Сторінка
1

Назви передвесільних і передшлюбних обрядів в українських східнослобожанських говірках

1. Назви передвесільних обрядів.

Традиційно після сватання батьки та родичі нареченої приходять у дім парубка – для того, щоб ознайомитися з його матеріальним станом, побутовими умовами, господарством, щоб знати, де буде жити їхня дочка, ближче познайомитися з ріднею. Якщо ж батьків дівчини під час оглядин щось не задовольняло, вони могли відмовитися від одруження, незважаючи на успішно завершене сватання. На позначення обряду оглядин у східнослобожанських говірках уживаються такі назви: оглядини, оглядина, оглядення, розгляди, розглядини, обзорини, іти оглядати(ся), оглядини пить. Інші реґіональні джерела подають у цьому значенні лексему оглядини [6, с. 12, 605, 870, 883; 8, с. 423; 15, с. 39, 118], розглядини [6, с. 215] і фразеологізм гризти піч (у давньому записі – грызты пичъ) [там само, с. 215]. Деривати від -гляд- як найменування названого обряду відомі в багатьох українських діалектах [Ващенко, 66, 85; Горбач, I, 485, III, 85, IV, 213; Корзонюк, 243; Лисенко, 43, 158, 187; Романюк, 228], а також у говорах російської [10, с. 30] та білоруської мов [Слоўнік, III, 254, 487]. Утворення типу обзорини оглядини мають широкий український ареал [Горбач, II, 608, III, 84; Грицак; ДЛАЗ, к. 14; МСБГ, VI, 76; Онишкевич, II, 5; 2, с. 47]. За нашими даними, весільний фразеологізм гризти піч має аналог печі грізті лише в середньо-поліських говірках [Романюк, 228], що засвідчує очевидний зв’язок мешканців с. Микольське Міловського району (саме там зафіксований цей вислів понад сто років тому) із Поліссям.

Більшість зафіксованих у говірках Луганщини назв обряду оглядин виявляє спільність на рівні синонімічних мотиваційних дієслівних основ оглядати, озирати уважно розглядати що-небудь з усіх боків з метою обстеження, ознайомлення, виявлення чого-не­будь із міждіалектними відповідниками, в окремих випадках відрізняючись лише дериваційно. Білексема оглядини пить містить у собі подвійну мотивацію – основною і супровідною обрядовими діями. Слово пить у складі найменування має образну семантику – доходити згоди, позитивно завершувати обряд. У зв’язку з відсутністю тлумачення змісту обряду, позначеного фразеологізмом грызты пичъ, ужитим як дублет до оглядыны, припускаємо, що первісно ним міг називатися обряд, описаний Пелагеєю Литвиновою-Бартош [11, с. 104-105]. Ритуальні дії учасниць обряду, які “беруть ся оглядати і колупати піч руками, трісками, навіть зубами, гладять руками, де подряпано”, дослідниця пояснює як звичай влаштовувати собі домашнє вогнище. Якщо виходити з того, що піч – утілення жіночого начала [7, с. 177], а пічний куток – хатнє місце, належне жінкам [там само, с. 102], то стає зрозумілим і зміст ритуальної дії колупання печі дівчиною-нареченою під час сватання, що виявляє давні язичницькі корені.

Обряд святкування сватання одруженими учасниками весілля позначений у говірках Луганщини такими номенами: сватання (він покриває весь досліджуваний ареал), сватовство, гуляння, другий могорич, запойки, дружбини, іти у свати (ці назви мають поодинокі фіксації). Лексему дружбини у цьому ж значенні засвідчують також західнополіські говірки [Говори, 546]. У давніших реґіональних джерелах зустрічаємо такі назви обряду: сватанье [6, с. 794, 962], пидсватання [8, с. 426], у сваты [6, с. 125]. Віднесення назв запойки, могорич до різних лексико-семантичних груп (вони функціонують у говірках також із семантикою сватання і закріплення сватання) пояснюємо близьким змістом позначуваних обрядів: на знак обопільної згоди родин наречених відбувається частування горілкою. Денотативній диференціації сприяє наявність аналітичних найменувань – первий (другий) могорич. Полісемантична лексема сватання та її словотвірний варіант у цьому номінативному ряду є закономірною з позаобрядових обставин: гостина для дорослих учасників весілля є ніби розв’язкою передвесільних подій, що знімає напруження, очікування можливої відмови батьків нареченої від одруження дочки. Не зовсім зрозумілою є назва підсватання, оскільки обряд відбувається не до, а після власне сватання. Не виключаємо впливу на її формування внутрішньомовного чинника (типової для східнослобожанських говірок моделі творення весільних найменувань із префіксом під-: підвесілок, підвечірок, підбоярин, піддружий, підсвашка, підстароста тощо). Прозорими є найменування у свати, гуляння. Залучені з позаобрядової сфери, вони відбивають локативний та акціональний план обряду.

Святкування сватання неодруженими учасниками весілля окреслене в говірках такими мовними знаками: сватання, гуляти сватання, підсватання, вареники, гуляти вареники, гуляння, гульки, вечір, вечеря, вечоринки. А свідченням Валентини Борисенко, лексема вареники як назва цього обряду є власне слобожанською [3, с. 107]; вона ж відзначена й у праці Василя Іванова [6] у 12 населених пунктах колишнього Старобільського повіту Харківської губернії. Її мотиваційною ознакою є назва страви, яку виготовляють і споживають під час обряду. Святкуючи сватання, молодь збиралась у домі нареченої або в сусідській хаті. Дівчата варили маленькі вареники, для сміху клали в них перець, горох, насіння. Сідали попарно з хлопцями, пригощалися принесеною женихом горілкою, підносили один одному вареники, співали веселих пісень. Супровідна дія в’язання снопів під час цього обряду (дівчата і парубки таким чином дякували господарям за гостинність) позначена первинним номеном в’язати снопи (зафіксовано в с. Євсуг Біловодського р-ну).

Назви передвесільного обряду домовлення батьків наречених про майбутнє весілля репрезентовані лексемами договір, договори, договорини, переговори, зговор, одговор, договореность, договорятись, рада, нарада, порада, змови, змовини, домовини, беседа, собісєдування, зазови, ладити, іти на мир. Давні реґіональні джерела фіксують у цьому значенні назви договоръ [6, с. 524], домовини [СМКО, I, 395; 6, с. 125], порада [14, с. 682], сучасні – зговорини [15, с. 49], змовини [СУССГ, 87], беседа [Матеріали, 123]. СУМ подає назву домовини тс. як нормативну [II, 365]. Наведені мовні одиниці утворені словотвірним шляхом від синонімічних дієслів, співвіднесених із досягненням домовленості між батьками наречених шляхом переговорів. Досить багато в цій групі слів, залучених із позаобрядової сфери. Аналітичне найменування іти на мир, на наш погляд, виявляє зв’язок з історизмом мир громада, народ, яке у свою чергу є результатом семантичного розвитку праслов’янського *mirъ мир, згода [ЕСУМ, III, 463]. Таке припущення обґрунтовуємо тим, що так само, як “мирський” сход, батьки наречених під час обряду вирішують важливі організаційні питання.

Наступні обряди, що тривали до самої неділі, коли розпочиналося головне весільне дійство, відносимо до передшлюбних обрядів власне весільного циклу. Щоб уявити структуру цього весільного етапу, подаємо його схему.