Сторінка
1
Загальна проблема, що досліджується курсовій роботі, лежить у площині завдань нової освітньої філософії: спрямування навчально-виховного процесу на формування духовного світу особистості, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенційних можливостей та здібностей учнів. Як зазначено в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, пріоритетним стає особистісно-орієнтований підхід, який забезпечує найсприятливіші умови для розвитку й самореалізації особистості, що передбачає наявність педагогічної взаємодії, суб'єкт-суб'єктних відносин, діалогічного спілкування.
Сенсом спільної діяльності або взаємодії в навчальному процесі є співробітництво його учасників. У процесі співробітництва відбувається перебудова рольових відносин педагога й учнів у рівноправні. Ідея співробітництва, діалогу, партнерства у взаємовідносинах суб'єктів навчальної діяльності - одна з основних у педагогіці останніх років. Проте її реалізація в практичній діяльності відбувається з великими труднощами. Педагоги, як правило, не вміють перебудувати свою діяльність. Це пов'язано у першу чергу з тим, що педагог не знає механізмів суб'єкт-суб'єктної взаємодії з учнями на основі діалогу, не завжди розуміє, що поглиблення змісту спільної діяльності, якість і ефективність освіти досягається не інтенсифікацією заходів, які проводяться, а перш за все розвитком творчого характеру спілкування, підвищенням його культури. Таким чином, тема курсової роботи вважається актуальної на сучасному етапі розвитку освіти в Україні.
Мета курсової роботи - розкрити сутність педагогічної взаємодії і механізм співробітництва педагога й учнів.
Об’єкт дослідження – педагогічна взаємодія.
Предмет дослідження – способи педагогічної взаємодії
Завдання дослідження:
провести літературний огляд з питання педагогічної взаємодії та розглянути поняття «педагогічної взаємодії» та «педагогічного спілкування»;
розглянути способи та стилі педагогічної взаємодії та правила педагогічного спілкування у взаємодії педагога та учнями або студентами;
дослідити особливості педагогічної взаємодії у дистанційній формі навчання та відмінності від класичної форми;
зробити висновки.
Методи дослідження: теоретичний, аналітичний, описовий, порівняльний, історичний, пошуковий.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Літературний огляд з проблем педагогічної взаємодії
Вся сукупність змін, що відбуваються в економічній, політичній, соціальній і духовній сферах життя суспільства, призвела до гострої необхідності пошуку й імплементації нових стратегій у системі освіти з урахуванням потреб суспільства. Внаслідок цих перетворень сучасний розвиток вищої освіти являє собою складний, неоднозначний і суперечливий процес. У ньому виділяються різні аспекти й нові завдання, що стоять перед системою вищої освіти. Уся діяльність у реальному світі, починаючи від функціонування людини до її відчуття самої дійсності, ґрунтується на різноманітних типах взаємодії, які вона використовує як засіб пізнання або знаряддя. Педагогічна взаємодія є частиною цієї глобальної взаємодії. Реалізація курсу України на європейську інтеграцію, загальна перебудова системи вищої освіти, впровадження нових педагогічних технологій постійно збагачують науку новими термінами, тим самим посилюють потребу в подоланні існуючих розходжень між вітчизняними та зарубіжними поняттєвими системами.
На необхідність розв’язання різноманітних проблеми, пов’язаних із розвитком ідеї педагогічної взаємодії, вказують сучасні українські вчені – педагоги О.В. Глузман, О.М. Друганова, С.Т. Золотухіна, М.Б. Євтух, В.С. Курило, О.М. Микитюк, С.О. Микитюк, В.К. Майбородова, Н.С. Побірченко, Н.В. Пузиркова, О.А. Рацул та ін. Низка дослідників (Н.В. Єлізарова, М.И. Фрумін, Г.А. Цукерман, Е.В. Чудінова й ін.) звертається до особливостей навчальної взаємодії. Роботи закордонних авторів (Р. Селман, О. Стауфорд, М. Фландерс, М. Хаузен) розглядають взаємодію, або інтеракцію, у навчанні, виходячи з положень гуманістичної й когнітивної психології. Навчанню в малих групах співробітництва («cooperative learning”) присвячені роботи Р. Славіна («Student team learning\ навчання у команді»), Девіда Джонсона й Роджерса Джонсона («Learning Together\Учимося разом»), Шломо Шаран («дослідницька діяльність в групах»), а також Ел. Аронсон («Jigsaw / Ажурна пилка»), Спенсер, Каган й ін. Емоційно – комунікативну сторону навчальної взаємодії аналізують у своїх працях Е.И. Бєленкіна, Л.В. Жарова, В.В. Котов, М.М. Рибакова, М.В. Сєдова, Р.Х. Шакуров та ін. Як соціально-психологічний процес розглядають співробітництво з дітьми М.А. Вейт, Б.Г. Огаянц, О.В. Суботський. Позиція дорослого у співробітництві з підлітками представлена як прояв педагогічної творчості в роботах А.С. Белкіна, І.Д. Демакової, В.А. Кан-Калика, М.Д. Никандрова.
Проблемам комунікативної підготовки майбутнього педагога присвячено велику кількість досліджень як психологів так і педагогів: теоретико-методологічні основи професійного спілкування ( Киричук А.В., Максименко С.Д., Орбан Л.Є., Савенкова Л.О., Синиця А.А., Семиченко В.А., Титаренко Т.М., Яценко Т.С.); проблеми педагогічної взаємодії (Бал Г.А., Вієвська М.Г., Власенко В.В., Кондрашова Л.В., Нечаєва Л.В.); формування у майбутнього вчителя індивідуального стилю педагогічного спілкування (Андрєєв А.А., Галузяк В.М., Мешко Г.М. ); формування комунікативних вмінь і навичок (Білоусова З.І., Кирилова І.Г., Васильєва М.П., Каплинський В.В., Косова Н.М., Коць М.А., Шепеленко Т.Я); способи комунікативної підготовки вчителя (Березюк О.Р., Наумов В.П.); культура педагогічного спілкування (Байкін Ф.Ф., Грехньов В.С., Гриценко Т.С., Ільяєва І.А., Омельченко С.Д.).
Незважаючи на широке коло існуючих досліджень, що розвивають різні аспекти «педагогічної взаємодії» («педагогіку взаємодії» (А.С. Белкін, І.А. Зимова, Є.В. Коротаєва, А.І.Кравченко, М.І. Щевандрін); «педагогіку підтримки» (О.С. Газман, Н.М. Михайлова, С.М. Юсфін); «педагогіку співробітницької взаємодії» (Л.В. Байбородова); організацію навчальної взаємодії в колективних, кооперативних, групових формах роботи (А.І. Донцов, Х.Й. Лийметс, А.В. Петровський, В.В. Фляків, Д.І. Фельдштейн, Г.А. Цукерман, С.Г. Якобсон), раціонально – психологічний напрямок (П.П. Блонський, Г.О. Гордон, А.Г. Калашников, А.В. Луначарський, А.П. Пинкевич, Л.М. Рубінштейн)), на цей момент, не можна говорити про існування цілісної характеристики ідеї «педагогічної взаємодії» як міждисциплінарної, психолого-педагогічної проблеми. До того, як цілісна технологія, ідея «педагогічна взаємодія» ще не отримала втілення у будь-якій моделі, яка би мала чітко відпрацьований нормативно-термінологічний апарат, який є таким необхідним на теперішньому етапі реформування принципів побудови системи вищої освіти України.
Отже, можна зробити висновок, що незважаючи на широке коло існуючих досліджень, що розвивають різні аспекти «педагогічної взаємодії», на цей момент, не можна говорити про існування цілісної характеристики ідеї «педагогічної взаємодії» як міждисциплінарної, психолого-педагогічної проблеми.