Сторінка
3

Розвиток бистроти у школярів середніх класів засобами тхеквондо

1) Для виховання бистроти використовуються загально розвиваючі і спеціальні вправи на бистроту, вправи свого та інших видів спорту. Спортсмени повинні не лише навчитися виконувати ці вправи, але й перетворити їх в навичку, щоб направляти зусилля не на спосіб, а на швидкість їх виконання.

2) Загальнорозвиваючі вправи на швидкість представляють собою різні рухи: розмахування, обертання, повороти тощо, що виконуються з максимально можливою швидкістю. Велику цінність для розвитку загальної бистроти дають спортивні ігри.

3) Спеціальні вправи на бистроту складаються із можливо швидких рухів, максимально наближених до елементів змагальної вправи або до цілісного її виконання. Вони діляться на 3 групи: циклічні, ациклічні, змішані вправи.

4) Найбільш важливе значення мають вправи свого виду спорту. Для підвищення ефективності розвитку бистроти необхідно виконувати ці вправи з околограничною і граничною швидкістю в звичайних умовах, полегшених та ускладнених.

5) З метою підвищення максимальної швидкості можна використовувати звуковий ритм, що прискорюється. (Л.П. Матвєєв, 1991).

6) Вправи повинні виконуватися з максимальною швидкістю

7) Тривалість вправ повинна бути такою, щоб до кінця швидкість не знижувалася (О.М. Худолій, 2004,)

8) Вправи повинні бути різноманітними та забезпечувати вдосконалення бистроти у поєднанні з розвитком інших якостей.

9) Вправи повинні бути адекватними конкретному прояву прудкості й умовам виконання рухових дій (Б.М. Шиян, 2001).

Для розвитку бистроти провідним є повторний метод, що укладається в повторному виконанні визначених вправ з максимальною швидкістю з інтервалами на відпочинок. Для розвитку бистроти використовують такі методичні прийоми – рухи з тягарем, комплексний метод і рух з власною вагою.

Комплексний метод припускає після роботи з навантаженням виконання тієї ж вправи з максимальною швидкістю, без навантаження. Не місце займають останнє також змагальний та ігровий методи. (О.М. Худолій, 2004).

Засоби і методи розвитку швидкості простої рухової реакції

Основою методики розвитку швидкості простої рухової реакції є вправи на «швидкість реагування». Методичними умовами їх ефективності є:

1) звернення уваги не на очікування сигналу, а на швидкісну відповідь дією;

2) інформування про час, який був затрачений на рухову реакцію;

3) підготовленість до виконання дії після зкритого періоду рухової реакції; (Л.П. Матвєєв, 1991)

У своїй книзі «Теория и методика физической культуры» Л.П. Матвєєв описує методику, яка дозволяє поетапно формувати уміння розрізняти мікроінтервали часу і змінювати час рухової реакції. Над цієї методикою працював С. Геллерштейн.

За цією методикою, на першому етапі дають завдання, що передбачають швидке реагування на стартовий чи інший сигнал (з початковими стартовими рухами), і за їхніми результатами – об’єктивну інформацію про час рухової реакції.

На другому етапі ті ж самі завдання виконуються з самооцінкою часу реагування і зіставлення його з об’єктивною оцінкою, яку отримують в результаті перевірки.

На третьому етапі, коли самооцінки та об’єктивні оцінки починають співпадати, вводяться завдання для варірування часу стартової реакції.

Як свідчать експериментальні дані, таким чином можна досягати тонкого диференціювання часу рухової реакції. (Л.П. Матвєєв; 1991).

На думку А.А. Гужаловського, для швидкого реагування найбільш ефективним є повторне реагування на сигнал, що з’являється: початок і зміна руху по сигналу; виконання старту, атакуюча чи захисна дія на умовний збудник.

Найбільш ефективними є змагальний метод з вибуванням спортсмена, який зреагував останнім, а також ігровий, який створює емоціональний фон і психологічну концентрацію. Використання даної методики дає позитивні результати після 4–6 тижнів занять. Далі бистрота реакції стабілізується і подальше її вдосконалення стає проблематичним (А.А. Гужаловський, 1986).

Для вдосконалення швидкості рухової реакції використовується навантаження 30–40% від максимального, акцентується увага на різкому початку зусиль за зоровим, звуковим чи тактичним сигналом. Рухова реакція ефективно вдосконалюється при використанні рухливих ігор, а також спортивних за спрощеними правилами. (О.М. Худолій, 2004)

С.М. Вайцеховський для розвитку швидкості простої рухової реакції використовує два метода. Один із них – аналітичний, який передбачає тренування реакції в полегшених умовах і по елементам. Другий метод – сенсорний – оснований на тому, що в учня розвивається чуття часу, а це, в свою чергу, як показують дослідження, покращує реакцію.

Бистрота реакції на стартову команду (свисток, хлопок тощо) може бути розвинута за допомогою простих вправ, що виконуються за командою вчителя.

Наприклад:

1. В ходьбі по колу – на несподіваний короткий сигнал вчителя (хлопок у долоні, свисток) виконати стрибок уверх або в сторону. Вправу треба проводити у формі змагань: після кожного сигналу з гри вибуває учень, який виконав вправу останнім.

2. Стоячи, по сигналу вчителя виконати стрибок уверх з вихідного положення «низький старт». Вправа також проводиться у формі змагань, визначаються переможці в парах, потім вони змагаються між собою до переможця.

3. По сигналу вчителя виконати кидок (від грудей або із-за голови) набивного м’яча. Проводити у формі змагань.

4. Під час гри у баскетбол (футбол) по сигналу, який був раніше продемонстрований, учні повинні прийняти положення упор лежачи. Після кожного сигналу з гри вибуває учень, який виконав вправу останнім. (С.М. Вайцеховський, 1971).

Методика розвитку швидкості складної рухової реакції

Основні передумови вдосконалення складних рухових реакцій створюються в результаті отримання достатньо широкого фонду відкладених рухових умінь і навичок, з якими пов’язані ці реакції, прискорення простих рухових реакцій і розвиток рухо-координаційних здібностей. Це означає, що виховання бистроти як здібність до екстрених рухових реакцій складного характеру відбувається перш за все навчанням варіативним руховим діям і зв’язано з вихованням психомоторних якостей. (Л.П. Матвєєв, 1991).

Основу реакції на об’єкт, що рухається (наприклад, на політ м’яча) складає уміння бачити його. Як відомо, із всього часу реакції на об’єкт, що рухається (0,25–1 сек) більше 80% припадає на зорове сприйняття, тобто на виникнення збудження в зоровому аналізаторі і передача імпульсу в центральну нервову систему, і лише 0,05 сек – на формування відповідного рухового (ефекторного) сигналу. Вміння бачити об’єкт, що швидко рухається, розвивається в процесі навчання. Для цього використовують такі методичні прийоми, як використання м’ячем зменшеного розміру, ігри на зменшеному майданчику (С.М. Вайцеховський, 1971).

Щоб звести час до мінімуму, використовують в основному три підхода.

1) Виховання уміння завчасно включати і постійно утримувати об’єкт в полі зору.

По мірі формування такого уміння в процесі вивчення і вдосконалення відповідних рухових, час реакції як би автоматично скорочується за рахунок початкової фази. (Л.П. Матвєєв, 1991).