Сторінка
20

Формування гендерних установок у дітей молодшого шкільного віку

Зокрема, диференційований педагогічний вплив на формування гендерної поведінки школярів можливий, якщо педагог оволодів трьома уміннями: номінацією, ініціюванням відповідної поведінки, організацією поведінки дитини відповідно до її статі. Номінація служить для того, щоб педагог впливав на усвідомлення дитиною своєї статевої приналежності. Вона здійснюється через операції: звернення, позначення, вказівку, звернення - слово чи група слів, що називає особу певної статі, до якої звертаються: Дівчатка! Хлопчики! Позначення - наголос на присутності осіб тієї чи іншої статі: "Тут є чоловіки? ”. Вказівка служить для виділення характерних особливостей чоловіка чи жінки. Коли педагог використовує одну з даних операцій для реалізації номінації, він впливає на усвідомлення дитиною своєї статевої незалежності; учень починає усвідомлювати, що саме зараз і саме він є чоловіком чи жінкою, тобто виконує свою соціально-статеву роль людини. Крім того, щоб дитина усвідомлювала свою статеву незалежність, вона має уявити образ статеворольової поведінки. В цьому педагогу допомагає вміння ініціювати поведінку школяра. Воно реалізується через наступні операції: приклад, авансування, художній образ.

Поряд з номінацією й ініціюванням, важливим є професійне вміння організації поведінки, відповідної статі учня. Організація такої поведінки сприяє набуттю досвіду та здійснюється шляхом прохання, ділового розпорядження, покладання повноважень, коригування дій. Прохання - звернення до суб’єкта певної статі з метою задоволення якоїсь потреби, бажання: "Дівчатка! Я гадаю, що це у вас вийде краще, допоможіть мені”. Покладання повноважень - операція, за допомогою якої учитель обговорює права і обов’язки учнів як представників певної статі. Корекція - внесення поправок у поведінку дитини залежно від її статевої незалежності.

Однак вирішення проблем гендерного виховання, як ми показали в попередніх розділах, дипломної роботи ускладнюється тим, що практично всі, з ким близько контактує дитина (вчителі початкової школи, лікарі, вихователем), - жінки. Разом з тим поширення традиційних уявлень про гендерні ролі приводить до того, що в порівнянні з дівчатками хлопчики відчувають сильніший тиск з боку соціуму в напрямку формування статево специфічної поведінки. У поєднанні з браком чоловічих рольових моделей у школі такий тиск веде до того, що хлопчик вимушений будувати свою гендерну ідентичність переважно на негативі: не бути подібним на дівчаток, не брати участі у жіночих видах діяльності тощо. При цьому у нашій країні дитина має відносно мало можливостей для власне маскулінних проявів (наприклад, агресивності, самостійності, рухливості тощо), оскільки дорослі ставляться до них як до джерела неспокою. Тому стимулювання з боку дорослих теж є переважно негативним: не заохочення "чоловічих" проявів, а несхвалення "не чоловічих" ("Не плач, ти ж хлопчик”). А це призводить до наростання у хлопчиків тривожності, яка часто проявляється в надмірних зусиллях бути маскулінним і в панічному страху робити щось жіноче.

Особливу увагу необхідно звернути й на забезпечення набуття дітьми широкого досвіду нестатевої любові. З почуттям любові дитина знайома з перших днів свого життя. Вона любить маму, тата, бабусю, рідних. Дуже важливо зберегти в дитині це чисте, щире почуття, навчити її проявляти увагу, турботу, ніжність до близьких людей. Саме тому треба, щоб дитина росла в сім’ї, де панує дух любові, поваги, обопільної допомоги й розуміння: "Якщо виростаючи, дитина не навчилась любити батька, братів, сестер. якщо в її характері виховані основи грубого егоїзму, дуже важко розраховувати, що вона здатна глибоко покохати вибрану нею жінку чи чоловіка”, - писав А.С. Макаренко. У вихованні такого досвіду нестатевої любові важливе значення варто приділити культивуванню у дітей таких соціальних видів любові: любов до рідного дому, до рідних і близьких, праці, мистецтва, природи, тварин. Навчити любити - значить навчити завжди захоплюватись прекрасним, навчити творити добро, приносити близьким радість.

Ефективним і цілком педагогічно сприйнятним способом гендерної соціалізації дітей є танці. Танець, крім виховання почуття прекрасного, допомагає у встановленні взаємин між хлопчиками і дівчатками. Це школа живого, природного спілкування, під час якого учні вчаться триматися один одного просто, красиво, без манірності і грубощів. З хорошим музичним супроводом танці сприяють підвищенню загальної культури. Поведінка під час танців має безпосереднє відношення до сфери моральних норм. Танці вчать правильно рухатись, парні танці привчають діяти в унісон, підлаштовуватись під партнера. Це засіб самоутвердження, прояву своїх рис, себе як своєрідної особистості.

Права дітей на сексуальні знання так часто порушуються (їх не отримують в дитячому освітньому закладі, від батьків, немає відповідних друкованих видань), що спеціалісти вважають реалізацію принципу авторитетності джерела сексуальної інформації важливою умовою нормального психосексуального розвитку дитини. Якщо через якісь причини батькам чи вчителю незручно пояснювати дітям те, про що вони запитують (не вистачає знань чи вміння говорити на теми сексуальності), таким авторитетним джерелом інформації може бути медпрацівник школи, психолог, компетентний родич.

Психологи застерігають, що уникнення дорослими "важких" питань дітей надає їм гіпертрофованої привабливості. Розбещує уяву дитини не науковий, об'єктивний факт, а незнання, яке створює психологічний вакуум. А щоб інформація про стать та сексуальність не обростала "вуличними знаннями", важливо дотримуватися однієї з найважливіших педагогічних вимог в школі та сім'ї - всіляко сприяти створенню атмосфери готовності відповісти на будь-яке запитання. Послідовність, системність сексуальної просвіти передбачає наступність у передачі знань, адекватність віковим можливостям їхнього усвідомлення дитиною.

Принцип опори на життєвий досвід дитини багато в чому збігається з дотриманням принципу природовідповідності у доборі дидактичного матеріалу. Пояснення дорослих має бути доступним для осмислення дітьми, а значить, відповідати рівню їх психічних та інтелектуальних можливостей, опиратись на їхній досвід. Зрозуміла для дитини інформація не викликає, як правило, додаткових питань. Відомий російський психіатр В. Леві підкреслював, що батькам не потрібно входити в деталі питання, забігаючи на три роки вперед, без потреби поглиблювати інформацію, перетворювати коротку відповідь на доповідь чи лекцію.

Спеціалісти підкреслюють, що інформація з питань статі повинна бути адресною, тобто розрахованою на індивідуальність дитини. Потрібно з'ясовувати тільки ті питання, які цікавлять в даний момент, говорити про те, про що запитують. При цьому відповіді повинні бути короткими та однозначними. Психологи рекомендують керуватися таким принципом - говорити правду, і тільки правду, але не всю.

Статева просвіта дітей не повинна їх сексуально збуджувати, включати елементи стимуляції сексуальної поведінки. Нехтування цим принципом в засобах масової інформації, зокрема на телебаченні, призводить до збочень у сексуальній поведінці дитини. Водночас, сексуальне виховання має залишатись сексуальним, а не моральним чи медичним. Тобто основою виховання є розвиток чуттєвої відкритості, ніжності, адже сексуальність є чудовим, гуманним втіленням прагнення людини до любові, приязні, комунікації, взаємного визнання. Будь-яка інформація та методика її висвітлення для дітей має спрямовуватися на формування позитивного ставлення до будь-яких проявів людської сексуальності, культу сім'ї, особистого щастя.