Сторінка
6

Соціальна підтримка дітей та молоді з обмеженою дієздатністю

дуже загальне значення: процес координації і об’єднання непорівнянних елементів в ціле

об’єднання і структурування раніше неупорядкованих явищ, підвищення інтенсивності взаємодії між елементами системи, упорядковане функціонування частин цілого. Інтеграційні процеси можуть відбуватись на рівні психічних якостей особистості, соціальної спільноти і соціальної

системи.

У соціології інтеграція розглядається як (від лат. itegratio – з’єднання) – англ. integration; нім. integration; фр. integration; чешськ. integrace. 1) процес результатом якого є досягнення єдності і цілісності, погодженості всередині системи, основаної на взаємозалежності окремих спеціалізованих елементів;

2) за Т. Парсонсом – процес становлення і підтримки соціальної взаємодії і взаємовідносин між діячами (акторами), який є одним із функціональних умов існування і рівноваги соціальної системи поряд з адаптацією, досягненням мети і збереженням ціннісних зразків; міра, в якій індивідум відчуває почуття належності до соціальної групи чи колективу на основі розділених норм, цінностей, переконань.

В енциклопедичному соціологічному словнику процес інтеграції являє собою об’єднання в єдине ціле раніше розрізнених частин і елементів системи на основі їх взаємозалежності і взаємодоповнюваності.

Термін “інтеграція” у спеціальній педагогіці є загальновживаним і розглядається або стосовно локальної проблеми (інтеграція дітей з порушеннями опорно-рухового апарату у суспільство, інтеграція осіб з інтелектуальними порушеннями у систему сучасних суспільних відносин), або інтерпретується в узагальненому вигляді (як один із важливих напрямів підготовки осіб з обмеженими можливостями до самостійного життя та ін.).

У соціальній педагогіці інтеграція (від лат. integration – становлення, наповнення) трактується, як

об’єднання в ціле яких-небудь частин, стан пов’язаності окремих диференційованих елементів в цілому, а також процес, який призводить до такого стану;

поєднання складових частин соціуму, передусім індивідів і груп, в єдину соціальну цілісність як систему: 1) процес і стан поєднання різних за якістю соціальних елементів у функціонально єдиний організм, цілісне утворення; 2) процес входження до певної системи, яка утворилася; 3) характеристика співпадання цілей, різних соціальних груп, індивідів;

форма культуральної адаптації, за якої індивіди здатні зберігати свою культуральну ідентичність і звичаї, незважаючи на одночасне підтримання позитивних і продуктивних відносин із сусідньою або домінуючою культурою.

У своїй дисертаційній роботі Н. Мирошніченко обгрунтовує поняття соціально-педагогічне інтегрування, як “процес надання особі з функціональними обмеженнями реальних можливостей брати участь у всіх видах і формах соціального життя нарівні і разом з іншими членами суспільства в умовах, що компенсують їй відхилення в розвитку”.

Таким чином, грунтуючись на вищезазначеному, інтерація є включення дитини з особливостями психофізичного розвитку у систему сучасних суспільних відносин, соціальну групу чи колектив.

Аналіз наукової літературі дозволив встановити, що інтеграція носить процесуальний характер, буває різних видів. Базуючись на працях Д. Зайцева, Л. Зайцевої, Н. Єленського, А. Коноплєвої, Л. Шипіциної ми структурували їх у вигляді схеми (рис. 1.1).

Всеохоплюючою є соціальна інтеграція, як

процес і стан поєднання складових частин соціуму, передусім індивідів і груп, в єдину соціальну цілісність або систему;

процес встановлення оптимальних зв’язків між соціальними інститутами, групами, ешелонами влади і управління, тенденція до згуртованості, об’єднання, вирівнювання показників соціального і економічного розвитку країн і регіонів, суспільних класів, соціальних груп і спільнот на відміну від диференціації соціальної;

процес входження до певної системи (цілісності), яка вже утворилась, тієї чи іншої соціальної частки (групи, індивіда), що зливається з системою й набуває ознаки структурного, складового елемента ;

сукупність процесів, завдяки яким відбувається поєднання різнорідних елементів у соціальну спільність, ціле, систему; форми підтримки соціальними групами певної стійкості та рівноваги суспільних відносин; здатність соціальної системи або її частин до опору негативним факторам, до самозбереження перед лицем внутрішніх і зовнішніх напружень, труднощів, протиріч.

У словнику-довіднику з соціальної педагогіки за загальною редакцією Т. Алєксєєнко пропонується визначення соціальної інтеграції як “міри співпадання цілей та інтересів різних соціальних груп і індивідів”.

Існує два підходи до характеристики соціальної інтеграції. Перший передбачає підготовку осіб з порушеннями розвитку до входження в ординарне суспільство, їх адаптацію до умов. Особа у цьому процесі має бути не лише об’єктом, а й активним учасником. Другий підхід – це підготовка самого суспільства до прийняття таких людей.

Таким чином, можна розглядати інтеграцію в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку як цілеспрямований процес передачі суспільством соціального досвіду з врахуванням особливостей і потреб різноманітних категорій дітей, які мають порушення розвитку в результаті якого відбувається їх включення в усі соціальні системи, структури, соціуми і зв’язки, призначені для здорових дітей, їх активна участь в основних напрямках життя і діяльності суспільства у відповідності до статі та віку. Передача соціального досвіду, навчання соціальним нормам і способам діяльності здійснюється за рахунок виховання, навчання, включення в різноманітні види діяльності і впливу середовища.

Дослідник Д. Зайцев у праці “Соціальна інтеграція дітей-інвалідів у сучасній Росії” виокремлює низку видів соціальної інтеграції: первинну і вторинну інтеграцію (на основі принципу послідовності по аналогії з процесами соціалізації); пасивну та активну інтеграцію (в залежності від ступеня соціальної активності індивіда, з позиції підходу діяльності); вертикальну і горизонтальну інтеграцію (за специфікою процесу входження у суспільство).

У межах пасивної інтеграції індивід начебто спостерігає за оточуючим світом, придивляється до його особливостей, бере участь у репродуктивному процесі засвоєння знань, у нього формуються системи цінностей, соціальні установки під впливом людей із найближчого оточення. Фактично відбувається інтеріоризація зовнішніх норм, цінностей, моделей. В основному пасивна інтеграція здійснюється в сім’ї. Для частини людей, особливо, які мають порушення у розвитку, цей вид стає основним у процесі життєдіяльності. У цьому випадку процес інтеграції розвивається за типом адаптації.

У контексті активної інтеграції людина починає вивчати світ, набувати необхідних їй для достойного життя знань, умінь та навичок, включатися в процес міжособистісного спілкування, розширювати його коло, займатися творчістю, тобто відбувається не тільки екстеріоризація раніше засвоєних знань, накопиченого досвіду, але і достатньо активне перетворення оточуючої дійсності, трансформація повсякденності, соціокультурної реальності. Процес активної інтеграції в основному пов’язаний з інститутами дошкільної і шкільної освіти, закладами системи додаткової освіти дітей. Багато в чому саме завдяки активній інтеграції людина стає частиною суспільства. Лише знаходячись в суспільстві, можна асимілювати “норму”, пристосуватись до неї; робити як усі і бути як усі, при цьому, маючи право бути самим собою, іншим.