Сторінка
2

Розвиток художньо-творчого мислення дітей старшого дошкільного віку в процесі слухання музики

Представники сучасної психології (А.Брушлицький, О.Леонтьєв, К.Платонов, О.Тихомиров), розглядають “мислення” як наочно-дійове, образне, абстрактно-логічне. Але, узагальнюючи роботи психологів, ми вважаємо, що розподіл мислення на три цих види можливий лише в плані наукової абстракції, на практиці – це складний безперервний процес, який залежить від багатьох складових.

Розглянемо поняття “мислення” з точки зору психологічної науки. У сучасній психології поняття “мислення ” розглядають як психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв’язки між предметами та явищами.

Мислення – це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам’яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.

Мислення тісно пов’язане з чуттєвим пізнанням, яке є його джерелом, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв’язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розвиває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначив, що голос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об’єктивним космічним логосом. (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася.

З часів Аристотеля збереглось переконання, згідно з яким сферою художнього мислення вважається художня творчість. Проте в сучасній психології маємо численні факти, про те, що мислення образами проявляється не тільки в художній творчості, але й в усіх інших видах людської діяльності. В дослідженнях Л.Л.Гурової, Я.О.Пономарьова, С.Л.Рубінштейна та інших вчених доведено, що в процесі психологічної переробки інформації образні та вербально-поняттєві компоненти мислення представлені в єдності. А.Л.Андрєєв робить висновок про гетерогенність, тобто “різнорідність мислення, яке містить у собі як образні, так і поняттєві елементи”.

В психології таке мислення розуміється як поліморфне, значення якого, як вказує О.Леонтьєв, полягає в “подоланні абсолютного протиставлення внутрішньої теоретичної діяльності і діяльності чуттєвої, думки і практичної дії”. Такий погляд на художньо-образне мислення як єдиний процес, який включає образні і поняттєві елементи, звільняє від необхідності, говорячи про художнє мислення, додавати визначення образне. Разом з тим, визначення гетерогенності мислення не означає повної тотожності мисленнєвих процесів у науці та мистецтві. Мислення пов'язане з художньою діяльністю, має свою специфіку і однозначно розглядається як художнє.

Дані психологічних досліджень (Х.Векерова, Л.Войтко, Д.Ельконін, В.Філь) свідчать про те, що збільшення знань дитини сприяє розвитку її здібностей доводити, забезпечує критичне ставлення до думок інших, привчає зіставляти, стверджувати або заперечувати зв’язки між явищами навколишньої дійсності у власних роздумах.

Естетичний аспект вивчення художнього мислення пов'язаний з аналізом процесів створення і сприйняття художніх цінностей, формування художніх образів дійсності у свідомості автора і їх відтворення у свідомості тих, хто сприймає, розкриттям природи художньої творчості художнього таланту. Український письменник І.Я.Франко в своєму трактаті “Із секретів поетичної творчості ” розглядає проблему художньої творчості у взаємозв'язку і взашозумовленності естетичних та психологічних підходів. Правомірність такого погляду підтвердилась всім подальшим розвитком естетико-психологічної думки.

Питання співвідношення чуттєвого та раціонального в творчому процесі розглядали у своїх працях такі вчені як О.М.Леонтьєв та Л.С.Виготський. Зокрема Л.С.Виготський у своїй праці “Психологія мистецтва ”зауважив що випадкові предметно-образні враження є досить близькими до сприйняття, вони настільки варіативні та індивідуальні, що не можуть бути змістом творів мистецтва.

Найбільш помітною рисою у вивченні художнього мислення в наш час є наростання тенденції до розуміння художнього мислення як системного утворення зі складною структурою, яка включає різні аспекти, види, компоненти, рівні пізнавальної діяльності з освоєння художніх цінностей. Цією проблемою в свій час займався такий видатний мистецтвознавець та психолог як М.Каган. Він зауважив, що на основі аналізу закономірностей цілісного розвитку художньої культури обґрунтовано стверджує, що “музика буде відігравати дедалі більшу роль як у художній культурі, так і за її межами, оскільки подальше зростання ролі в людському житті науки, абстрактного мислення, пізнання законів буття породжуватиме дедалі гострішу потребу в урівноваженні цього напряму людського розвитку активізацією його емоційної сфери, його духовних почуттів, його здатності не лише мислити, а й переживати ” .

Стосовно питань природи та типологічних особливостей художнього мислення, які чітко розглянуті в збірнику матеріалів під назвою “Актуальні проблеми мистецької освіти і розвитку творчої особистості” найбільш повною та обґрунтованою є концепція болгарського дослідника О.Лілова, який вважав художнє мислення естетичною серцевиною індивідуально-творчого процесу, нерозривною єдністю співвіднесених між собою емоційних та інтелектуальних елементів. Важливим у дослідженні О.Лілова є те, що він довів наукову неспроможність положення про художнє мислення як мислення “чуттєвими конкретами” і намагався всебічно осмислити положення про визначальну роль інтелектуально-розумових сил у художньому мисленні.

Розвиток художньо-творчого мислення дитини не можливий без емоційної реакції дитини тому, що проявляється у здібностях як емоційного сприйняття музичного твору, так і емоційного його відтворення. Як показують численні психологічні та педагогічні дослідження, ефективність діяльності рою залежить від того, як дитина емоційно відноситься до запропонованої справи, у нашому випадку - до музичної діяльності, які почуття викликає в неї музичний образ твору.

Загалом, позитивні емоції повинні переважати в житті дитини, оскільки це є першоосновою для нормального її розвитку, прихильного ставлення до навколишнього світу, його прийняття (що проявляється в доброзичливому стилі спілкування), загальної активності в різних видах діяльності, позитивного сприйняття самої себе. М.Левітов підкреслює: “У емоціях або поняттях дуже яскраво проявляється тенденція специфічно забарвлювати переживання та діяльність людини, даючи їм тимчасову Направленість та створюючи те, що, образно виражаючись, можна назвати “тембром ” або якісною своєрідністю нашого життя ”. В. Сухомлинський у красі музичної мелодії бачив важливий засіб естетичного розвитку дитини.

Враховуючи думку А.Бєлкіна, зазначимо, що емоції, які супроводжують музичну діяльність, виконують певні функції:

1) здатність оцінювати (яких успіхів досягла дитина і як саме - свідомо, несвідомо, відносно, абсолютно, яких прикладених зусиль це коштувало);