Сторінка
7

Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Таким чином, вищезазначене вказує на те, що в суспільстві ще існує потреба в забезпеченні психологічної готовності до інтегрованого навчально-виховного процесу всіх його учасників.

У зв'язку з цим, робота педагогів у закладах освіти потребує глибоких професійних знань, високих моральних якостей, впевненості в тому, що дитина з особливостями психофізичного розвитку може стати повноцінною особистістю.

Важлива роль в цьому відводиться співпраці з батьками, бо для більшості з них характерне порушення зв'язків з дитиною ще на ранніх ступенях розвитку, оскільки дорослий носій культури не може, не знає, яким чином передати дитині з порушеннями в розвитку той соціальний досвід, який здобуває дитина без спеціально організованих додаткових і спеціальних засобів, методів, шляхів навчання. У зв'язку з цим, важливим є індивідуальне консультування батьків лікарем-психіатром, вчителем- дефектологом, психологом, логопедом, знайомство батьків з корекційно- оздоровчим середовищем навчально-виховного закладу. Залучення батьків до групових та колективних форм роботи (батьківський клуб, дні відкритих дверей, Школа здоров'я, лекції-презентації) матимуть позитивний вплив на розв'язання актуальних проблем розвитку власної дитини.

Соціальна інтеграція передбачає динамічну систему, в ході якої здійснюється послідовна реалізація виникаючих під час взаємодії з дитиною тактичних завдань на шляху поновлення її соціального статусу.

Таким чином, якість навчально-виховного процесу, буде визначатися тим, наскільки враховуються й реалізуються потенційні можливості навчання та розвитку кожної дитини з особливостями психофізичного розвитку, адже у дитини завжди є резерви розвитку, використання яких може дієво поліпшити якість її життя.

Методологічні принципи соціальної реабілітації дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку

Принцип неперервності реабілітаційного процесу

Це, так би мовити, принцип переходу від „реабілітації на все життя" до „реабілітації через все життя", що є обов'язковою складовою сучасної парадигми соціальної реабілітації комплексного типу. Адже, як правило, людина, що колись мала стійкі проблеми ЗІ здоров'ям і здобуває освіту має потреби у постійному спеціальному супроводі, що відповідає перманентної інтервенції корекційної педагогіки та корекційної психології. І цей супровід має забезпечуватись все життя людини, починаючи з самого раннього віку.

Для розуміння ідеології неперервності в реабілітації людей із інвалідністю розглянемо її першу і найважливішу ланку в ланцюгу „реабілітації через все життя" - ранню реабілітацію.

Майже всі аспекти ранньої реабілітації дітей з інвалідністю тісно пов'язані з концепцією неперервності в процесі їх соціальної реабілітації. І якщо медична реабілітація фахівцями, чиновниками та батьками без сумніву розглядається саме як перманентною, регулярною, то розуміння фактору неперервності в реабілітації соціальної в достатньому обсязі ще немає.

Рання реабілітації дітей з інвалідністю має сенс і має розглядатися саме з позицій всього ланцюга реабілітації людини з інвалідністю включаючи реабілітацію професійну, працевлаштування та набуття пристойного соціального статусу. Якщо корекція розвитку дитини зупиниться на рівні раннього дитинства і не буде його продовження, дитина випадає з єдиного ланцюга неперервної соціальної реабілітації і зусилля реабілітаційного закладу можуть бути марними, а долю дитини спотворено.

В індивідуальної програмі ранньої реабілітації людини має бути концептуально закладена можливість наступної безперервної соціальної реабілітації через все життя, постійне підвищення та вдосконалення соціальної компетентності.

Хоча найбільшу увагу розв'язанню проблеми соціалізації дитини треба починати, безумовно, з раннього віку, адже адаптаційні ресурси дитини вельми пластичні та мають тим більший потенціал, чим менший вік дитини.

Категорія неперервності існує в певному „реабілітаційному просторі", який ми будемо сприймати у двох „вимірах". По-перше, у часі - неперервність процесу реабілітації протягом всього життя людини, що в певний вік отримала паталогічні ушкодження свого здоров'я і потребує постійної корекції свого життєвого шляху, знань, умінь та здібностей заради адаптації до мінливих соціальних умов. Це відповідає поняттю „відкрита реабілітація" та принципам відкритості й динамічності системи соціальної реабілітації, у зв'язку з чим остання має знаходитись у процесі постійного пошуку і зміни, весь час формуючи нові орієнтири й цілі, реабілітаційні технології.

Другий вимір „реабілітаційного простору" складається, фізично, з самих елементів системи соціальної реабілітації. Остання, в свою чергу, не може бути замкнута лише на спеціалізованих закладах (спеціальних школах, навчально- виховних центрах, центрах соціальної реабілітації, інтернатах тощо), а має включати в себе родину, соціально-культурне оточення дитини, побутову сферу, загальний освітній заклад, засоби масової інформації тощо.

Таким чином, принцип неперервності реабілітаційного процесу забезпечує перманентну реабілітацію і соціально-психологічно-педагогічну корекцію особистості дитини як у часі, так і у системному реабілітаційному просторі.

Освітній принцип соціальної реабілітації

Дві принципові позиції в програмі соціальної реабілітації дитини з інвалідністю, такі як розвиток особистості в цілому і розвиток когнітивної сфери, навчальний компонент, "працюють" на майбутнє - на соціалізацію дитини, на її повноцінну інтеграцію у суспільство. При цьому освіта є найбільш універсальним та інтегральним засобом цієї реабілітації. І саме цей компонент має забезпечити безперервність соціальної інтеграції, адже освітня система, система навчання підлягають чіткої стандартизації і забезпечені потужною методичною та змістовною базою, відповідними фахівцями, державними та суспільними ресурсами, наскрізною структурою державних та недержавних навчально-виховних закладів тощо.

Таким чином^ освітня система держави може стати як фундаментом, базою для розбудови державної системи соціальної реабілітації дітей із інвалідністю, так й інструментом для забезпечення її неперервності.

Розглянемо тепер, яким чином освітній принцип реабілітації забезпечує виконання принципу неперервності реабілітації.

Коли в літературі визначають поняття "реабілітація засобами освіти", мають на увазі відновлення дитини в правах на соціальне спадкування, тобто на спадкування культурно-історичного досвіду людства.

Соціальне спадкування, що є специфічно людським типом спадкування, у будь-якої дитини завжди здійснюється у сфері освіти та її засобами. У людській культурі, у кожному суспільстві існує спеціально створений освітній простір, що містить у собі традиції й науково обґрунтовані підходи до навчання дітей різних віків в умовах родини й спеціально організованих освітніх установах.

Таким чином, реабілітація засобами освіти означає у загальному виді відновлення дитини з особливими потребами у правах на спадкування культурно-історичного й соціального досвіду; досягнення максимально можливої для даної дитини інтеграції у суспільство в доступних для нього сферах.