Сторінка
5

Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Досвід реабілітаційної роботи розвинутих демократичних держав свідчить, що загальна система соціальної реабілітації дітей з інвалідністю буде дієвою лише тоді, коли вона починається із раннього дошкільного віку, із дня встановлення відхилень у розвитку, із раннього втручання. Отже, рання соціальна реабілітація, що передбачає реабілітаційний вплив на дитину-інваліда від народження до 7 років, є невід'ємною складовою комплексної системи соціальної реабілітації, запорукою її ефективності.

Основним стратегічним документом, яким було визначено загальні підходи до проблем дітей-інвалідів дошкільного віку, намічено шляхи побудови системи ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів в Україні, стала

Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів (схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. №1545). Згідно із цією Концепцією, рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів - це система реабілітаційних та корекційно-відновлювальних заходів, що застосовуються для дітей-інвалідів раннього віку з метою зменшення або подолання фізичних та інтелектуальних вад, набуття знань, умінь та навичок, які б дали змогу дитині-інваліду інтегруватися до дитячих колективів і не перебувати в інтернатних установах або навчатися вдома. Зазначена система зорієнтована на дитину і поєднує соціальну, загальноосвітню, фізичну та технічну допомогу дітям-інвалідам та їх сім'ям.

Своєрідність ранньої соціальної реабілітації полягає у тому, що її проведення передбачається у реабілітаційних закладах, максимально наближених до місця постійного мешкання дитини-інваліда, завдяки чому діти- інваліди не "відриваються" від сім'ї.

Рання соціальна реабілітація дітей-інвалідів передбачає обов'язкове залучення до активної участі у реабілітаційному процесі батьків або осіб, які їх замінюють. Це дозволяє батькам усвідомити проблеми своїх дітей, оволодіти методиками виконання індивідуальних реабілітаційних програм, перетворитися на активного учасника реабілітаційного процесу і на цій основі досягти прогресу у подоланні вад дитиною, в її інтеграції до дитячого колективу та суспільства.

Соціальним замовленням для системи комплексної реабілітації є повернення суспільству людини з інвалідністю, надання їй втрачених реальних або потенціальних можливостей бути рівноправним громадянином у своїй сім'ї, виробничому колективі, державі. Це завдання для реабілітологів є універсальним, навіть якщо це стосується реабілітації медичної, фізичної. Тобто генеральною лінією та вершиною реабілітаційного процесу, за такої точки зору, ми називаємо соціальну реабілітацію. Цій меті підпорядковані всі решта складових комплексного процесу реабілітації, реабілітаційних одиниць: психологічна та педагогічна реабілітація, яка забезпечує реабілітацію людини з інвалідністю на рівні особистості та як суб'єкта діяльності, медична реабілітація, яка забезпечує реабілітацію на рівні біологічного організму людини. Така реабілітаційна парадигма може створити повну модель реабілітаційного процесу, вона є універсальною і може бути застосована при стратегічному плануванні будь-якого центру або установи реабілітації людини з інвалідністю, що має на меті надання найбільш повного комплексу реабілітаційних послуг.

Метою соціальної реабілітації дитини з інвалідністю є виховання такої особистості, яка буде володіти всією сукупністю якостей (в тому числі життєвої компетенції, комунікаційних навичок, професійних знань, умінь та навичок тощо), що зможуть найефективнішими шляхами призвести до повної інтеграції людини у суспільство. Ці якості набуваються протягом та завдяки освітньо-виховного процесу, який, у сьогоднішніх умовах, можливий лише шляхом застосування особистісно орієнтованих педагогічних технологій.

Таким чином, гуманістичні ідеали орієнтують учасників реабілітаційного процесу на формування ціннісних принципів підготовки дитини з інвалідністю у дусі максимального розвитку його особистості зі включенням механізмів саморегуляції цього розвитку на рівні внутрішньої мотивації.

В першу чергу особистісно орієнтований підхід дозволяє включити людину у реабілітаційні заходи як рівноправного учасника та активного суб'єкта навчально-реабілітаційного процесу: „Найважливішим є забезпечення свідомого, активного, зацікавленого та самостійного (що не виключає, звичайно, необхідної педагогічної допомоги) виконання дітьми різноманітних навчальних, ігрових і трудових завдань в умовах спеціальної організації їх предметно-практичної, мислительної та мовної діяльності".

Таким чином, особистісно орієнтовані технології забезпечують досягнення таких завдань, як:

• корекція та виховання особистості дитини з вадами розвитку з максимально можливою індивідуалізацією;

• створення умови для саморозвитку, самореабілітації, запуск у людини механізму перманентної „реабілітації через все життя";

• створення умов для формування у особи з вадами здоров'я осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей.

Фронтальне застосування освітніх технологій в умовах системи навчально- реабілітаційного процесу неможливо. Тому принциповою властивістю комплексної соціально-психолого-педагогічного реабілітаційного процесу є обов'язкова диференційованість особистісних підходів до планування та здійснення педагогічної реабілітації дитини з інвалідністю.

Робота з інвалідами у реабілітаційних установах, центрах реабілітації за своєю сутністю є індивідуальною. Ця теза реалізується у принциповому положенні щодо організації будь-яких реабілітаційних заходів: реабілітаційний процес мають здійснюватись тільки за умови існування спеціального плану - індивідуальної реабілітаційної програми.

Організаційне питання щодо складання та виконання реабілітаційної програми (реабілітаційного маршруту) є наріжним каменем як у будь-якому реабілітаційному центрі, реабілітаційної установі, так у рамках всієї системи реабілітації. Реабілітаційна програма, так би мовити, є формою матеріального існування особистісно орієнтованої парадигми в реабілітології.

Примітно, що в цьому сенсі особистісно орієнтовний підхід закріплений навіть у нормативно-правовому полі. Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" визначає здіснення всіх реабілітаційних заходів щодо людини з інвалідністю відповідно до індивідуальної програми реабілітації, яка, в той же час, є « .комплексом оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії».

Головною метою соціальної інтеграції в умовах загальноосвітнього закладу є створення умов для особистісного розвитку дитини, її творчої самореалізації та можливості бути корисною іншим людям.

Основними завданнями соціальної інтеграції є:

забезпечення прав дитини з особливостями психофізичного розвитку на отримання середньої освіти в умовах навчального закладу з комплексним поєднанням корекційно-реабілітаційних заходів;