Сторінка
2

Стереометричне моделювання систем приголосних фонем (на матеріалі слов'янських мов)

Рис. 1. Виміри – принципи класифікації приголосних фонем

АВ – місце (творення) перешкоди, CD – тип перешкоди (спосіб її творення), EF – ступінь звучності (традиційно: участь голосу).

Саме ці виміри характеризують пропоновану нами модель системи приголосних фонем сучасної російської літературної мови (див. рисунок 2), яка має такий вигляд:

Рис. 2. Стереометрична модель системи приголосних фонем сучасної російської літературної мови

У цій моделі 34 приголосні фонеми (немає лише фонеми j ("йот").

Площини її (рівні й дещо вигнуті) в основному паралельні одна до одної і розміщені перпендикулярно (або майже перпендикулярно (хай вибачають нам геометри!) до тієї або іншої вісі (координати). Так, за місцем перешкоди (вісь АВ, яка тут вже не пряма, а дещо викривлена, дугоподібна) йдуть зліва направо площини (їх чотири), що символізують диференційні ознаки лабіальність, дентальність, палатальність та велярність. Наприклад, площина "лабіальність" (вона є рівною, невикривленою, невигнутою) має такий вигляд (див. рис. 3):

Як бачимо, кружечки символізують фонеми (великий – тверду, маленький – відповідну їй м'яку), а відрізки, що з'єднують ці точки (кружечки), символізують бінарні розрізнювальні ознаки: скажімо, відрізок, що з'єднує фонеми /п/ і /б/ означає "глухість / дзвінкість", а той короткий відрізок, що з'єднує /м/ і /м'/ – "твердість / м'якість" тощо.

За типом перешкоди (вісь CD) ззаду наперед йдуть площини-ознаки (їх три) зімкненість, щілинність (або фрикативність) (вони також викривлені), зімкнено-щілинність (африкативність).

Наприклад, площина "щілинність", якщо її розгорнути, вирівняти, має такий вигляд, як на рисунку 4.

За ступенем звучності (вісь EF) йдуть знизу догори такі площини-ознаки (їх чотири): глухість, дзвінкість, назальність, плавність.

Скажімо, площина "глухість" в моделі, якщо поглянути на неї зверху, виглядає так (див. рис. 5):

Рис.5. Площина "глухість"

За браком місця ми не подаємо тут рисунки решти восьми площин-ознак, а всього цих площин, як бачимо, в моделі 11. Площини ці, перетинаючись одна з одною, утворюють точки, невелика частина яких відповідає реальним фонемам тієї або іншої мови, в даному випадку – російської.

Ця модель, виготовлена з металевих кульок і стержнів, має гарний вигляд і ніби схожа (бодай віддалено) на кристалічні ґрати якоїсь речовини, скажімо, алмазу. Недаремно М.В.Панов колись сказав: "Побудови, що не мають гарного вигляду, рідко бувають істиними".

Для сучасної української літературної мови подібна "іграшка" має такий вигляд (див. рис. 6):

Рис.6. Стереометрична модель системи приголосних фонем сучасної української літературної мови

У сучасній українській літературній мові 36 приголосних фонем (в моделі 35, немає фонеми j ("йот").

Співвідношення площин-ознак в ній таке ж саме, як і в консонантній моделі російської мови.

Можна було б для твердих фонем накреслити одну схему, а для м'яких – іншу, тоді рисунок кожної моделі був би набагато простішим. Якщо ж зберегти і тверді і м'які фонеми в одній моделі, то виходить, що одну модель (м'якість) ніби вкладено в іншу (твердість), тому рисунок повної моделі ускладнюється.

Недоліком цих двох об'ємних схем є те, що фонема j ("йот") не знайшла в них свого місця. Про цю "інопланетянку" О.О.Реформатський пише: "Фонема <j> … стоїть осібно в системі російського консонантизму; це "диз'юнктивна фонема", тобто фонема, що не входить до жодної кореляції (з нульовою валентністю) і протиставлена всією інтегральною масою звучання будь-якій іншій фонемі російської мови: в неї немає глухої пари [ç], немає й не може бути "твердої" пари, і поміж середньоязикових – це єдиний різновид, оскільки російська не знає середньоязикових іншого способу творення" [10, 10], [14, 382].

Стереометричне моделювання окремих частин (ярусів) системи мови взагалі, зокрема фонологічної системи та її підсистем – голосних і приголосних фонем – має як теоретичне, так і практичне значення.

Сам мовний механізм, як відомо, є недоступний для прямого спостереження. Він уподібнюється до якоїсь "чорної скриньки" (див. про це у [1, 78-79]). Ю.Д.Апресян зазначає, що "…єдиною реальністю, з якою лінгвіст безпосередньо має справу, є текст, а цікаві для нього механізми мови, що лежать в основі мовленнєвої діяльності, не дані йому в прямому спостереженні. Тому і в лінгвістиці одним з основних засобів пізнання об'єкта є побудова моделей" ([1, 79]).

Як влаштовано фонологічний ярус мовної системи, якою є фонемна парадигма в тій або іншій мові? Адже прямо побачити це неможливо. Є єдиний шлях – моделювання, створення моделей, зокрема стереометричних. Тому кубічні моделі фонологічної системи ми бачимо вже в Ж.Дені стосовно турецького вокалізму, у працях Г.П.Мельникова і М.А.Черкаського, присвячених тюркському сингармонізму, у О.П.Євдошенка [3, 200-207]; до куба як фрагмента багатовимірного фонологічного простору звертались Р.Г.Піотровський [9] та його учень О.Й.Підлужний [8; 58, 63, 73, 78, 81, 93, 109, 115, 117, 125-127, 129]; без квадрата або прямокутника не міг обійтись і автор оригінальної фонологічної концепції Т.П.Ломтєв [7; 132-142, 145-147, 149-150]; нарешті, щоб чіткіше проілюструвати опозиційні (парадигматичні) центри фонологічних систем трьох слов'янських мов (української, російської, польської) та однієї романської (французької) (а зазначені центри є саме консонантними), П.С.Вовк подає їх наочно у вигляді куба (див.: [2; 42, 43, 69, 73-77]). У М.П.Кочергана читаємо: "Фонеми завжди є складовими певної фонологічної системи, тобто стверджувати, що певна звукова одиниця є фонемою, можна лише стосовно окремої мови. Для того щоб описати фонологічну систему, потрібно протиставити кожну фонему всім іншим. Так, якщо взяти українську мову, в якій є 38 фонем, то кожну фонему можна схематично зобразити як кульку з 37 дротиками, що відходять від неї в різні боки, які ілюструють протиставлення фонеми всім іншим" [4, 82].