Сторінка
10

Розвиток бистроти у школярів середніх класів засобами тхеквондо

Таблиця 2.3.11. Обладнання, необхідне для вивчення модуля «Тхеквондо»

Історія розвитку і сучасний стан тхеквондо

Період стародавньої історії

Корні тхеквон-до починаються з давнини, коли нащадки корейців проживали в декількох племінних утвореннях на території Корейського півострова У боротьбі за існування вони були вимушені розвивати свою силу, спритність і здібності до рукопашного бою, щоб діставати їжу і захищати себе від тварин.

Історики вважають, що історія корейських бойових мистецтв починається приблизно двох тисяч років тому назад. Давні рукописи, малюнки, зображення, котрі збереглися і дійшли до наших часів, говорять, шо вже на початку нашої ери в давній Кореї використовувалися різноманітні системи боротьби та рукопашного бою (І. Соколов, 1994).

Період Трьох держав

Період трьох держав характеризується з одного боку постійними війнами між Когурьо, Пекче та Сілла за об’єднання всього народу в єдину державу та захоплення більших територій з метою встановлення на них свого впливу, а з іншого, широкою популярністю бойових мистецтв, адже саме вони допомагали усвідомити себе єдиною нацією, прищеплювали відчуття єдності у боротьби із зовнішніми ворогами.

Умови того часу прискорювали виникнення військових загонів, які вивчали бойові мистецтва. Їх типовими представниками можна назвати Сонбе у Когурьо, Хваранг у Сілла. Є деякі підстави вважати, що їхнім методом тілесного й духовного загартування та об’єктом постійного вивчення було саме тхеквондо. (Рим Сеунг Мін, 2003).

Період Когуре (37 год д. н.э. – 668 г. н.э.)

Ця держава знаходилася в районі Маньчжурії і охоплювала частину сьогоднішньої Північної Кореї. Столиця Когуре знаходилися в провіныъТхонку. (І. Соколов, 1994)

Найголовніша бойова система того часу була сформована в період правління шостого короля Тєчє і називалася Сонбе. Деякий час «Сонбє» називали «Сон-ін». Один раз на рік, в березні або жовтні король організовував фестиваль «Сін Су Ду». У цей день по традиції проводилися різноманітні ігри, змагання, виконувався традиційний танець з иечем, а також проводилися змагання по Тек Ген (одна із давніх форм тхеквондо). Двоє воїнів змагалися в мистецтві розбивати шматки льоду із ріки, потім стрибали в льодяну воду, а потіи проводили спарринг.

Практично завжди переможцями ставали бійці, що практикували «Сонбе». У мирний час «Сонбе» використовувалося для вдосконалення духу і тіла королівської гвардії і тіло охоронців короля. У воєнний час воїни «Сонбе» захищали королівство разом з регулярною армією. Бійці «Сонбе» носили коротку зачіску, одяг і пояси шилися з найкращого шовку. Майстри, що викладали цей стиль, називалися «Ту Те Хен». Вони не стригли волосся як рідові бійці, а їх одяг і пояси відрізнялися ще більшою якістю. У разі конфлікта «Ту Те Хен» міг командувати підрозділом «сонбе» цілої провінції, сам розроблювати стратегію і тактику бою. (І. Соколов, 1994)

Період Сілла (57 г. н.э. – 935г. н.э.).

Королівство Сілла, яке знаходилося на самому півдні корейського півострова, з самого початку свого створення не зазнавало якихось серйозних нападів з боку ворожих сил, а відтак зберігало відносно мирний спосіб життя. Проте у період Трьох держав відбувалося дедалі більше загострення протиріч, що стало причиною більш активного сприяння розвитку бойових мистецтв з боку держави. (Рим Сеунг Мін, 2003)

Королем Чин Хун була заснована система «Хваранг» і визначала воєнне, політичне і суспільне життя держави. В «Хварангє» практикувалася стара система тхеквон-до «Су Бак До». Правління цією організацією привело до складання і розвитку самої досконалої соціальної системи того часу, а потім послужило причиною об’єднанню Кореї в єдину державу.

В перекладі «Хваранг» означає «Квітуча молодь». В состав корпуса хваранів відбиралися юнаки 14–15 років із дворянських родин, котрі проходили серйозну фізичну і духовну підготовку, щоб стати надійним захисником батьківщини. Тренування хваранів включала в себе не тільки вправи в медитації, поезії, музику і танці, а ще верхову їзду, заняття з фехтування і стрільби з луку, а також – субак. Для них мистецтво поєдинку було ділом честі. Задачею такої підготовки було виховання досконалої і гармонійної особистості. У процесі навчання бійці офіцерського корпуса вивчали основи різних видів поєдинків, із зброєю і без неї. В обов’язкову програму воєнної підготовки хваранів входила також система «Теккьон», що складалася із різних способів боротьби руками і ногами. Були у хваранів дія, яка раніше ніде не використовувалася ні в одній школі – удар заплетеною косою. В нею спеціально впліталися металеві нитки і голки, які залишали на тілі противника глибокі рани.

Вчителі хваранів були буддійські монахи, які в 6 столітті стали активно прибувати на Корейський півострів. (С. Федулов, 1991)

Період Пекче (18г. д. н.э. – 600г. н.э.)

Група біженців із Когуре заснувало нову державу к півдню від ріки Хаган, поблизу того місця, де знаходиться сучасний Сеул. У порівнянні з суворими воїнами Когуре, мешканці Пекче були більш миролюбні. До 6 ст. вони повністю зайняли всю південно-західну частину півострова. Пекче перетворилося в цивілізовану і розвинуту державу, яка вела активну торгівлю з Китаєм

Якихось документальних свідчень про поширення чи популяризації тхеккьон, що поклав основу тхеквон-до у цей період, не залишилось. Однак, згідно із записами про життя королівської родини, бойовим мистецтвом періоду Пекче був загадковий вид бойового мистецтва, який називався «Супьоктха» (Рим Сеунг Мін.2003) чи «Су Бег Тха» (Чой Мен Чер, 1991)

Період Коре (918 г. н.э. – 1392 г. н.э.)

Засновником коре був полководець Ван Гон, який служив у принця Куньє королівства Сілла. Він проголосив, що буде намагатися повернути втрачені землі Когуре в Маньчжурії, тому королівство було назване Коре, від чого походить сучасна назва Кореї.

В цей період розвиваються народні фестивалі, які святкували по місячному календарю. У документах «Кореса» – історія Коре, вказується, що в якості змагань на фестивалях, король Чхун Хе, проводив поєдинки серед своїх солдат по «Субак» (синонім тхеквондо) (С. Федулов, 1991)