Сторінка
8

Формування гендерних установок у дітей молодшого шкільного віку

Кожне суспільство, кожна культура виробляють певний комплекс ознак, яким повинна відповідати поведінка представників кожної статі. Такі ознаки представлені у кожному суспільстві у вигляді статеворольових стереотипів маскулінності і фемінінності, зміст яких обумовлений рівнем розвитку суспільства, розподілом праці в ньому, культурою, релігією, звичаями. Статеворольові стереотипи - це цінності, мотиви, типи поведінки, що розглядаються як більш прийняті для представників однієї статі, ніж для іншої. Статеворольові стереотипи суспільства визначають стиль поведінки чоловіків (хлопчиків) і жінок (дівчаток) і, таким чином, відображають зразки, через які ми сприймаємо і реагуємо на представників кожної статі.

Такі статеворольові стереотипи означають поєднання певних властивостей, способів поведінки і ставлень з одного боку, та уявлень про чоловіків і жінок з іншого, що в сумі утворює культурно схвалювані характеристики представників кожної статі.

Статеворольові уявлення безпосередньо впливають на формування статевих ролей і статевої ідентичності, виступаючи в якості когнітивної структурної частини даних елементів психологічної статі. На основі статеворольових уявлень і стереотипів, засвоєння статевих ролей-ідентичностей формується статева самосвідомість індивіда. Засвоєння дитиною неадекватних уявлень про себе як представника певної статі, про статеві і рольові відмінності між хлопчиками і дівчатками спричиняє викривлення всіх структурних елементів психосексуального розвитку особистості і може призвести до порушення сексуальної орієнтації в період статевого дозрівання.

Механізми формування психологічної статі у дітей молодшого шкільного віку висвітлені в ряді зарубіжних та вітчизняних теоретичних концепцій психосексуального розвитку.

1. Так, методологічною базою теорії моделювання є психоаналітична концепція ідентифікації З. Фройда. За цією теорією статеворольові уявлення дитини формуються на підсвідомому рівні в результаті наслідування нею поведінки дорослих представників своєї статі (в першу чергу когось з батьків). І якщо об'єктом ідентифікації і наслідування є представник однієї з дитиною статі, то статеворольова і психосексуальна орієнтація відбувається у потрібному напрямі.

Відомий австрійський психіатр Зіґмунд Фройд - один із перших вчених, хто спробував простежити шлях розвитку сексуальності в дитячі роки і представив його в стадіях психосексуального розвитку. Згідно з Фройдом, сексуальна активність - це прагнення до втіхи та задоволення від функціонування як статевих органів, так і тіла в цілому. Лібідо фокусується у різних частинах тіла, які продукують сексуальне задоволення, в ерогенних зонах. На кожній з встановлених Фройдом стадій ерогенні зони є фокусом бажань дитини. Від того, яким чином вони задовольнятимуться, залежатиме нормальний розвиток особистості: "Сексуальне життя дитини полягає лише у прояві цілої низки часткових інстинктів, що незалежно один від одного шукають задоволення почасти на власному тілі дитини, почасти на зовнішніх об'єктах".

Саме дитячий вік, коли індивід проходить п'ять стадій психосексуального розвитку, закладає, згідно з Фройдом, майбутню статеву поведінку дорослого. Найдраматичніші зміни очікують дитину на фалічній фазі сексуального розвитку від 2-х до 5-6-ти років. Дитина починає цікавитися будовою як власних статевих органів, так і статевих органів інших людей, набуває першого досвіду мастурбації та сексуальних ігор, проявляє сексуальну допитливість. Головне завдання психосексуального розвитку цього віку - формування адекватної статевої ідентифікації. Так, хлопчик у цьому віці має подолати свій підсвідомий потяг до матері, а дівчинка - до батька. Тобто головне, що має зробити хлопчик, - це ідентифікуватися є батьком, а дівчинка - з матір'ю.

Тут діти часто розглядають геніталії, маніпулюють ними, і різні табу:

"Як тобі не соромно!", "Якщо я ще раз побачу!", "Дивись мені!" тощо блокують нормальне проходження дитиною "фалічної" стадії розвитку та повертають її від активної генітальної установки до пасивної ("анальної"), яка пізніше, у дорослі роки, може проявитися у фригідності чи слабкій ерекції, або у готовності стати об'єктом згвалтування чи пасивної гомосексуальної поведінки тощо.

Вгамувавши свою цікавість, діти, як правило, легко переходять до інших сфер активності. Отже, баланс цікавості до сексуальної сфери з проявами допитливості до інших сфер людського буття є показником норми психосексуального розвитку.

Сексуальні ігри дітей, які супроводжуються взаємодослідженням геніталій (у лікарню, у доньки-матері, тата й маму, у сім'ю), відіграють подвійну роль. Передусім, вони є засобом задоволення пізнавальних інтересів дітей щодо відмінностей статевих органів, а також засобом пізнання чуттєвості власного тіла.

2. Теорії соціального научіння. В даній теорії вирішального значення набувають механізми стимулювання, підкріплення із зовнішнього середовища: у хлопчиків заохочують маскулінну - поведінку і засуджують фемінну, а в дівчаток - навпаки. В результаті у дітей поступово формуються уявлення про тип "хлопчачої" і "дівчачої" поведінки, що проявляється в їх статеворольовій орієнтації. На думку А. Бандури і Р. Волтерса, батьки навчають, тренують дитину, перш ніж дитина сама не буде здатна спостерігати і розрізняти моделі обох статей. Рольова диференціація статі починається відразу після народження дитини, коли малюків одягають в різні кольори, наділяють різними іграшками і таке інше, що вказує на статеву приналежність як самій дитині так і оточуючим. А. Бандура стверджує, що моделлю своєї статі є не конкретна особа (тато або мати) чи особи, а абстрактний образ представника чоловічої або жіночої статі, який формується на основі статеворольових уявлень в процесі перенесення у внутрішній план суспільних статеворольових стереотипів. Такий абстрактний образ моделі своєї статі формується на основі багатьох спостережень за представниками як своєї, так і протилежної статі, і в результаті підкріплення і заохочення типової для статі поведінки з сторони значимих дорослих і ровесників, й засудження нетипової.

З. Когнітивна теорія. Згідно цієї теорії статева диференціація є наслідком засвоєння дитиною когнітивних структур. Засновник когнітивної теорії Л. Колберг вважає, що основи статевих установок безпосередньо формуються не біологічними інстинктами і не довільними нормами культури, а організацією пізнавальної сфери дитини у відповідності з її статевою роллю. Отже, базові компоненти психологічної статі дітей не є пасивним продуктом соціального научіння. Вони формуються в результаті активного відображення дитиною власного досвіду у своїй свідомості. Л. Колберг вважає, що формування статеворольової орієнтації залежить від загального інтелектуального розвитку дитини і, що цей процес пов'язаний з приписуванням дитиною себе до певної статі.

Статеворольові стереотипи існують в свідомості у вигляді схем, за допомогою яких організується і структурується інформація. Статева типізація і рольова диференціація поведінки відбувається завдяки тенденції до групування інформації. Представники когнітивної теорії вважають, що внаслідок конкретності мислення дошкільника і недостатньої переробки інформації, статеві ролі дітей строго регламентовані. Гнучкість виникає тільки тоді, коли досягається певний рівень когнітивного розвитку. На думку Колберга, певні риси батьків можуть гальмувати або полегшувати статеву типізацію дітей. Наприклад, владність і авторитет батька в сім'ї і водночас його сердечність в стосунках з сином сприяють статевій типізації сина. А в сім'ях, де домінує мати, сини меншою мірою маскулінні.