Сторінка
1

Моделі породження нового значення в когнітивних метафорах

Вивчення метафори в сучасній науці швидко розширюється, охоплюючи різні галузі знань – філософію, логіку, психологію, психоаналіз, герменевтику, літературну критику, семіотику тощо. Причиною широкого інтересу до метафори з боку теорії пізнання, логіки, когнітивної психології та мовознавства є зростання актуальності проблеми розуміння. Ця проблематика пов’язана в сучасних лінгво-філософських, психологічних та лінгвістичних дослідженнях передусім з тим, що “активна” (або комунікативна) граматика оперує не тільки мовцем, а ще й слухачем як адресатом і потенційним адресантом тексту, готовим вступити до діалогу за умови розуміння повідомлення на основі знання даного коду, кумулятивної функції словесних знаків та інших мовних конструкцій, а також фонового знання про світ. На основі перших розгадується підтекст повідомлення, а друге подає відомості про позатекстову інформацію. Для дослідження феномену розуміння цього метафора – невичерпне джерело, що за самою своєю природою свідчить про те, як з’ясовується навіть ненаукова логічно і лінгвістично нерегулярна структура. Механізми метафоризації можуть служити своєрідним полігоном, на якому випробується така когнітивна діяльність людини, що базується на її здатності розгадувати та розуміти мовні вислови.

Як відомо, когнітивна метафора базується на зсуві сполучуваності, будучи джерелом полісемії, тобто на переносі значення. Слід відмітити, що результатом когнітивної метафори є генералізуюча метафора як закріплення підсумків розвитку полісемії. Це дозволяє серед когнітивних метафор відмітити найбільший за чисельністю розряд мертвих метафор, які утворилися за такою схемою: “головне значення її опорного слова + другорядне значення підпорядкованого слова”.

Мета нашої роботи – визначити моделі породження нового значення в когнітивних метафорах на матеріалі української, російської та англійської мов.

Отже, визначимо спочатку ті моделі, де головне слово словосполучення вживається в прямому значенні, а підпорядковане ньому – у переносному:

1. Структурно – семантична модель “іменник із прямим значенням сигніфікативного типу + прикметник”. Напр., метафоричне словосполучення споріднені мови.

Слово мова багатозначне. Воно має такі лексичні значення:

“1. Здатність людини говорити, висловлювати свої думки. 2. Сукупність довільно відтворювати загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок; мовлення, говорення. 3. Мовлення, властиве кому-небудь; манера говорити. 4. Те, що говорять, чиї-небудь слова, вислови; розмова, бесіда, балачка. 5. Публічний виступ на яку-небудь тему; промова. 6. перен. Те, що виражає собою яку-небудь думку, що може бути засобом спілкування” [10, 768].

Слово споріднений визначається як:

“1. Пов’язаний спільністю походження. 2. перен. Близький, схожий за своїми якостями, ознаками і т. ін. // Відповідний кому-, чому-небудь, співзвучний з ним” [10, 574].

Спираючись на систему лексичних значень слова мова, можна визначити, що це слово сигніфікативного типу. Воно тяжіє до абстрактності в значеннєвому аспекті й до формалізації в однині. Проте в цьому словосполученні найбільш доцільним є вживання в множині, що надає даному ЛСВ термінологічного характеру згідно із тенденцією позначати в множині сорти, види, типи тощо.

Прикметник споріднений – сигніфікативний за своєю лексико-граматичною сутністю, тобто це ознакове слово.

Метафора виникає на основі ознакової спільності цих двох слів при їх прямому вживанні при відсутності референтної спільності. Такого ж типу метафора сусідська мова.

У даному випадку слова мова вживається у прямому значенні: “Сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок” [10, 768].

Слово сусід визначається так:

“1. Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь. 2. Той, хто займає найближче від кого-небудь місце. // Про розташований поблизу завод, військову частину і т. ін. 3. Держава, місцевість, що межує з іншою державою, місцевістю, а також населення суміжної держави, місцевості” [10, 865].

Як бачимо, головні значення слова сусід пов’язані із живою істотою, проте останнє значення дає підстави для розвитку метафоричності. Можна вважати, що тут подвійна метафоричність: спочатку відбувся перенос з держави на мову за принципом синекдохи, а вже потім відбувається іррадіація смислу від слова сусід до слова мова, яке набуває уособлення.

За таким типом побудовані наступні метафоричні словосполучення: низький освітній рівень; яскраві фольклорні зв’язки; з великодержавних позицій критикує відому статтю; a striking demonstration; firm evidence; the broadest terms; the faintest idea; строгая граница; иностранное переразложение; богатыми традициями.

2. До цієї моделі наближається наступна, в якій іменник із прямим значенням сигніфікативного типу виступає ознакою головного слова словосполучення, тобто “іменник у переносному значенні + підпорядкований йому іменник у прямому значенні”. Напр., боротьба думок і поглядів.

У словнику боротьба визначається так:

“1. Сутичка, бійка, в якій кожний з учасників належить до супротивників. Боротьба /з самим/ собою, – долання в собі якогось бажання чи почуття. 2. Активне противенство, зіткнення між протилежними соціальними групами, станами, протилежними напрямками, течіями в суспільстві і т.ін. 3. З ким-чим, проти кого, чого. Діяльність, що має на меті подолати або знищити кого-, що-небудь. 4. За що. Діяльність, скерована на створення досягнення чого-небудь” [10, 607].

Слово думка має таку лексико-семантичну парадигму:

“1. Те, що з’явилося в результаті міркування, продукт мислення і думка, гадка, мисль, судження, міркування. //Припущення,// Намір, задум// Знання в якій-небудь галузі. 2. Відображення об’єктивної діяльності в поняттях, судженнях, висновках; процес мислення” [10, 435-436].