Сторінка
11

Розвиток бистроти у школярів середніх класів засобами тхеквондо

Мистецтво «Субак» досягло високого ступеня свого розвитку, було поширене не тільки серед військових, а й навіть серед простих людей, стало видом спорту, гідним того, щоб на змаганнях був присутній сам король. (Рим Сеунг Мін, 2003). Король Чхун Хе був відмінним практиком «Субак» і найкращих назначав на високі посади в державі. Завдяки розвитку в часи Когуре, Сілла і Коре «Субак» став однією з популярніших систем Кореї. (С. Федулов, 1991)

В 14 столітті до влади у Кореї прийшла династія Чосон, більш відома на заході як династія Лі.

Корейські єдиноборства офіціально практично не розвивалися в той період, тому що не були популярні. Також скоротилася кількість займаючих «Субак» і «Тек Ген». Крім того розвиток цих єдиноборств залежало від Міністерства Національної безпеки «Пен Чжо.

У географічній і культурній історії провінцій Кореї (Тон Ку Е Чи Сун Рам) описане свято Пек Чун Наль, що святкується 15 червня по місячному календарі.Він проводився в селі Чак Чі, що знаходився в префектурі Ун Чжин провінції Чхун Чхонг. Із всіх провінцій, що знаходилися поблизу приходили найкращі експерти, щоб позмагатися в «Субак».

Пізніше в «Хе Донг Чук Чі» зустрічаються записи про чемпіонат по «Су суль» (Тек Ген). Там описується техніка і різні види змагань по «Су Суль». «Су Суль» – мистецтво, що використовувало удари ногами різної варіації. У ньому вирізняють 3 рівні:

- експерт (високий рівень) – людина могла наносити удари ногами у стрибку і вище голови.

- Середній рівень – людина могла наносити удари ногами не нижче рівня лінії плеч суперника.

- Початковий рівень – удари повинні наноситися не нижче рівня стегна.

Також описуються поєдинки «Су Бєг Та», коли двоє бійців сидять на землі один напроти одного і наносять дуже швидко удари різними частинами рук. Кваліфікація багатьох бійців була така велика, що неможливо було побачити, якою частиною руки і куди був нанесений удар. (І. Соколов, 1994)

В 1790 році король Чон Чжо наказав майстрам Лі Ток Му та Пак Дже Ка написати книжку Мує-тобо-тонгджі («Му Є До Бо Тонг Цзі» – І. Соколов1994)

Вона увійшла в історію як найдавніша збірка військових законів.У передмові до четвертого тому під заголовком «Мистецтво кулака» міститься опис основних прийомів тхеквондо. (Рим Сеунг Мін, 2003)

Чхве хон Хі

Після закінчення Корейської війни 1950–1953 років влада Республіки Кореї піддержувало ідею по уніфікації шкіл і створенню спільнонаціонального бойового мистецтва. Роботу по кодифікації нового стилю очолив молодий генерал – лейтенант Чхве Хон Хі із школи одокван. В 1955 році на з’їзді шкіл було прийнято назву для нового виду мистецтва – тхеквондо. Там також був затверджен і новий набір комплексів формальних вправ, спеціально створені генералом Чхве. До течії тхеквондо приєдналися три школи – чандокван, сонмукван, одокван. Інші школи, приєднуватись не стали. Головним опозиціонером був Хван Кі, голова школи мудукван, який ще в 1953 році сам організував Корейський Союз Тансудо. У наступні роки Чхве Хонхі продовжував поширювати та пропагандувати тхеквон-до. В цьому йому дуже допомогло його положення в армії: його систему доводилось вивчати солдатам. Поступово інші школи пішли з арени. Але невгамовний Чван Кі організував у 1960 році Корейський Союз Субакдо. Три місяці потому Корейський Союз Субакдо розколовся, і частина його членів об’єдналась з послідовниками Чхве Хонхі в Корейський Союз Тхесудо («тхе» було взято з тхеквондо, а «су» – від субакдо). У 1965 році Союз змінив назву на Корейський Союз Тхеквондо. Президентами цього Союзу були Че Мен Шин, Чхве Хон Хі, Ро Бснджик, Ким Юнче, Кім Уньюн.

В 60-х роках завдяки роботі на дипломатичних посадах, Чхве Хон Хі отримав нагоду для міжнародної реклами тхеквондо. Перша показова група виїхала в США, потім відбулося турне по Таїланду, Малайзії, В’єтнаму, державам Західної Європи, Канаді.

В 1963 році відбулася демонстрація тхеквондо в штаб-квартирі ООН. Для координації розвитку тхеквондо, бувши президентом Корейського Союзу тхеквондо, організував Міжнародну Федерацію Тхеквон-до (ITF), і став її президентом.

Через рік, в результаті конфлікту з владою Республіки Кореї, генерал Чхве покинув державу і переніс штаб-квартиру ITF в Торонто (Канада). За ним переїхала і частина інструкторів. Ті, хто залишилися в Кореї, отримали велику підтримку від влади. Справи дійшли до того, що до кінця 1972 року був збудований «Кукківон» – Всесвітній Центр Тхеквондо. Там був проведений перший чемпіонат світу.

Штаб-квартира ITF переїхала із Торонто у Вену (Австрія), а ті хто залишився в 1990 році утворили Глобальну федерацію Тхеквондо на чолі з Пак Дзюнте. (І. Соколов, 1994)

Ун Єнг Кім

Але більшість шкіл та інструкторів зберегли свою вірність не Чхве Хон Хі, а сеульській владі. Майстри, в основному залишившись на півдні держави, створили 28 травня 1973 року Всесвітню Федерацію Тхеквондо (WTF – World Taekwondo Federation), яку очолив Ун Єнг Кім. Штаб-квартира знаходиться в Сеулі і розташована в Кукківоні – Міжнародній академії Тхеквондо. Щоб підкреслити різницю між різними версіями тхеквон-до, ВТФ навіть розробила нові формальні комплекси («пхумсе»). В південній Кореї почався перехід тхеквондістів із ІТФ в склад ВТФ. Особливо широкі масштаби вони прийняли після 1984 року, коли стало ясно, що на олімпійських іграх змагання будуть проводитися по правилам ВТф.

Зараз ВТф має філіали в 118 країнах світу. Вона нараховує близько 25 мільйонів спортсменів

У 1989 році на 83- й Генеральній Асамблеї Міжнародного олімпійського комітету було прийнято рішення, що тхеквондо ВТФ заслуговує Олімпійське визнання, а також було прийнято рішення ввести тхеквондо як демонстраційний вид спорту у програму 24-их Олімпійських ігор 1992 року в Барселоні.

4 вересня 1994 року, на 103 Генеральній Асамблеї Міжнародного олімпійського комітету (МОК), відбув шийся в Парижі, було прийнято рішення о визнанні тхеквондо Олімпійським видом спорту, і про включення його в змагальну програму Олімпійських Ігор 2000 року у Сіднеї. (Константин Гіл, 1991).

Поширення тхеквон-до і його розвиток сучасності

Активна глобалізація почалася на початку 60-х років. До того часу ж змагання проводилися у безпечному режимі, тобто у режимі безконтактного спарингу, оскільки пряме попадання могло завдати травм супернику. Однак на початку 60-х група майстрів дійшла домовленості, яка ознаменувала собою введення нової системи змагань, а відтак – і початок важливої сторінки в історії східних бойових мистецтв.

Змагання почали проходити з використанням захисту. Введення захисту сприяло появі якісно нових змін – адже тепер удари робилися «по-справжньому», у повний контакт, тому раніше неефективні удари ставали все більш ефективними.

По-друге, змінився критерій оцінки змагань. До того судді зазвичай час від часу зупиняли бій для того, щоб нарахувати бали, а критерієм був лише факт атаки.

Однак за новими правилами бої вже не зупинялися, що дозволяло в процесі змагань постійно вдосконалюватися і варіювати в прийомах, атаках тощо.