Сторінка
9
Загально методологічні підходи, що можуть бути покладені у сучасну модель соціальної реабілітації дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку :
■ відкритість соціальної реабілітації майбутньому, її динамічність та варіативність, у зв'язку з чим вона має знаходитись у процесі постійного пошуку і зміни, весь час формуючи нові орієнтири й цілі. Принципи відкритостідинамічності та варіативності мають за мету гнучкість "тактики" реабілітації, що виражається в якісному діапазоні її задач (наприклад, обумовленому характером вікового розвитку дитини, динамікою плину захворювання, специфікою актуальної життєвої ситуації в сім'ї тощо), розмаїтості технологій реабілітаційних заходів, що мають буди застосовані. В кінцевому випадку це припускає відмовлення від твердих стереотипів, має на меті пріоритет креативності під час складання програми та реалізації процесу реабілітації;
■ інтеграція усіх способів освоєння дитиною світу;
■ особистісно спрямованість процесу реабілітації- вільний розвиток індивідуальності, яка є головним його фактором;
■ принцип реалістичності - що орієнтує на постановку реально досяжних цілей реабілітації, що виходять із можливостей дитини з вадами здоров'я, об'єктивних соціальних умов тощо (саме цей принцип диктує необхідність строгого індивідуального підходу при проведенні реабілітаційних заходів);
■ безпосередня участь дитини та її батьків у створенні програми реабілітації, виборі змісту, форми, методів, місця, часу і темпів цього процесу;
■ принцип гуманізму - ресурсу, що орієнтує на пошук позитивного для подолання „кризових ситуацій", на актуалізацію потенційних можливостей, закладених у людині, що визнає абсолютну цінність людини, дитини, як особистості, його унікальність, право на свободу вибору (цей принцип є загально методологічним, універсальним - адже він підкреслює відсутність скільки-небудь істотних розходжень у підходах до хворої і здорової дитини).
інклюзивний педагогіка психофізичний дитина сім'я
Реабілітаційний супровід дітей з особливими потребами та їх родин у ході інтегрованого/інклюзивного навчання
Реабілітаційний супровід здійснюється реабілітологом і передбачає кілька взаємопов'язаних сфер діяльності, спрямованих на підтримку здатності дитини справлятися зі специфічними завданнями в ході навчального процесу, консультування та спрямування педагогів і інших учасників команди, облаштування середовища, зокрема:
1. Визначення рівня і динаміки фізичного розвитку та рівня засвоєння рухових, орієнтаційних, комунікативних та інших навичок стосовно вимог навчального процесу і школи та надання конкретних рекомендацій щодо їх розвитку у середовищі школи, вдома та в громаді,
2. Надання інформації та порад вчителям, адміністрації школи та батьками стосовно конкретних потреб учнів з особливими потребами щодо їх переміщення, режиму рухової активності, рівня та способу організації необхідної допомоги, а також сприяння розвитку максимальної самостійності учнів з особливими потребами,
3. Надання рекомендацій щодо підбору і пристосування адаптивного обладнання, організації транспортування, обладнання робочого місця та навчального середовища учнів з особливими потребами в навчальному процесі, позашкільній діяльності, екскурсіях, поїздках та інших організованих формах активності.
4. Вказівки щодо безпосередніх реабілітаційних вправ, занять, процедур та способу життя задля підтримання учнями з особливими потребами їх самопочуття, оптимального рівня функціонування та навичок здорового способу життя.
Відмінності розвиткута навчальної діяльності дітей з особливими потребами в процесі навчання
Діти з особливими потребами. Діти з особливими потребами мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими вадами. Залежно від типу порушення в Україні згідно з критеріями Міністерства освіти і науки виокремлюють такі категорії дітей:
• з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом);
• з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором);
• з порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);
• з мовленнєвими порушеннями;
• з порушеннями опорно-рухового апарату;
• зі складною структурою порушень (розумововідсталі і сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.);
• з емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом. Розрізняють:
• вроджені розлади, спричинені порушенням живлення, гормональними розладами, резусною несумісністю груп крові матері дитини, шкідливим впливом на плід генетичних факторів, інтоксикацій, інфекцій, травм, впливом медичних препаратів, алкоголю, наркотичних та отруйних речовин;
• набуті порушення, зумовлені, переважно, різноманітними шкідливими впливами на організм дитини під час народження та в наступні періоди розвитку (механічні ушкодження плоду, тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи у мозок, інфекційні захворювання тощо).
Навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку здійснюється з урахуванням особливостей їхнього розвитку, використанням специфічних заходів та організаційних форм навчальної роботи, залежно від характеру розладу.
Діти з порушеннями опорно-рухового апарату
Порушення опорно-рухового апарату виникають внаслідок певного захворювання, що призвело до розладу рухових функцій (наприклад, дитячий церебральний параліч у важкій формі, розсіяний склероз, захворювання кісток), внаслідок травми, ампутації. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату відчувають труднощі під час пересування, користуються різноманітними допоміжними засобами: інвалідними візками, милицями, паличками чи ходунцями.
Травма хребта
При деяких важких переломах хребта стається ушкодження спинного мозку, який відповідає за рухову активність кінцівок, внаслідок чого відбувається їх параліч. Хребет може бути зламаний у різних місцях, тож наслідки травми, залежно від того, яка частина спинного мозку ушкоджена і якою мірою, можуть бути різними. Параплегія: спинний мозок травмовано нижче шийного відділу, відтак, у людини уражена нижня частина тіла і ноги, а також частина внутрішніх, тазових органів. Тетраплегія: спинний мозок пошкоджений на рівні шийного відділу, внаслідок цього руки й ноги у людини повністю або частково позбавлені чутливості та рухливості.
Дитячий церебральний параліч (ДЦП)
Виникає внаслідок порушення у тій частині мозку, яка відповідає за контроль і координацію роботи м'язів. Часто це трапляється під час пологів через кисневу недостатність або в перші місяці життя дитини. Це не прогресуючий стан, який не може передаватися іншим людям.
ДЦП характеризується неспроможністю повною мірою контролювати координацію рухів і м'язову силу. Залежно від того, який відділ мозку уражено, можуть виникати різкі м'язові напруження (спазми), мимовільні рухи, характерна «танцююча» хода. Крім того,можуть виникати аномальні відчуття і сприйняття, порушення зору, слуху і мовлення, напади, затримка в розумовому розвитку. Діти з ДЦП можуть відвідувати звичайний заклад освіти:дитсадок чи школу, і вчитися разом з усіма. Залежно від ступеня та характеру порушення дітям із ДЦП потрібно створювати для навчання певні умови: безбар'єрне середовище для тих, хто пересувається на візку; пристосування для письма або малювання, якщо у дитини спостерігають розлади моторики тощо. З учнями школи обов'язково потрібно провести бесіду (і не одну) на цю тему, запросити до класу експертів — молодих інвалідів, які зможуть переконливо розповісти про своє життя, проблеми, відповісти на запитання і показати наочні матеріали.