Сторінка
9
4. "Нова психологія статі". Представники даної теорії вважають, що основна роль в формуванні психологічної статі і статевої ролі належить соціальним очікуванням суспільства, які виникають у відповідності з конкретною соціально-культурною матрицею і знаходять своє відображення в процесі виховання.
Д. Стокард, М. Джонсон стверджують, що біологічна (хромосомна і гормональна) стать, тобто вроджена, може лише допомагати визначити потенційну поведінку дитини, а головне - стать психологічна, соціальна, яка засвоюється за життя і на формування якої впливають расові, класові й етнічні варіанти статевих ролей і відповідні ним соціальні очікування.
Представники "нової психології статі'" доводять, що статеворольова орієнтація дітей формується в результаті засвоєння соціальних статеворольових стереотипів, які в концентрованому вигляді представлені в сімейних стосунках (в першу чергу між батьком і матір'ю). Наслідуючи поведінку батьків та інших дорослих, дошкільники засвоюють і стереотипи статеворольової поведінки і відтворюють її в колі однолітків .
5. Стадіальна теорія. Основою теорії є вчення Ж. Піаже про стадії розвитку інтелекту дитини. Згідно з цією теорією дошкільники спочатку засвоюють стандарти соціальної поведінки завдяки пізнанню і виконанню правил, і лише потім здійснюють перехід від об'єктивної, зовнішньої відповідності до суб'єктивної, внутрішньої (тобто від ролі до ідентичності). Дитина приблизно до 2-2,5 років навчається відповідній поведінці, потім засвоює фізичні і поведінкові прояви маскулінності і фемінінності від оточуючих і до 5-6 років, усвідомивши незворотність своєї статевої приналежності, слідує поведінці своєї статі. Ф. Катц підкреслює, що засвоєння соціальних статевих ролей залежить, в першу чергу, від загального рівня розвитку інтелекту, пізнавальних психічних процесів. Основна причина деформації статеворольової поведінки і орієнтації вбачалася не стільки в генетичних і гормональних факторах, не в поведінці батьків і соціальних стереотипах маскулінності - фемінінності, скільки в індивідуальних інтелектуальних можливостях індивіда об'єктивно сприйняти, згрупувати і засвоїти інформацію.
В деякій мірі висвітлюється процес становлення психологічної статі і в мовній теорії, автор якої Дж. Плек спирається на основні положення лінгвістичної теорії породжуючих граматик американського лінгвіста і філософа мови Н. Хомскі: говорячи або розуміючи мову, людина відтворює дію, яка відповідає цій мовній моделі. Згідно цієї теорії, інформація, яку сприймає дитина (інформація в широкому розумінні - не тільки зміст мови, але і тон, тембр мови, звукова ритміка, мова жестів і т. ін.), сигналізує їй про її статеву приналежність і впливає на вибір моделей для ідентифікації і наслідування. Однак Д.Н. Ісаєв і В.Е. Каган вважають, що приймаючи до уваги те, що на ранніх етапах онтогенезу провідну роль відіграє права півкуля мозку, яка забезпечує цілісне і неусвідомлюване сприймання інформації, ступінь правдоподібності мовної теорії досить високий. І якщо врахувати діалектику безперервності і дискретності в мисленні й мові, то дану теорію доведеться визнати варіантом когнітивної теорії .
На думку більшості дослідників (Д.Н. Ісаєв, В.Е. Каган, І.С. Кон, Т.А. Рєпіна) всі ці теорії представляють сторони єдиної моделі формування психологічної статі, кожна з яких містить певну долю істини, але не охоплює всю складність даного процесу.
На основі теоретичного аналізу проблеми нашого дослідження можна зробити такі висновки:
жіночі та чоловічі ролі залежать від багатьох соціально-культурних умов і змінюються від культури до культури;
уявлення про мужність-жіночність є неоднаковим для різних епох, в різних економічних і соціальних умовах, національних прошарках населення, культурних традиціях;
кордони між сімейними, соціальними і громадськими ролями статей постійно змінюються, що накладає відбиток на уявлення про "я - концепцію" і "я - образи” чоловіка та жінки;
формуюча сила культурних сподівань та очікувань проявляється в уявленнях про те, як повинні поводитися чоловік і жінка, хлопчик і дівчинка;
в процесі статевої соціалізації дитини і засвоєння нею гендерних ролей формується індивідуальний статево-рольовий тип поведінки;
психологічна стать дитини активно формується в дитинстві, збагачується й ускладнюється на кожному етапі психосексуального розвитку і завершується цей процес в основному у юнацькому віці;
у молодшому шкільному віці формується статево-рольові орієнтації, гендерні установки щодо орієнтації на маскулінні, фемінні та андрогінні цінності, але статево-рольовий тип поведінки залишається ще незавершеним.
Відмінності у засвоєнні гендерних установок хлопчиками та дівчатками 6 - 10 р. р. у контексті впливу ціннісних пріоритетів сім’ї
Психологічно стать не виникає одно моментно, а складається в процесі становлення особистості дитини, формування самосвідомості, образу самого себе. На усвідомлення своєї статі впливають як біологічні, так і соціальні чинники. Онтогенез людини розкривається як послідовна зміна вікових періодів, однією з характеристик якої є своєрідний статевий метаморфоз: поступове розгортання і посилення статевого диморфізму в період росту і дозрівання, потім його стабілізація, за якою визначається статево зрілість, потім послаблення і згасання статевого диморфізму у процесі старіння.
Перші уявлення про мужність та жіночність, статеві відмінності, несхожі ролі, що їх виконують батько і мати, виникають у дитини під час спілкування з батьками, в процесі життєдіяльності сім’ї. Все, що відбувається в сім’ї справляє істотний вплив на ранню статеву соціалізацію дітей. Ставлення до статі дитини з боку батьків уже з самого її народження створює ніби особливий світ, сприйнятливіший для розвитку за жіночим або чоловічим типом.
Ранній період життя дитини тісно пов’язаний з матір’ю. Саме від неї немовля одержує їжу, тепло, підтримку. Відразу після народження дитина реагує насамперед на присутність матері. З часом вона "відривається” від неї і "переходить” до батька. І хоч дитина тягнеться насамперед до матері, вона водночас шукає присутності батька. Дитина легше залишає матір, якщо впевнена в її прихильності. Саме почуття безпеки у присутності матері додає їй відваги у спілкуванні з батьком. Процес "відриву" від матері і переходу до батька стосується однаковою мірою і дівчаток, і хлопчиків.
"Відрив” хлопчика від матері і перехід його до батька має принципове значення для розвитку його чоловічості. Адже батько є для сина основним взірцем статевої ідентифікації, тому його присутність для хлопчика надзвичайно важлива. Про те, і дівчинки контракт із батьком має неменше значення, оскільки позитивне ставлення до чоловіків у дорослому житті жінки розпочинається саме із позитивного ставлення до батька.
що до ролі батька, то він повинен постійно наголошувати на своєму позитивному ставленні до дитини. Відчуваючи доброзичливість батька, дитина легше відривається від матері і переходить до нього. Тепло і доброзичливість як матері, так і батька є міцною основою для ставлення статевої ідентифікації. Позитивне ставлення дитини до своєї сталевості розвивається лише тоді коли вона відчуває однакову безпеку і в материнських, і в батьківських обіймах.