Сторінка
8

Систематизація гідронімів Інгулецького басейну

Кілька прикладів, що запорізькі козаки диференціюють Великий та Малий Інгули.

«А другіе запорожцы кочуютъ куренями по рЂкамъ Богу, по Великомъ Ингулу, по Исуни, по Ингульцу, по Саксагань, по Базавлуку, по Малой и Великой Камянкахъ и по СурЂ, которыя рЂки по ту сторону Дніпра».[lviii]

Порівняльна таблиця підтверджує, що прикметники «великий» та «малий» до обох Інгулів не відповідають їх синтаксичному значенню:

Таблиця 3.2.1.

ІІІ.3 Етимологія гідронімів притоків Інгульця

Найзначніша притока Інгульця – це, безперечно, Саксагань. Макс Фасмер подає таку довідку про етимологію назви річки:

«Саксагань – ліва притока Інгульця (Маштаков, Днепр 92). Із тур., Чагат., Saksaγan «сорока», уйг., шорск., лебед., Saγyskan, тат., казах., sauskan – теж (Радлов 4, 251, 257, 269, 396, Рамстедт, KWb. 308)»[lix].

Нам здається правдоподібним виводити назву від «сороки». Слід відмітити, що в степовій Україні багато «відсорочих» гідронімів: Сороків Яр, Сорочів яр, Сорокова балка, річка Сорокова, Сорочі балки.

Гідронім Саксагань був у вжитку козаків з ранніх відомих нам джерел. «Запорізький козак Уманського куреня Яків, що приїжджав в Переволочну «за своимъ нЂкакимъ дЂломъ» і вже вибрався видно з ватагою в Січ, повернувся від Саксагань знову в Переволочну, тому що пройти в Січ з ордою він вже не міг».[lx]

Лексико - семантичне утворення від назв дерев та рослин автором цієї статті ставиться під особливу увагу, так як подібний спосіб творення назв фітозоографічного ряду рідкий у топонімії.[lxi] Зв’язки гідронімів з назвою звіра залишаються проблематичними, оскільки як неодноразово зазначали дослідники слов’янської топонімії, річкові назви типу Бик, Вовк, Жеребець, Кінь і подібні суперечать ономасіологічним принципам гідронімії.[lxii]

Мурзинка – ми виводимо від «мурза» – «тат. князь, спадкоємний старійшина, по руським законам той, що не має особливих привілеїв», також лайливе «татарин, бусурман», др.-руськ. мурза. Через тюрк. (сер. казахське murza «господар» «гостинний», тел. murza «сановник» тат. mуrza запозич. з арабськ.-персидськ. emîrzadä «княжий син»[lxiii].

Баштанка – певно що від «баштан» - «огород», воронежск. южн. (также у Гоголя), ср. укр. баштан «бахча». Из тур.-перс. bostan «огород»; см. Мі. ТЕ1. 1, 266; Бернекр 1,77.[lxiv]

Баштина – певно що і як Баштанка від слова «баштан».

Бешка – по нашому розумінню назва річки тісно пов’язана з тюркським «Беш» - п’ять, п’ятірня. Для порівняння беремо гідронім Беш Байрак – приток Мертвоводу, приток Південного Бугу.[lxv] За поясненням Д.І. Яворницького назва походить від татарського «Беш» - п’ять і байрак – лісове місце. Як вказує дослідник гідронімів Інгуло - Бузького басейну Масенко Лариса Терентіївна слово «Беш» - п’ять у такій фонетичній формі властиве багатьом тюркським мовам.[lxvi] М. Фасмер в етимології слова бешбармак посилаючись на дослідників П.І. Мельникова і В.Радлова, виводить «Беш» від тюркського п’ять, п’ятірня.[lxvii]

Березівка, Березкова, Березнигова, Березнягувата, Березовець, Суха Березівка, Мокра Березівка, Верхня Березівка, Вовча – не зважаючи на спокусу прив’язати етимологію до українського слова «береза» ці гідроніми пов’язані з тюрк. Böri Üzön – «Вовча ріка»[lxviii]. Дерево береза не росте в степу – ареал розповсюдження набагато північніше. Крім того, в регіоні, який займали половці, багато гідронімів, зокрема річок з назвою «Вовча» - переклад на українську половецьких назв. Слід відмітити, що Березівки та Вовчі ріки в основному вживаються до гідрооб’єктів, які знаходяться в степовій Україні. Цікаво, що ареал цих гідронімів збігається з територією кочовищ половців із тотему Бурчевичів, тобто із роду вовків. «В ХІІ в. Монґольське племя було злучено під проводом славного рода Бурджіґенів, що виводило себе від предка турецьких народів – сірого вовка».[lxix]

"Наприкінці 1192 р. Рюрик уложив згоду з лукоморськими Половцями, Сьвятослав же хотїв уложити загальну угоду й закликав і лукоморських і Бурчевичів; але з Бурчевичами не можна було прийти до кінця, і Сьвятослав супроти того не схотїв пактувати і з лукоморськими: "не могу с половиною ихъ мирити ся". З сього оповідання виходило б, що тодї Половцї складали ся з двох більших груп, бодай на Подніпровю – лукоморських і іньшої, на чолї котрої стояли Бурчевичи".[lxx]

"Подібно як Печеніги й Торки, Половцї теж поділяли ся на колїна, котрими правили певні династиї. Їх іменами часто й звуть ся сї коліна, особливо в наших джерелах. Пізнїйший арабський письменник рахує половецьких колїн одинадцять; та число се ледве чи було все однакове. В наших джерелах стрічаємо такі колїна: Токсобичів, Отерплюєвих, Тарголових, Багубарсових, Бурновичів, Колобичів, Етебичів, Тертробичів, Улашевичів, Бурчевичів, але не завсїгди можна відріжнити колїно від ханської династиї".[lxxi]