Сторінка
16

Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

За відомим висловом Бруно Бетельгайма: «Дитина може навчатися жити зі своєю неповносправністю, але вона ніколи не зможе бути щасливою, якщо вона не відчуватиме, що є улюбленою і безцінною для своїх батьків .Якщо батьки, приймаючи неповносправність дитини, люблять її такою, якою вона є, то дитина може вірити, що і в майбутньому вона зможе любити і її любитимуть інші. З цією вірою дитина може щасливо жити сьогоднішнім днем і без страху, але з надією дивитися у майбутнє .»

А якщо зважити, що позиція батьків визначає не лише особистість дитини, а й можливість застосування тих чи інших реабілітаційних, медичних втручань, вибору педагогічного середовища тощо, то зрозуміло, що в житті дитини з особливими потребами роль батьків особливо значуща. Сама неповносправність робить дитину значно більше залежною від батьків, а коли взяти до уваги поширену проблему соціальної ізоляції дітей з особливими потребами, їхнє вилучення з середовища здорових ровесників, то зрозуміло, що сім'я є не тільки основним, а й, на жаль, часто чи не єдиним соціальним середовищем життя дитини, а згодом дорослої особи з неповносправністю.

Неможливо допомогти дитині, не допомагаючи її сім'ї. Розуміючи динаміку сімейних стосунків та їхнє значення в розвитку дитини, можемо передбачити, що «неповносправність сім'ї може зробити дитину набагато нещасливішою, аніж самі її обмеження».

Кожна сім'я, яка приходить із дитиною до фахівців, приходить звичайно зі своїм специфічним запитом, який переважно стосується потреб дитини - допомогти в моторному розвитку, розвитку мови тощо.

Завдання фахівців - не просто прийняти цей запит родини, а й зрозуміти його, як і те, що стоїть за ним - увесь ланцюжок біопсихосоціальних чинників у житті дитини, досвід життя її сім'ї - щоб змогти разом із батьками сформулювати найважливіші та пріоритетні цілі и визначити план допомоги сім'ї та дитині. Ми повинні не просто дивитися на той „квиточок" із проханням, який подає сім'я, але справді придивитися, прислухатися до дитини, до її родини, провести відповідні обстеження - і медичні, і функціонального розвитку дитини залежно від потреб - але й більше - пізнати дитину та її сім'ю у їхній неповторності.

«Сім'я - наш найбільший ресурс. Вона дає людині її перший емоційний та пізнавальний досвід. Отож ефективне втручання може бути реалізоване тільки через стосунок партнерства між батьками та фахівцями. А тому фахівцям важливо розуміти, пізнавати світ, у якому живе дитина- світ сім'ї".

Програма «раннє втручання»

Програми Раннього Втручання вперше з'явилися 40-50 років тому на теренах розвинених західних країн. До їх появи спричинилося два фактори. З одного боку — реформа та розвиток у суспільстві мережі послуг для людей з особливими потребами, яка мала би охоплювати увесь життєвий цикл від народження до старості. А з другого — цілий ряд наукових досліджень, які показали велику пластичність головного мозку дитини протягом перших років життя, багатство психосоціального життя немовляти та важливість перших років життя у формуванні особистості дитини, її соціальному розвитку. З усвідомлення важливості доброго життєвого старту для дитини з особливими потребами, а також особливої ефективності реабілітаційних методик у ранньому віці по всьому світі народилися програми Раннього Втручання. Усі ці програми побудовані на наступних характеристиках:

Вони є програмами первинної інтервенції і націлені на надання допомоги у ранньому віці. Хронологічна межа цього віку може бути різною: деякі програми обмежуються лише першим роком життя, більшість — дітьми до трьох років, частина охоплює дітей до шести років.

Усі ці програми є профілактично-зорієнтовані і націлені на попередження та ранню реабілітацію порушень розвитку дитини та функціонування її сім'ї.

Програми Раннього Втручання є сімейно-центровані, своєю опікою вони охоплюють усю сім'ю дитини.

Вони є програмами комплексної допомоги сім'ї, а тому намагаються охопити усі сфери розвитку дитини та потреби її сім'ї. Відповідно робота побудована за командним принципом.

Програми Раннього Втручання мають чіткі етичні принципи, головним з яких є визнання людської гідності неповносправної дитини незалежно від ступеня її неповносправності, її права любити, бути любленою, бути повноправним членом суспільства.

Яка головна мета програм «Раннього Втручання»?

Щоб зрозуміти суть програми Раннє Втручання, дуже важливо усвідомити ту реальність, у котрій опиняється сім'я, в якій народжується неповносправна дитина.

Процес прийняття неповносправності дитини та адаптації до нової реальності життя є нелегким завданням. З одного боку у ньому є присутній компонент реакції втрати — мрій, сподівань, очікуваного образу дитини, її та свого майбутнього; з іншого — необхідність адаптації до нової реальності життя. Неспроможність справитися з цією втратою та відмова прийняти нову реальність, адаптуватися до неї можуть на багато років заблокувати життя сім'ї у дизадаптаційних реакціях.

Ось лише короткий перелік цих сімейних ускладнень неповносправності:

• Порушення процесу адаптації батьків до вістки про Неповносправність дитини: заперечення реальності неповносправності, відмова від дитини, тривалий пошук винних, нереалістичні надії на вилікування, фокусування на втраті, негативах, трагічне сприйняття життя та ін.

Порушення внутрішньосімейних стосунків: розлучення, подружні конфлікти, порушення сімейної динаміки (втеча батька у роботу, позасімейні справи, надмірна самопосвята матері дитині), дизадаптаційні реакції у здорових братів/сестер (заздрість, спроби гіперкомпенсації, почуття провини та ін.).

• Порушення сприйняття та виховання дитини батьками: фокусування на хворобі, недооцінка можливостей дитини, трагічне сприйняття дитини; надмірні вимоги до дитини, гіперопіка, вседозволеність та ін.

• Порушення соціального функціонування сім'ї: втрата соціальних стосунків (з родиною, друзями та ін.), агресивна настанова до оточуючого світу, сором та соціальна самоізоляція сім'ї, прийняття соціальної ролі «жебрака», відчуття соціальної беззмістовності існування своєї дитини та сім'ї та ін.

Власне тому програма Раннє Втручання визнає та вшановує сім'ю як первинне та найбільш важливе середовище розвитку дитини, а тому усю свою працю в ім'я дитини здійснює лише у тісній співпраці з батьками. Головною ж метою програми є допомогти сім'ї створити такі умови, в яких дитина могла б повноцінно рости, розвиватися, реалізовувати свій потенціал, долати накладені неповносправністю обмеження та Інтегруватись в життя спільноти та суспільства.

Відповідно перед програмою постають наступні завдання:

• Допомогти батькам справитися з емоційною кризою пов'язаною з народженням неповносправної дитини, сприяти налагодженню в сім'ї по зитивної психологічної атмосфери.

• Допомогти батькам сприйняти та виховувати свою дитину у позитивний спосіб: бачити її сильні сторони, але також і реально сприймати її обмеження та допомагати їй прийняти їх та адаптуватись до них.