Сторінка
5

Розвиток мовлення у дітей

Тому він радить молодим учителям: «Нехай дитина відчує красу й захоплюється нею, нехай у її серці й пам’яті назавжди збережуться образи, в яких втілюється Батьківщина».

Краса рідного краю для юних павлишан е також джерелом любові до народу, Батьківщини. Про це вони пишуть у казках, творах-мініатюрах.

Відлітають журавлі.

Настала осінь. Надворі стало холодніше. В повітрі пливуть павутинки. А в блакитному небі – ключ журавлів. Пролетіли над селом журавлі, потім повернулися, покружляли й знову полетіли. А за селом, недалеко від лісу, журавлі сіли на землю. Довго сиділи, немов радились між собою. Чому це журавлі кружляли над селом, а потім сіли біля лісу? Бо вони вирушають у далеку дорогу. Летять вони в теплий край. Та хоч він і теплий, але чужий. Бо Батьківщина там, де народився, зріс і почав літати. Так і для нас – Вітчизна там, де ми народилися, де виростаємо. Найдорожче для людини – Батьківщина. (Микола Р., З кл.).

Казка допомагає у створенні образів і символів вірності, мужності, громадянського обов’язку, які ставали емоційною і моральною основою національно-патріотичних переконань молодших школярів.

У працях видатного педагога наголошується, що завдяки казці дитина пізнає світ не лише розумом, а й серцем.

Казка допомагає учням оволодіти різноманітними знаннями у сфері щоденної практики, моральності, естетичних відносин. Для молодших школярів казки також стають способом осмислення, обдумування і пояснення явищ дійсності, природи, суспільних відносин, моральних вчинків і поведінки людей; діти вже пробують давати їм оцінку. Про це свідчать казки-оповідання павлиських учнів.

Високого успіху досягав В.О. Сухомлинський у роботі з фольклором, коли діти самі складали казки чи оповідання-мініатюри. Як і Л.С. Виготський та інші видатні психологи й педагоги, він був переконаний, що потяг до творчого слова є закономірною і корисною віковою прикметою духовного зростання юної індивідуальності.

«Словесна творчість – це могутній засіб розумового розвитку людини, перед якою відкривається світ. З того часу, як слово стає для дитини інструментом, за допомогою якого твориться нова краса, дитина піднімається на нову сходинку бачення світу, досягає якісно нового етапу в духовному розвитку, їй хочеться у слові виявити своє захоплення, свій подив перед красою світу», – писав він у статті «Слово рідної мови».

Дитяча творчість починається саме з казки. «Немає дитини, – пише Василь Олександрович у цій же статті, – яка, вражена красою поетичного слова, не створила б власного образу».

У Павлиській Кімнаті казки оживають чарівні образи. Тут і хатина на курячих ніжках, і дрімучий ліс, і гуси-лебеді, казковий палац, і берег моря, на якому бачимо доброго дідуся-рибалку та його злу дружину; у цій кімнаті – Червона Шапочка, Попелюшка, полохливий Зайчик, хитра Лисиця, хижий Вовк, Царівна-жаба та багато інших персонажів, добре відомих дітям.

У Кімнаті казки учні не лише розповідали, а й творили нові казки. Сама обстановка стимулювала дитячу творчість… «Я дбав, – писав Василь Олександрович, – щоб на очах у дітей у різних кутках Кімнати казки були найрізноманітніші предмети, між якими можна встановити якийсь реальний чи фантастичний зв’язок. Я прагнув, щоб діти фантазували, творили, складали нові казки…

Ось маленький човник з веслом, поряд з ним жаба – все саме проситься у казку. Печера, з якої виглядає ведмежа, комар і муха – неприродно великі порівняно з ведмежам (у казці і таке простимо), маленьке порося й умивальник з милом – усе це не тільки викликає в дітей посмішку, а й пробуджує фантазію».

Особливо любив він приводити своїх учнів до Кімнати казки у час вечірніх сутінків з їх таємничою тишею, покликом до незвичайного, коли яскраво запалюється вогник думки і сама обстановка сприяє польоту дитячої фантазії.

Важливим джерелом творчості дітей є навколишня дійсність. В.О. Сухомлинський часто ходив з ними милуватися природою. І завжди його вихованці відкривали щось нове, досі не помічене. «Одного разу на світанку, – зазначає він, – ми з дітьми сиділи на березі ставка, заворожені народженням ранкової зорі. Я розповідав казку про чарівника, який посіяв у небі рожеві маківки. Це була казка про Макове поле. Вона пробудила дитячу думку. Тут же я почув десять нових казок про сонце й місяць, про небо і жайворонка. Заговорили найнесміливіші, заграла думка у найслабших. Я ще раз переконався: казка – це радість мислення…».

Іншого разу діти зі своїм учителем спостерігали, як випаровуються крапельки роси на шипшині… Одна з вихованок сказала: «Це сонечко п’є росинки». Образ, створений фантазією дитини, зацікавив інших, – народилася нова казка.

Це так звані «уроки мислення» – найактивніша розумова праця. Дитячі казки, складені на лоні природи, є, за Сухомлинським, цілим світом, який визначає зміст і спрямованість думок, почуттів, переживань.

Робота над складанням казкового сюжету – могутній засіб розвитку уяви. Здатність фантазувати – необхідна якість, яку слід виховувати у дітей.

Найсуттєвішою особливістю казки є фантазія, що надзвичайно імпонує молодшим школярам. Так, звірі й птахи в казках розмовляють людською мовою. Казку не можна уявити без фантастики. У фантастичному змалюванні подій учні помічають ту реальну основу, заради якої складено казку і яка надає їй життєвого змісту. На цю особливість вказує І. Франко: «…Не тим цікава байка, що говорить неправду, а тим, що під лушпиною тої неправди криє звичайно велику правду».

Складанню учнями казки передує велика підготовча робота. Першим періодом цього процесу В.О. Сухомлинський вважав слухання і читання казок; другим – їх інсценізацію; третім – самостійне складання казок.

Багаторічний досвід учителів Павлиської школи переконує, що складання казок позитивно впливає на розвиток творчих можливостей учнів, розвиток мислення і мови, зближує їх з природою і життям, сприяє вихованню спостережливості. За такої творчості пожвавлюється навчальний процес, інтенсивніше відбувається всебічний розвиток дитини.

У Павлиській СШ ім. В.О. Сухомлинського молодші учні складають казки на основі власних спостережень, життєвого досвіду, прочитаних книг. Учителі практикують багато прийомів, способів пояснення значень слів, дбають про збагачення й розвиток словникового запасу школяра, його творчого мислення. Робота над казкою є початковим етапом у розвитку творчих можливостей кожного.

Мета експериментів В.О. Сухомлинського – не просто навчання мови маленьких казкарів, а виховання людини, становлення громадянина.

Виняткового значення надавав В.О. Сухомлинський вихованню в дітей любові до рідної мови. Він був переконаний, що молодші класи – найвідповідальніший період виховання любові до рідного слова, а водночас і період формування практичних умінь та навичок, тобто мовного розвитку.

Завдяки казці виховується любов до слова. «Краса, багатство, найтонші відтінки й пахощі слова відкриваються в поетичній мові. У ній – візьмемо казку, народну пісню, співомовку чи вірш – немовби шліфуються грані слова, у найбільшій повноті виявляючи його внутрішню красу. Зокрема в народних казках протягом століть відкладалися найкоштовніші перлини мовного багатства», – писав В.О. Сухомлинський у статті «Слово рідної мови».