Сторінка
4

Розвиток художньо-творчого мислення дітей старшого дошкільного віку в процесі слухання музики

Педагогічні концепції українських композиторів - класиків знайшли своє вiдображення у репертуарi збiрникiв та педагогiчних посiбниках.

Одним iз перших, був основоположник української музичної класики - Микола Вiталiйович Лисенко, який зауважував, “ . те, що сприймається у дитинствi через iгри та розваги зберiгається потiм у душi на все життя. Практичною реалізацією його естетико - педагогiчних поглядiв був збiрник танцiв та веснянок “Молодощi” (1875), до якого увiйшли 25 дитячих iгор та 13 веснянок з фортепiанним супроводом. С.I. Миропольский після знайомства із збірником, писав: що, в “Молодощах” використанi тi фольклорнi твори, якi вiдповiдають педагогiчним вимогам та вiковим особливостям дiтей, i їх можна використовувати не лише вчителями спiву, а i “батькам, родинi, школi”.

Фольклорна спадщина М. Лисенка характеризується тим, що педагогiчнi корективи викликанi лише бажанням композитора “зробити пiснi свого збiрника найбiльш доступними до сприйняття”. З цією метою М.В. Лисенко вводить не тiльки супровiд, який дублює мелодiю i сприяє її кращому і легшому засвоєнню, а й цiлий ряд ігор, танцiв, рухiв, чим поглиблює пiзнавальнi та виховнi можливостi народної пiснi, посилюючи тим самим її естетичний i виховний вплив. Ця ідея з часом була детально розроблена відомим українським композитором та педагогом В.М. Верховинцем у його методичному посiбнику “Весняночка”, а в наш час “музика та рух” стали основними компонентами системи художнього виховання дітей, розробленої Н.О. Ветлугіною.

Важливим етапом у розвитку масового музичного виховання та освiти на Українi на початку ХХ столiття була педагогiчна дiяльнiсть К.Стеценка, якого поважав i цiнував сам М.Лисенко, говорячи про нього: “Ось хто мене замiнить пiсля моєї смертi”.

В учбових посiбниках Стеценка, методичних рекомендацiях “Луна” (1907), трьох випусках “Шкiльного спiваника” (1918), що є хрестоматiйним матерiалом до учбово - дидактичного посiбника “Початковий курс навчання дiтей нотному спiву”, поруч з автентичними зразками та особистими обробками народних пiсень, мiстяться пiснi календарно-обрядового циклу: колядки, щедрiвки, веснянки, купальськi пiснi, якi мають яскраву драматургiю, доступнiсть до сприйняття та розумiння образу, можливiсть створення синкретичної театральної вистави. Серед творiв цього жанру особливий iнтерес викликають лаконічні, але досконалi з точки зору художньої форми, пiснi “Ой сивая та й зозуленька”, “Павочка ходить” та iншi.

На початковому етапi музичного виховання К. Стеценко передбачав використання таких пісень, у яких музика та слово органiчно поєднувалися з ритмiчними рухами, танцювальними елементами, створюючи тим самим необхiднi умови для художнього сприйняття музичного матерiалу. Композитор пропонує читати разом з дітьми старшого дошкільного віку нескладнi дитячi вiршi, використовуючи хореiчну структуру вiршiв, чiтку ритмiчну пульсацiю наголосiв, для розвитку вiдчуття ритму. Рекомендується також ритмiчне плескання в долонi та кроки пiд музику. К.Стеценко пише, що “ритм - важливий засiб для досягнення строгої дисциплiнованостi в музичному вихованнi, а тому на ритмiчнi вправи слiд звернути достатньо уваги”.

Значний внесок у розвиток національної музично – педагогічної думки вніс відомий фольклорист, збирач та аранжувальник української народної пісні М.Леонтович.Ним зауважено, що при спiвi діти будуть обов'язково помилятися, проводити голосом в iнший бiк, але ця причина швидко минеться, якщо діти та музкерівник не будуть докоряти їм. Iншi причини полягають у тому, що ми вiдчуваємо брак розвиненого музичного слуху та неумiння дихати. До вирiшення цих проблем зверталися сучаснi педагоги –дослiдники, наприклад Н. Кулiкова розробляла новi методи роботи занять з так званими “гудошниками”, Н.Гродзенська працювала з дітьми “що спiвають неправильно” .

М. Леонтович вводить в практику навчання дiтей пiдсумковий показ художнього матерiалу на основi кольору та свiтлотiней з одного боку, та музичних звукiв з iншого. (Ця iдея належала його вчителю Б. Яворському, у якого М. Леонтович брав уроки композицiї.) Але Микола Дмитрович не дивиться на це як на зовнiшнiй ефект, а досліджує фiзiолологiчну i психологiчну природу цього явища, можливостi його емоційно-естетичного впливу на дітей. Композитор робить висновок, що мiж образами почутого i побаченого виникають звичайнi синестезії асоцiативного характеру, якi в свою чергу закрiплюються в процесi комплексного (полiсенсорного) сприйняття. Крiм того, серед них є не тiльки суто особистi, а й загальнi для бiльшостi людей асоцiацiї, що пiдказують вибiр характеру змiни яскравостi кольору лiнiй, форм та свiтлової партiї при показi музичного матерiалу. Вважаючи, що по своїй природi музика i колiр де в чому знаходяться у небаченому, але тiсному спiввiдношеня мiж собою, вiн пропонує з перших урокiв занять розглядати їх у певних зв'язках, наприклад 7 кольорiв фарб i 7 тонiв музичного звукоряду, причому 8 - й тон - чорний можна легко замiнити, як i 8 - мий тон музичного звукоряду – октаву.

Проблемi збереження емоцiйної свiжостi сприйняття при постiйному iнтелектуальному заглибленi присвятив своє дослiдження П. Козицький.

Козицький вважав, що в процесi занять музкерівнику необхiдно розв'язати такі два завдання:

загальне естетичне виховання дiтей та

специфiчну музичну освiту.

В зв'язку з цим вiн пропонував класифiкувати музичнi твори в залежностi вiд складностi процесу сприйняття, а не за iсторичною хронологiєю, як робили деякi педагоги. “Музика - це мова життєвих процесiв, вона не вiдображає об’єктiв сприймання, а малює, як перебiгає той або iнший процес в свiдомостi. Процеси людського життя, якi музика в силах вiдобразити, подiляються на такi чотири групи:

Моторнi (робота, хода, танок), що виявляється у зовнiшньому русi;

Процеси почуттiв, вiдчувань, що виявляються не в зовнiшньому русi, а вбираннi сприйняття та реагуваннi на нього;

Процеси думки, що виявляються у рiвноставленнi, розвитку та боротьбi рiзних елементiв свiдомостi”.

Ставлячи за мету живе емоцiйне сприйняття музики через її виконання, вiн створює для дiтей збiрку шкiльних хорiв “Волошки”, яка повинна була навчити дiтей аналiзувати музичнi твори та “орiєнтуватися в музичних явищах”. Цього можна досягти тодi, коли дитина усвiдомить, поруч з iншими елементами музичної мови (музична символiка, елементи виразностi, фарби), й основнi принципи музичної форми, тобто типи тих схем, за якими композитори викладають свої музичнi думки”.

У навчально-виховній роботі доцільно використовувати, по-перше, творчі завдання, що сприяють розвитку ритмічного відчуття, ладового, звуковисотного й інтонаційного слуху, художньо-образних уявлень у процесі гри на дитячих музичних інструментах, виконавських здібностей; по-друге, творчі завдання художньо-естетичної спрямованості, виконання яких впливає на формування і розвиток якостей і властивостей творчої особистості, а саме: художнього сприймання, уяви, оригінального, асоціативного мислення, емоційно-почуттєвої сфери.