Сторінка
2

Теорія і практика А.С. Макаренка

Одним із найцікавіших соціально-педагогічних проектів А.С. Макаренка, своєрідним рефреном його педагогічної біографії була ідея укрупнення і об’єднання інтернатних закладів, до якої він в процесі своєї діяльності повертався неодноразово. Безперечні успіхи горьківської колонії давали підстави сподіватися на універсальність створеної і апробованої п’ятирічним досвідом її роботи виховної системи. Тому 8 серпня 1925 року А.С. Макаренко звертається з доповідною запискою до Головного управління соціального виховання Наркомосвіти України, у якій ретельно обґрунтовує недоцільність і неекономічність дрібних виховно-трудових закладів і пропонує ідею заснованого на великому виробництві потужного виховного підприємства, що об’єднує вихованців усієї України у єдиний трудовий колектив. В цілому, підтриманий владою проект, вилився тоді у такі практичні форми: по-перше, у травні 1926 р. колонію ім. М. Горького було переведено на базу більш численної, але вкрай занедбаної трудової колонії ім. 7 листопада, біля тодішньої столиці України – Харкова. По-друге, влітку 1927 р. всіх вихованців інтернатних установ Харківщини, близько 6 тисяч осіб, було об’єднано у так званий Трудовий дитячий корпус, керівництво яким покладалося на А.С. Макаренка. Однак, очікуваного розповсюдження ефективної «горьківської» системи виховання тоді так і не відбулось: влада не схвалила майже жодного із запропонованих Макаренком статутних документів корпусу і помітно урізала його кошторис, а в окремих закладах недостатньо підготовлені і недбалі педагоги почали спотворювати головні засади макаренківської педагогіки. Невдовзі і його самого як позапартійного було усунуто від керівництва корпусом .

З кінця 1927 р., не залишаючи колонії ім. Горького, А.С. Макаренко погоджується взяти на себе завідування, створеною на гроші працівників українського НКВС, зразкової дитячої комуни ім. Ф.Е. Дзержинського. Після зруйнування ідеї трудового корпусу, особливо загострюється ідейне протистояння педагога з керівними освітніми інституціями і офіційною педагогічною доктриною. Безпрецедентно, ефективно сформована ним виховна система піддається огульному цькуванню, до якого залучаються навіть найвпливовіші особи тогочасної радянської освіти М. Скрипник, Н. Крупська, А. Луначарський. Не в змозі більше терпіти цього, А.С. Макаренко вирішує залишити горьківську колонію, але налякана масштабами дитячої безпритульності і злочинності влада умовляє його залишитись хоча б до, очікуваного улітку 1928 р., приїзду в гості до колоністів їх шефа, М. Горького, листування з яким тривало уже декілька років. Візит письменника та його триденне перебування у колонії і комуні ім. Дзержинського, а також повна підтримка «горьківської» системи виховання, стали своєрідним тріумфом педагогічного новаторства Макаренка.

Протягом наступних 7 років діяльність А.С. Макаренка пов’язана із комуною ім. Дзержинського, де його «безпритульній педагогіці дали висловитись до кінця». Тут він працює до 1932 р. завідуючим, а наступні три роки начальником лише педагогічної частини комуни. Згуртувавши дитячий колектив, Макаренко робить ставку на велике сучасне виробництво як провідний фактор виховання. Незабаром, комуна відкриває власні заводи, що виробляли надзвичайно рентабельну на той час продукцію – електродрилі та перші в країні плівкові фотоапарати (славетна марка ФЕД). Даючи державі мільйонні прибутки, заклад переходить на повну самооплатність. Потужний виховний потенціал комуни ім. Дзержинського, що не мав аналогів, стрункість і блиск колективу дітей роблять її відомою навіть далеко за межами СРСР. Прем’єр Франції Е. Ерріо, письменник Ю. Фучик були в ті роки її гостями. Сучасними спадкоємцями комуни є два потужних харківських підприємства – ФЕД і Комунар.

Протягом 1932–1935 років Макаренко заявляє про себе як досить зрілий письменник. За підтримки Максима Горького, видаються низка його творів, які засобами художнього слова передають драматичну історію педагогічних пошуків, узагальнюють безцінний досвід. Особливу увагу читачів привернули книги «Педагогічна поема» і «Марш 30 року». Свідченням офіційного визнання Антона Семеновича як літератора є прийняття його 1934 року до Союзу письменників СРСР.

Влітку 1935 року, зовсім раптово, педагога переводять до Києва помічником начальника Відділу трудових колоній НКВС України. Сучасні дослідники вважають це призначення намаганням керівництва комуни усунути Макаренка, який усіляко перешкоджав перетворенню блискучого виховного закладу на звичайне промислове підприємство. Значно потерпаючи від незвичної «паперової» роботи, Антон Семенович і у Києві знаходить можливість для власної виховної практики – він за сумісництвом бере на себе керівництво колонією неповнолітніх правопорушників №5, що у Броварах і перетворює педагогічно занедбану установу на ефективний виховний заклад з міцним дитячим колективом.

Постійні намагання залишити роботу у органах НКВС врешті решт призводять до того, що на початку 1937 року А.С. Макаренко звільняється, переїздить із сім’єю до Москви і присвячує себе виключно літературній і громадсько-політичній діяльності. Наступні два роки він публікує «Прапори на баштах», «Книгу для батьків», нариси, рецензії, статті тощо. Педагог активно виступає перед своїми читачами, педагогічною громадськістю і студентами, веде велике листування, бере участь у роботі Президії Союзу письменників, а також багатьох політичних акціях. 30 січня 1939 року А.С. Макаренко «за видатні успіхи і досягнення у галузі розвитку радянської художньої літератури» нагороджується орденом Трудового Червоного Прапора.

Несподівано, 1 квітня 1939 року, сідаючи у потяг на підмосковній станції Голіцино, Антон Семенович Макаренко помирає від серцевого нападу. Залишилися безліч незакінчених, лише розпочатих літературних творів, а найприкріше те, що так і не була написана головна книга усього життя педагога – методика виховного процесу, про яку він мріяв останні роки.

Світ визнав велич А.С. Макаренка і як педагога і як письменника. Красномовне свідчення: на початку 2000 р. Німецьке товариство наукової педагогіки внесло «Педагогічну поему» до списку 10 найвизначніших педагогічних книг ХХ століття.

Педагогічна система А.С. Макаренка і актуальні питання виховання молоді

На основі плідної педагогічної діяльності в колонії для неповнолітніх правопорушників і в комуні А. Макаренко розробив теоретичні положення про колектив. Яке утворення варто вважати колективом? У четвертій лекції «Трудове виховання. Взаємини, стиль, тон у колективі» А. Макаренко визначив: «Колектив – це цілеспрямований комплекс осіб, організованих, що мають органи колективу». А в «Деяких висновках мого педагогічного досвіду» він зазначав: «Колектив – це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, тут є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то нема і колективу, а є просто юрба, зборище».

Вважаємо, що для згуртованого дитячого колективу характерні єдність мети, наявність у ньому загальної відповідальності, здорової громадської думки, позитивних традицій і захоплюючих перспектив, бадьорого життєрадісного тону, атмосфери довір’я, високої вимогливості, самостійності та ініціативи.