Сторінка
16

Формування гендерних установок у дітей молодшого шкільного віку

Отже, стать дитини і роль її в суспільстві визначають і біологічні і соціальні фактори. Народжуючись, дитина відразу не усвідомлює себе чи жінкою чи чоловіком, їй необхідно пройти певні етапи соціалізації, яка здійснюється через виховний вплив суспільства зокрема, інститути сім’ї і школи.

Окрім явно вираженого навчального плану у школі існує так званий прихований навчальний план, який часом зміцнює сексистські установки. Прихований навчальний план - це, по-перше, організація самого закладу, гендерні стосунки на роботі, гендерна стратифікація учительської професії. По-друге, сюди відносяться зміст предметів, а по-третє - стиль викладання. Ці три виміри невидимого навчального плану не просто відображають гендерні стереотипи, але й підтримують гендерну нерівність, віддаючи перевагу, чоловічому, домінантному й недооцінюючи жіноче і нетипове.

Важливим каналом трансляції у формування соціокультурних стереотипів, чинником гендерної просвіти є також зміст навчального матеріалу підручників і посібників. У своїй більшості шкільні підручники і книги для дітей написані традиційною мовою, яка змальовує хлопчиків і чоловіків як людей, здатних на великі звершення (підкорення стихій, перемога у війні, створення нового), а дівчаток і жінок - орієнтованих тільки на успіхи в "приватній сфері" сім’ї; при цьому традиційно "жіноча” діяльність зображається, зазвичай, зневажливо, а жінки представлені як подруги, дружини або, в кращому випадку, помічниці, які сприяють успіхові чоловіків.

Разом з тим варто зазначити, що сьогодні спостерігається певний прогрес у збереженні гендерної рівності засобами навчальної літератури. Новітні підручники репрезентують розширене коло занять жінок з їх наближенням до чоловічих професій і навпаки.

По-різному ставляться вчителі й до оцінки академічних успіхів учнів та учениць: у хлопчиків їх більше пов’язують із здібностями, у дівчаток - з терпінням і посидючістю. По-різному пояснюють учителі успіхи і неуспіхи своїх підопічних: неуспіх дівчаток пояснюється відсутністю здібностей, а неуспіх хлопчиків - нестатком старанності, працелюбства, наполегливих зусиль з окремого предмету. Така диференційована система навчання та виховання забезпечує підтримку духу змагань, наполегливості в досягненні мети в однієї статі та орієнтацію на пристосування, адаптування, невтручання в хід справ у іншої. Це породжує різне ставлення учнів до свого "Я”. Як наслідок, хлопчики у процесі навчання мають очевидні переваги над дівчатками у можливості відкрити себе, ідентифікуватися з певними героями та оптимізуючи ми моделями гендерної поведінки, отримати психологічний простір для самоствердження.

Однією з розповсюджених дидактичних помилок за умови існуючого спільного навчання учнів і учениць є установка на слухняність дівчинки, на те, щоб вона була малопомітною, мовчазною, не заважала. А хлопчик, зазвичай, може бути зовсім інший: галасливіший, рухливі ший, активніший, не орієнтований на образ "ідеального учня”. Йому пишуть зауваження у щоденник, він приходить додому, де отримує "догану”. Тому у хлопчиків частіше виникає неприязнь до школи, аніж у дівчаток.

Отже, освітні заклади відображають гендерну стратифікацію суспільства і культури загалом, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Адже учні бачать на прикладі шкільного життя, що чоловіки - це начальство, а жінки - підлеглі, деякі предмети і дисципліни чітко ідентифікуються у школярів зі статтю викладача.

Суттєвим недоліком навчальної діяльності школярів обох статей є невміння зробити її насправді спільною. У результаті багато випускників входять у доросле життя з досить туманними уявленнями про характер суспільно-корисного розподілу обов’язків між чоловіками і жінками, з невмінням організовувати ефективну взаємодію з представниками іншої статі, відчувають утруднення у спілкуванні з ними.

Чимало вчителів дотримуються точки зору, що школа має задавати різні напрямки розвиткові хлопчиків і дівчаток, а тому поділяють предмети на "чоловічі” й "жіночі” чи "переважно чоловічі” й "переважно жіночі”. Вчителі, по суті, визнають домінування хлопчиків у природничо-наукових, точних дисциплінах, а дівчаткам заздалегідь відводять ролі дружин домогосподарок.

Визнаючи нагальну необхідність зміни ситуації щодо такого підходу до статевої диференції у школі, Т.М. Титаренко, посилаючись на думку Д. Береза, стверджує, що формування ментальних та інстутиційних засад статевої соціалізації в школі має здійснюватись за таких умов:

рівномірної репрезентованості осіб жіночої та чоловічої статі у педагогічному колективі;

колективи, в яких хлопчики і дівчатка навчаються разом, потребують від учителів, як чоловіків, так і жінок, що працюють з ними, достатнього рівня гендерної соціальної зрілості; постійного діалогу вчителів з учнями, дівчаток з хлопчиками як засобу досягти взаєморозуміння та любові;

робота у змішаних класах вимагає ретельного добору вчителів, які матимуть спеціальну необхідну підготовку для здійснення статевого виховання;

виховна робота з учнями різної статі не повинна мати узагальненого та уніфікованого характеру, вона має орієнтуватися на індивідуальні особливості, можливості та потреби кожної конкретної дівчинки та кожного конкретного хлопчика.

Не можна недооцінювати групові норми кожної учнівської групи щодо критеріїв мужності й жіночності. Еталонами "справжнього" чоловіка можуть бути вміння битися, лаятися, палити цигарки, прилюдно вживати пиво чи тоніки. Дівчатка деколи вважають втіленням жіночих рис тих, хто яскравіше нафарбований, модніше одягнутий, має більше залицяльників, краще танцює. Мірилом дорослості для молодших школярів обох статей нерідко виступає безтурботне дозвілля.

Важко виховані діти обох статей засвоюють, як правило, лише зовнішню, переважно негативну сторону дорослості, а саме: брутальні манери й мову, уживання спиртних напоїв і наркотичних речовин, прилучення до азартних ігор, споглядально-розважальних форм дозвілля, безладного статевого життя. У період можливі помилки і серйозні відхилення у самовизначенні й самоствердженні, тимчасова втрата статево-рольових орієнтирів та цінностей.

Підходи щодо зображення персонажів чоловічої та жіночої статі у живописі, художній літературі, на сторінках преси суттєво відрізняються; як і в минулому, описи професій чоловіків та жінок полярно диференціюються. Зокрема, чоловіки в них постають бізнесменами, космонавтами, механізаторами, водіями, вченими, а жінки переважно представляють професії, спрямовані на догляд за іншою людиною - домогосподарки, медсестри, вчительки, лікарки. У змісті художніх творів, на екранах телебачення чоловіки та хлопчики зображені особами, які створюють подію, здійснюють вчинок, нехай навіть і бешкетний. Водночас жінки та дівчатка тільки пожинають плоди діяльності сильної статі

Статево-рольову типізацію та соціалізацію зміцнюють і засоби масової інформації - газети, журнали, радіопередачі, а найпотужніше - телебачення. Американські дослідники Гебнер М. і Гросс В. слушно підкреслюють унікальні можливості телебачення змінювати уявлення юних глядачів про природу соціальної реальності, приймати її за дійсність. Тому американський дослідник А. Бандура обґрунтував міркування, що телебачення надійно витримує конкуренцію з батьками та вчителями як джерело рольових моделей для наслідування, особливо за умов безконтрольного перегляду. Його наукові розвідки показали, що засоби масової інформації є потужним чинником гендерно-рольової соціалізації дітей, в т. ч. молодших школярів. А аналіз телеінформації, здійснений ним підтвердив, що телебачення здебільшого створює традиційні стереотипні образи чоловіків і жінок.