Сторінка
3

Розвиток мовлення у дітей

Отже, В.О. Сухомлинський добре розумів, що спілкування з природою сприяє значно кращому донесенню до почуттів, емоцій, свідомості учнів краси рідного слова, закарбуванню його у дитячій уяві і пам’яті за допомогою тих картин або явищ, на позначення яких воно вживається.

Щоб ознайомити учнів з окремими явищами і картинами природи, у Павлиській середній школі організовували спеціальні екскурсії. Наприклад, у молодших класах проводили екскурсію, присвячену світанкові. «Задовго до світанку, – відзначає Василь Олександрович, – йдемо до лісу і спостерігаємо, як народжується літній день, як змінюється забарвлення неба і хмар перед сходом сонця, як розгоряється ранкова зірниця. Такі екскурсії організовуємо на вечірній зорі, у сонячний день бабиного літа, взимку». Так, В.О. Сухомлинський не уявляв викладання мови без походів та екскурсій рідним краєм, без споглядання картин природи, без пробудження почуттів, без вираження їх у словах. «На березі річки і в полі, біля нічного вогнища і в курені під тихий шум осіннього дощу я вчу дітей висловлювати думки про те, що їх оточує. І найбільш правильним засобом, за допомогою якого можна навчити цього, є особистий приклад учителя», – відзначає Василь Олександрович. Навчити дитину правильно говорити вчений вважав цілою галуззю навчально-виховної роботи, від успіху якої багато в чому залежить духовне життя учнівського колективу.

У відзиві на книжку Л.М. Олексюк «Учіть дітей любити прекрасне» В.О. Сухомлинський, зокрема, зазначає: «Є в нашій мові такі прості слова: ранкова зірниця. Можна пояснити дитині, що означають ці два слова, але коли вона не побачила власними очима гри барв на небі перед сходом сонця, слова ці не стануть її словами, не ввійдуть в її духовне не життя». Або, наприклад, як пояснити дітям, що означають слова «крига скресла». У таких випадках Василь Олександрович рекомендує вчити малюків наочно бачити слово. З цією метою він ходив разом з ними на річку, аби зриміше побачити і зрозуміти це цікаве слово «скресати».

До однієї з цікавих форм роботи, що сприяє мовному розвитку дитини за В.О. Сухомлинським, належить складання творів про те, що учень бачить, про що він думає, мріє, фантазує. «Коли учень, – підкреслює Василь Олександрович, – вибирає з невичерпної скарбниці рідної мови слово для твору про те, що він бачить, чує, рідна мова стає для нього як мелодія для музиканта, засобом вираження думок, почуттів і переживань».

Рушійною силою дитячої творчості В.О. Сухомлинський вважав емоційно-естетичні переживання. Дуже важливо, щоб дитина відчула подив перед побаченим, почутим, перед красою слова, виразу. «Здивування – це надійна стежка мислення, – твердить В.О. Сухомлпнський. – Завдяки здивуванню дитина відчуває себе активним трудівником думки – мислителем» . Роль навколишнього середовища, роль природи тут незамінна. Заняття на лоні природи В.О. Сухомлинський називав справжньою школою радості під блакитним небом. Він постійно наголошував, що природа є першоджерелом словесної творчості, а кожну вдало організовану подорож дітей у природу називав уроком мислення, уроком розвитку розуму.

Було б наївним очікувати, застерігає В.О. Сухомлинський, що дитина під впливом навколишнього світу одразу ж складе твір. Необхідно навчати дітей творити. У своїх працях В.О. Сухомлинський щедро ділиться досвідом своєї роботи над організацією творчої праці учнів. Це насамперед яскраві й привабливі для школярів подорожі до джерел мислення і мовлення – чудової краси природи: мандрівки по хмаринках, роздуми в мальовничому Куточку мрії, слухання музики природи, складання книжок-малюнків про барви навколишнього світу, читання «Книги природи» тощо.

Видатний педагог невтомно дбав про відточення у дітей культури відчуттів і сприймань навколишнього світу, вміло добираючи для цього час на уроках мови. Він ходив, як уже згадувалося, разом із своїми вихованцями милуватися світанками і білим полем квітучої гречки, зимовим лісом і першим прозорим льодком на ставку, сірими нитками осіннього дощу і дзвінким, кришталевим ранком «бабиного літа». На цю красу учень не завжди зверне увагу, якщо не показати її як слід, не розповісти про неї. Яскраве, емоційне слово вчителя у такій ситуації відіграє величезну роль. Про це переконливо свідчать численні приклади уроків розвитку мовлення на природі, описані В.О. Сухомлинським. Наведемо деякі з них.

Гарячого літнього дня учні прийшли до лісу, знайшли куточок, де, здавалося, не ступала людська нога. Зарослий мохом стовбур дерева, колись зваленого бурею, таємничий яр, закритий верховіттям, тихе, ледве чутне дзюрчання струмка десь у глибині яру, пісня дикого голуба і зозулине «ку-ку» в глибині лісу, шелест дерев, шурхіт крил нічного птаха, що сховався на день у затінку й злетів, наляканий пришельцями, – все це, затамувавши подих, слухають діти. І тут лунає задушевна розповідь учителя про лісове джерело, про таємниче життя лісу – і в серце, в емоційну пам’ять підлітків входить неоціненне багатство народу – слово. Спершу діти повторювали усні твори вчителя, а згодом поступово переходили до самостійного опису картин природи, які викликали в них найбільшу схвильованість, – починався індивідуальний процес словесної творчості. Школярі прагнули розповісти про все, що побачили, пережили. Слово для учнів є засобом вияву їхнього ставлення до краси навколишнього світу.

За твердженням В.О. Сухомлинського, дитина навчиться складати твір тільки тоді, коли кожне слово перед нею – як готова цеглина, якій заздалегідь приготоване місце. Вона не може взяти перше-ліпше слово, цього не дозволяє зробити емоційно-естетичне чуття слова. Звісно, таке вміння приходить не відразу, а виховується поступово. Істотну роль у формуванні чуття слова відіграють змістовні евристичні бесіди з учнями на лоні природи, які Сухомлинський називав уроками життя слова.

Тихий сонячний вересневий ранок. У небі мріє ключ перелітних птахів. Вони тихо курликають, і від цього трохи сумно. Здається, степ насторожився, прислухаючись до кожного звуку. Всі польові роботи закінчено, довкола не видно жодної душі. Вчитель звертається до учнів:

– Сьогодні кожен з вас складе маленький твір про осіннє небо. Дивіться, вдивляйтеся, думайте: яке небо? Як сказати про небо? Добирайте красиві, точні слова.

Небо над нами синє-сине…

Небо блакитне…

Небо, немов вода в річці, чисте, прозоре…

Небо осіннє…

І все. Деякі діти почали повторювати складене товаришами. До слова небо не знаходили інших слів, крім епітетів синє, блакитне, чисте… Збоку стояла маленька синьоока Валя й мовчала.

А ти чому мовчиш, Валю?

Я хочу сказати про небо своє слово… та не знаю, чи добре буде…

Яке ж твоє слово про небо?

Небо ласкаве… – тихо сказала Валя й зніяковіла.

Прекрасне твоє слово про небо, Валю… Чому ж небо ласкаве?

Тому що… скоро будуть сніги й морози, а тепер ще тепло, пригріває сонечко; небо вигрівається на сонці… от воно й ласкаве…

Діти принишкли, вслухаючись у кожне слово, сказане Валею. Іскринка творчої думки, яку вони відчули в словах Валі, запалила в кожній душі вогник творчості. Вчитель почув зовсім інші, нові твори про небо: