Сторінка
1

Теорія і практика А.С. Макаренка

Перш за все, це буде наука про дитину, її виховання та розвиток. Не якась особлива наука «педологія», а саме педагогіка, спираючись на дані всіх наук про людину і суспільство, про розвиток живого в природі, буде вивчати виховання і розвиток особистості в єдності, стане, як про те мріяв великий Ушинський, педагогічної антропологією. До цього висновку веде нас розуміння виховання – предмета педагогіки, яке висвітлив для нас А.С. Макаренко. Спадщина педагога і письменника зазвичай асоціюється, перш за все, з поняттям «колектив». Дослідження показують, що цей термін закріпився в його творчості лише в кінці 20-х років. Використовуючи термін «колектив» в подальшому, в кінці 20-х років і в 30-і роки, він не відмовився від того його сенсу, який він мав на увазі, вдаючись раніше до інших термінів: традиційного – «громада» і нового – «комуна».

Антон Семенович Макаренко – подвижник соціального виховання

Сьогодення відкриває нові можливості, а відповідно, і перспективи вивчення педагогіки Макаренка, воно неодмінно та безпристрасно віддзеркалює її універсальний позачасовий виховний потенціал. Сучасні вітчизняні і не лише вітчизняні проблеми соціальної занедбаності дитинства, інтернаціональна педагогічна криза невблаганно повертають нас до педагогічних відкриттів, які зробив ще у 20-х роках минулого століття в українській провінції подвижник соціального виховання Антон Макаренко.

Антон Семенович Макаренко з’явився на світ 1 (за новим стилем 13) березня 1888 року у Білопіллі, заштатному містечку Харківської губернії, нині районному центрі Сумщини. У його батьків, маляра залізничних майстерень Семена Григоровича і домогосподарки Тетяни Михайлівни, народилося всього 5 дітей: старші за Антона Серафіма (пішла з життя ще немовлям) і Олександра та молодші: Наталія (померла у дитинстві) і Віталій. В той час як батько Антона був спадковим робітником, мати, до заміжжя Дергачова, походила із збіднілої дворянської родини. Однак обидва вони були досить освіченими: батько, наприклад, єдиний із свого оточення передплачував і читав періодичну пресу, досить грамотно писав.

Початкову освіту Антон отримував спочатку у Білопільському 2-х класному залізничному училищі, а згодом, після переїзду родини до Крюкова, тодішнього посаду Кременчука, у Кременчуцькому чотирикласному міському училищі, яке закінчив у 1904 році. При цьому ж закладі він отримує і свою першу педагогічну освіту – навчається на однорічних педагогічних курсах, по закінченню яких, рік потому, призначається учителем до двокласного залізничного училища у тому ж Крюкові. Залишилось безліч свідчень про унікальні пізнавальні здібності Антона і його неодмінно високі навчальні досягнення. Систематична наполеглива самоосвіта, яка і в подальшому була сталою рисою його життя у ці роки набуває особливо напруженого характеру. Художня література і історія, філософія і літературна критика, соціологія і природознавство – ось не досить ретельний обрис кола його інтересів. За словами молодшого брата Віталія, Антон на той час був найосвіченішою людиною серед 10-тисячного населення Крюкова.

Через не зовсім зрозумілі причини, очевидно, непорозуміння із своїм керівництвом, у 1911 році він переводиться учителем до залізничного училища станції Долинська Херсонської губернії. Після трьохрічної роботи в ньому, восени 1914 року Антон Семенович вступає до щойно відкритого Полтавського учительського інституту, де не лише успішно навчається, але і привертає до себе увагу студентів і викладачів як надзвичайно обдарована, ерудована і працелюбна людина. Згаданий інститут не був вищим навчальним закладом, тому, як вважається, Макаренко прагнув використати навчання у ньому і відповідний диплом як необхідну умову для подальшої університетської освіти. У 1917 році, блискуче закінчивши навчання, перерване на нетривалий час призовом до війська, Макаренко знаходить місце учителя у міському зразковому училищі при інституті, а також обіймає посаду діловода у останньому.

Революція і початок громадянської війни повертають його до рідного Крюкова на посаду інспектора (сучасною мовою директора) Крюківського двокласного залізничного училища, де колись починав свій педагогічний шлях, і яке, незабаром, за його безпосередньої участі реорганізується на об’єднане залізничне вище початкове і початкове училище. На цю пору припадають перші достатньою мірою об’єктивні свідчення про зміст і характер його педагогічної творчості. У закладі створюються учнівський кооператив, трудова дружина, з виховною метою вводяться військовий стрій, оркестр і прапор. Після захоплення Крюкова Добровольчою армією Денікіна, Макаренко несподівано залишає місто і переїздить до губернського центру, Полтави (ще раніше зайнятої Денікіним), де на пропозицію міської управи очолює 2-е нижче міське початкове училище ім. князя Куракіна. До осені 1920 р. він обирається членом правління міської профспілки учителів російських шкіл, короткий час працює заступником начальника відділу трудових колоній при Полтавській губ наросвіті.

Наступний етап життя А.С. Макаренка пов’язаний із практикою соціального виховання – стратегічного напряму нової влади у царині народної освіти. Це період професійної і теоретичної зрілості педагога, кульмінація його педагогічного подвижництва. Трудова колонія для неповнолітніх злочинців під Полтавою стала своєрідним полігоном для апробації макаренківських педагогічних ініціатив, вона відкрила зовсім нову сторінку не лише у біографії видатного педагога, але і у світовій практиці виховання.

Історія трудової колонії ім. М. Горького починається у вересні 1920 року, коли губернський відділ освіти пропонує Антону Семеновичу організувати і очолити новий заклад для перевиховання підлітків з кримінальним минулим, що знаходився в 6 кілометрах від Полтави. Про «безславний початок» колонії, що згодом отримала ім’я Горького, добре відомо зі сторінок «Педагогічної поеми» – головного літературного твору Макаренка. Поступово, із педагогічного безсилля і напруженої боротьби з безліччю несприятливих обставин, народжується головний постулат педагогічної віри Макаренка – якомога більше вимогливості до людини, якомога більше поваги до неї. Провідною стратегією Макаренка стає включення вихованців у «загальний рух» господарчого розвитку колонії. Колонія бере в оренду і протягом декількох років відбудовує напівзруйновану поміщицьку економію, вперто розвиває за останніми агрономічними і зоотехнічними вимогами власне господарство, бореться за оренду великого парового млина, організує низку кустарних майстерень. На фоні всього цього відбувається головне – росте, міцніє і загартовується нове соціально-педагогічне утворення – винайдений А.С. Макаренком, так званий, виховний колектив, що об’єднує педагогів і підлітків у складній системі повноважень. Незабаром колонія перетворюється на потужний виховний центр, що здійснює культурну і господарську експансію на всій прилеглій території. Макаренко змальовує перед своїми вихованцями привабливу колективну і особистісну перспективу. Колонійська школа надсилає найкращих своїх випускників у середні і вищі навчальні заклади. Перемоги колонії ім. М. Горького стають предметом уваги і обговорення широкої громадськості, а її завідуючого нагороджують званням Червоного героя праці.