Сторінка
1
Ще в 1962 році нами була запропонована стереометрична модель системи приголосних фонем (для російської, білоруської, української, сербсько-хорватської, польської та деяких інших слов'янських мов).
Про принципи її побудови є лише тези доповіді (див. [15, 39-43]), опубліковані в збірнику, що вийшов у світ дуже малим тиражем, і тому, зрозуміла річ, вони вже в день своєї появи стали бібліографічним раритетом. Малюнки такої моделі (без докладного їх пояснення) є в наших статтях [18, 10-115], [19, 130-134], в рукописі тексту кандидатської дисертації (С.3, 4, 6, 76-83), а також в її авторефераті [16; 7, 17].
Отже, є необхідність ще раз торкнутися цієї теми. Мета даної статті – з'ясувати, чому виникла проблема стереометричного моделювання фонологічних підсистем, описати саму модель, тобто те, як вона побудована, та показати її теоретичне і практичне значення.
Один з головних творців фонології М.С.Трубецькой писав: "Ніколи не слід забувати, що в фонології основна роль належить не фонемам, а смислорозрізнювальним опозиціям. Будь-яка фонема має певний фонологічний зміст лише постільки, поскільки система фонологічних опозицій виявляє повний порядок або структуру. Щоб зрозуміти цю структуру, необхідно дослідити різні типи фонологічних опозицій" [20, 74-75][1].
Зробивши докладний аналіз фонологічних опозицій німецької мови, М.С.Трубецькой дійшов висновку, що, по-перше, завдяки різним типам опозицій досягається внутрішня упорядкованість або структурність фонемного складу як системи фонологічних опозицій [20, 79], по-друге, фонологічну систему можна подати у вигляді паралельних (вертикальних і горизонтальних) рядів, що перетинають один одного [20, 79]. Зразком цього є побудована вченим для сучасної йому німецької мови система приголосних фонем [20, 79][2]. На той час це був блискучий результат, і тоді вчені-фонологи не могли й подумати, що існує ще більш раціональний, більш економний та витончений розв'язок у побудові фонологічної (консонантної) схеми.
Слід зазначити, що для появи ідеї стереометричного моделювання фонологічних систем (підсистем) було підготовлено ґрунт працями М.С.Трубецького, Р.Й.Якобсона та інших представників празької лінгвістичної школи, пізніше – роботами П.С.Кузнєцова, О.О.Реформатського та ін.
У 60-ті роки ХХ ст. замість площинних класифікаційних схем для системи фонем будь-якої мови стали застосовувати в фонології об'ємні (просторові, або стереометричні) схеми. Ідея стереометричного моделювання фонологічних систем "витала в повітрі" ще в 40-і роки ХХ ст. – після виходу в світ (у 1938 році) німецькою мовою книги М.С.Трубецького "Grundzüge der Phonologie".
Якщо в 1941 році П.С.Кузнєцов систему нескладових приголосних фонем французької мови подає у вигляді площинної схеми [5, 201], в якій, на нашу думку, не менше (якщо не сказати – більше) "порядку", ніж у схемі М.С.Трубецького; якщо в тому ж 1941 році О.О.Реформатський у своїй роботі "Проблема фонеми в американській лінгвістиці" (повний її текст див. [13, 204-248]), аналізуючи опозиції приголосних фонем російської літературної мови, рисує схеми 3 і 4, що, за його ж висловом, так і "просяться в стереометрію" (див. [13, 245]), – то в 1949 році Р.Й.Якобсон разом з Дж.Лотцем публікує в журналі "Word" (у п'ятому номері) статтю "Нотатки про французьку систему фонем", в якій даються вже стереометричні моделі систем голосних і приголосних фонем (див. [21, 433]).
Достоїнства фонологічної консонантної моделі французької мови Р.Якобсона і Дж.Лотца, її переваги над площинними схемами полягають в тому, що в ній 1) всі лабіальні фонеми лежать в одній площині, майже всі дентальні – в іншій; 2) губні, взаємно пов'язуючись, утворюють квадрат, зв'язаний з таким же квадратом зубних; 3) m–n і r–l з'єднані між собою тощо. Ця модель не позбавлена й ряду недоліків, про які ми тут за браком місця говорити не будемо. Проте сам "прорив у стереометрію" був, безсумнівно, великим кроком уперед, новим якісним на той час стрибком, закономірно зумовленим усім ходом розвитку лінгвістики.
У чому ж полягає основний недолік площинних схем? На площинній схемі М.С.Трубецького, складеної для системи приголосних фонем німецької мови, суміщено і на вертикальній вісі, і на горизонтальній два принципи класифікації фонем: на вертикалі – ступінь звучності (глухість, дзвінкість, назальність) і тип перешкоди (спосіб її творення: щілинність, зімкненість і зімкнено-щілинність), на горизонталі – місце перешкоди (місце її творення: губність, зубність, палатальність, велярність) та її тип.
Що ж виходить? Принципів класифікації приголосних фонем німецької мови – три (в ній немає твердості / м'якості), а на площинній схемі вимірів два – довжина й ширина. Звідси й витікає висновок, що схему слід робити тривимірною, тобто об'ємною, стереометричною.
О.О.Реформатський справедливо зазначав, що "…побудова фонологічної моделі вимагає передусім відмови від площини й переходу до об'ємності, якщо ознак, потрібних для класифікації, хоча б три" [11, 119-120].
Тоді кожній загальній класифікаційній ознаці відповідатиме свій вимір – окрема вісь (див. рис. 1):
Завантажити реферат