Сторінка
1

Соціальна підтримка дітей та молоді з обмеженою дієздатністю

У науковiй лiтературi й досі спостерігається термінологічна невизначеність щодо дітей, які мають порушення розвитку. В різних джерелах використовуються такі дефініції, як: “аномальні діти”, “дефективні”, “діти-інваліди”, “неповносправні”, “діти з вадами у розвитку”, “діти з недоліками розвитку”, “діти із проблемами розвитку”, “діти з онтогенетичними відхиленнями”, “діти з нетиповим розвитком”, “діти з проблемами розумового розвитку”, “діти з важкими фізичними обмеженнями”, “діти з обмеженими функціональними можливостями”, “діти з функціональними обмеженнями життєдіяльності”, “діти з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями”, “діти з обмеженими можливостями здоров’я”, “діти з обмеженою дієздатністю”, “діти із сенсорною недостатністю”, “діти з інтелектуальною недостатністю”, “діти з психофізичними обмеженнями”, “діти з психофізичними розладами”, “діти з порушеннями психофізичного розвитку”, “діти з вадами психофізичного розвитку”, “діти з обмеженими психофізичними можливостями”, “діти з особливими потребами”, “діти з особливими освітніми потребами”, “дiти iз специфiчними потребами”, “дiти iз труднощами у навчаннi”, “діти із життєвими проблемами”, “діти в біді”, “дiти, якi знаходяться в особливо складних i надзвичайних умовах” тощо.

У нормативно-правових документах і наукових джерелах не існує єдиної офіційної термінології щодо таких дітей і в основних законах України. Здебільшого в них зустрічаються такі терміни: “діти, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку” [Закон про дошкільну освіту, Закон про загальну середню освіту] та “особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах” [Закон України про освіту]. У наказі Міністерства освіти і науки України № 691 від 2 грудня 2005 року “Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю” використовується ряд термінів, таких як “діти з особливими освітніми потребами”, “молодь з інвалідністю”, “діти з тяжкими порушеннями розвитку”, “діти з обмеженими можливостями здоров’я”.

Поняття “інвалід” є одним з найбільш усталених і широковживаних у правовій сфері та соціально-педагогічній практиці. У словниках подано таке визначення цього терміну: інвалід (від лат. invalidus – слабий, безсилий, немічний) – “особа, яка нездатна частково або повністю виконувати певні дії, втратила працездатність остаточно чи на тривалий час” ; “людина, з фізичними чи психічними обмеженнями життєдіяльності”; “особа, яка у зв’язку з обмеженням життєдіяльності, внаслідок наявності фізичних і розумових недоліків потребує соціальної допомоги та підтримки”.

У наукових джерелах сформульовано дещо інше визначення поняття “інвалід” – це “особа будь-якого віку і статі, яка внаслідок генетичних чи набутих дефектів психофізичного розвитку має значні обмеження в усіх аспектах життєдіяльності порівняно з такою особою з нормальним розвитком”.

Більшість авторів зазначають, що інвалід – це особа, яка має порушення здоров’я, із стійким розладом функцій організму, обумовлених захворюваннями, внаслідок травм чи дефектів, які призводять до обмеження життєдіяльності і викликають необхідність її соціального захисту (англ. disabled / handicapped.)

Розглядаючи поняття “інвалід” не можна залишити поза увагою дотичне до нього поняття “інвалідність”. Як і щодо першої дефініції існують різні визначення інвалідності: “обмеження у можливостях обумовлених фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар’єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою в суспільство і брати участь в житті сім’ї та держави на тих же умовах, як і інші члени суспільства” ; “соціальна недостатність (дезадаптація) внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров’я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги”; “конкретна дисфункціональність (переважно трудова) в медичному, юридичному та соціальному аспектах” ; “стан людини, коли вона не може самостійно забезпечити (повністю чи частково) потребу нормального особистого чи соціального життя внаслідок недоліку (вродженого чи набутого) її фізичних чи розумових здібностей”.

Аналізуючи теоретичні підходи до визначення загальної сутності поняття “інвалідність”, варто відмітити, що в одних джерелах інвалідність переважно трактують як постійну або тривалу втрату здоров’я внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, загального захворювання у т. ч. каліцтва, не пов’язаного з роботою (англ. disablement / disability]; в інших – як стійку втрату працездатності, повну або часткову, постійну чи тимчасову, тривалу.

Останнім часом поняття “інвалід” витісняється з термінологічного вжитку внаслідок його недискретності та стигматизованого звучання. Починаючи з 80-х рр. XX століття, науковці стали надавати перевагу поняттю “діти з відхиленнями у розвитку”, оскільки спеціальна освіта поширилась і на незначні порушення розвитку, які добре піддаються корекції.

З розвитком соціальної педагогіки та соціально-педагогічної практики у 90-х рр. XX століття стали широко використовуватися терміни “діти з обмеженими можливостями”, “діти з особливими потребами”.

Діти з порушеннями у розвитку – це “діти, які мають відставання в психофізичному розвитку внаслідок порушень діяльності окремих або декількох аналізаторів (зорового, слухового, рухового, мовного), а також внаслідок органічного ураження центральної нервової системи (ЦНС)”.

За кордоном до цієї групи зараховують значно більше категорій дітей з відхиленнями розвитку. Так, термін “handicapped children” (діти з порушеннями) об’єднує всі групи аномальних дітей, дітей-інвалідів та дітей, які страждають на соматичні захворювання, а до категорії “exceptional children” (“виняткові діти”) поряд із вищезазначеними групами дітей відносяться й обдаровані діти.

Американські дослідники Елен Р. Даніелс і Кей Стаффорд наголошують, що термін “особа з вадами” вживається до людей, яким установлено відповідний медичний діагноз і в яких: спостерігаються фізичні або розумові порушення, які суттєво обмежують їхню життєдіяльність (наприклад, порушення зору, слуху, мови, опорно-рухового апарату, самообслуговування, здатності до навчання, роботи тощо), були такі порушення в минулому, вважається, що є такі порушення. А термін “фізичні або розумові порушення”, за їх твердженням, означає: будь-які розлади, косметичні чи анатомічні вади нервової, серцево-судинної, дихальної, репродуктивної, травної, сечостатевої, ендокринної, кров’яної і лімфатичної систем, опорно-рухового апарата, органів чуття, шкіри тощо; будь-які розумові чи психологічні розлади, приміром, затримка психічного розвитку, органічні порушення мозку, психічні хвороби, нездатність до навчання тощо.

Дослідник М. Головатий у термінологічному словнику дає визначення поняття люди з обмеженими можливостями – це “люди, які мають функціональні обмеження і не здатні до більшості видів діяльності через захворювання, відхилення або недоліки розвитку, нетиповий стан здоров’я, а також неадаптованість зовнішнього середовища до особливих потреб індивіда і негативних стереотипів, упереджень, що виокремлюють нетипових людей у соціокультурній системі (англ. disabled people.)”.