казка.

Прекрасний витвір народної фантазії, казка приваблює не тільки своїми гуманістичними ідеями, а й викінченою, досконалою формою, що є наслідком роботи над нею багатьох поколінь казкарів. Вона – неоціненне духовне багатство, у якому з найбільшою силою виявилися надії і сподівання народних мас. Тож не дивно, що В.О. Сухомлинський надає казкам великого значення в мовному розвитку дітей.

Казковий епос тісно пов’язаний з життям людей, їхніми прагненнями та ідеалами, тому він неминуче відображає факти історії, географії, побут, мову та психологію кожного народу. Часто казкові образи і мотиви мають соціальне трактування.

У практиці В.О. Сухомлинського казка є засобом патріотичного виховання. «Казка – благодатне джерело виховання любові до Батьківщини, яке нічим не можна замінити. Патріотична ідея казки – в глибині її змісту; створені народом казкові образи, що живуть тисячоліттями, доносять до серця й розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його ідеали, прагнення, погляди на життя. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона – творіння народу».

Казкові образи, на думку В.О. Сухомлинського, допомагають дітям зрозуміти красу рідної землі. «Краса рідного краю, що відкривалася завдяки казці, фантазії, творчості, – це джерело любові до Батьківщини. Розуміння й відчування її величі, могутності, приходять до людини поступово і мають своїм джерелом красу».