Сторінка
1

Особливості мовного маніпулювання у тоталітарному дискурсі (на матеріалі текстів засобів масової інформації)

В останні роки у зв’язку зі зміщенням ядра лінгвістичних досліджень у антропоцентричну сферу, активізацією зацікавлень семантико-прагматичними і функціонально-комунікативними аспектами мовних одиниць та зростанням рівня політтехнологій особливої актуальності у сучасному мовознавстві набувають дослідження мовного маніпулювання, мови як інструменту здійснення влади, засобів мовного впливу на свідомість. Питання використання мови як важеля влади висвітлювали Р. Блакар, А. Баранов, П. Паршин, Р. Браун, Д. Хаймс. А в рамках дискурсного аналізу виник новий напрям досліджень – так званий критичний аналіз дискурсу, що зосереджує свою увагу на аналізі влади, ідеології і контролю на рівні дискурсу та теорії взаємодії, об’єктом якої стали “когнітивні, психологічні соціальні, мовні та інші механізми, які дозволяють впливати на свідомість, процес прийняття людиною тих чи інших рішень” [2, 213].

Зазначимо, що мовне маніпулювання тією чи іншою мірою проявляється у більшості суспільних формацій ХХ століття, однак найбільш яскраве його втілення знаходимо в тоталітарних суспільствах, а отже, ця проблема потребує окремого розгляду. Для України, як і будь-якої держави, що має складовою своєї історії існування тоталітарного режиму, вивчення вказаного питання набуває особливого значення, оскільки певні мовні явища того періоду продовжують впливати на мовну ситуацію в країні і зараз. До того ж вітчизняні дослідники, як зазначає О. Міхеєв, “володіють перевагою над зарубіжними лінгвістами, що займаються дослідженням мови тоталітарного суспільства – досвідом переживання зсередини вказаних мовних реалій, які сторонніми спостерігачами зазвичай інтерпретуються не завжди адекватно” [10, 130].

Мета статті – дослідити явища мовного маніпулювання, засоби впливу на свідомість в умовах тоталітарного суспільства на основі мовної практики Івано-Франківської преси 1950-х рр. ХХ століття.

Відповідно до мети визначено такі завдання:

- розкрити сутність мовного маніпулювання;

- проаналізувати особливості мовного маніпулювання у тоталітарних формаціях;

- охарактеризувати мовні засоби впливу на свідомість в газетному дискурсі Івано-Франківська в окреслений період.

Матеріалом дослідження слугувала Станіславська обласна газета “Прикарпатська правда” (далі ПП).

Для мовознавства ідея наявності у мови функції впливу, чи як інакше її називають сугестивної або апелятивної, не нова. Однак її торкалися переважно в зв’язку з питаннями риторики чи стилістики. На хвилі активізації соціолінгвістичних та психолінгвістичних досліджень ця ідея почала активно поглиблюватися. Також ряд мовознавців, досліджуючи мас-медійний дискурс, окрім функції впливу, виділяють окремо ще й маніпулятивну функцію [8, 59].

Питання мовного маніпулювання входить в коло питань, що стосуються взаємозв’язку мови та свідомості. Ця проблема виходить за рамки лінгвістики і вивчається спільними зусиллями психології, філософії, соціології та лінгвістики, маючи міждисциплінарний характер. Вперше на цей аспект суспільного життя увагу звернули філософи. Ще два з половиною тисячоліття назад Платон висловив ідею: “Красномовність – це мистецтво керувати умами”. Ті, хто оволодіє цим мистецтвом, на думку філософа, можуть досягнути влади і використовувати слово як механізм здійснення влади [9, 93]. А К. Гельвецій зазначив: “Якщо для суспільства завжди вигідно знати правду, то для окремої людини не завжди вигідно говорити її” [6, 458]. І до цього часу будь-яка влада у своїх діях керується розумінням того, що мова не тільки відображає свідомість, але і активно впливає на свідомість, а отже, завдання влади визначають і ті цілі, з якими мова використовується як засіб впливу, бо, як підкреслює О. Марченко, “коли метою влади була не культура, а влада як така, сильним засобом маніпуляції ставала антириторика, тобто риторика, позбавлена Етосу” [9, 93].

Маніпуляцію визначають як “вид психологічного впливу, майстерне використання якого призводить до виникнення у реципієнта намірів, які не збігаються з його актуальними бажаннями” [7, 59]. Суб’єкт маніпулювання прагне визначити поведінку адресата з метою досягнення власних цілей. В основі мовного маніпулювання – властивість мови не тільки відображати свідомість, але і активно впливати на неї. До того ж лінгвісти, а також дослідники з інших галузей науки, які займаються проблемами людського мислення, звернули увагу на певний парадокс: недискретна реальність відображається мовою – явищем за своєю суттю дискретним, що створює можливість по-різному інтерпретувати дійсність носіями мови: лінгвістичною передумовою мовного варіювання є принципова невідповідність між структурою мови як системи і недискретною реальністю [3]. Таким чином, мовні механізми впливу на свідомість пов’язані з можливістю мовного варіювання. Мовець постійно опиняється перед вибором – яким чином висловити той чи інший зміст. Вибір завжди здійснюється з урахуванням конкретної комунікативної ситуації: один і той же мовний варіант в різних умовах може отримати зовсім різні інтерпретації і навпаки – здавалось би різні варіанти залежно від комунікативних умов можуть інтерпретуватися однаково.

Як ми вже відзначали, найяскравіші вияви використання мовних засобів з метою впливу на свідомість спостерігаємо у функціонуванні тоталітарних режимів. Більше того, мовне маніпулювання – одна з сутнісних характеристик тоталітаризму. Звичайно, що тоталітарний режим ґрунтується значною мірою на методах примусу та репресивних заходах, однак це явище та його ідеологія не можуть існувати без підтримки широких мас, і саме ідеологічні тексти дозволяють владі спрямовувати маси в потрібному їй напрямку. О. Геліх підкреслює: “Політик-тиран діє не тільки і часто не стільки засобами озброєного, фізичного насилля і адміністративного, дисциплінарного примусу, але більшою мірою викривленням мови, яке маскує логіку, правдиву мету і сенс його дій” [5, 172]. На провідну роль мови щодо впливу на масову свідомість вказує і російський лінгвіст О. Марченко: “Ідеологічна структура суспільства, як “розум” соціуму здатна впровадити в масову свідомість особливу систему моральних, правових, політичних ідей, цінностей і директив дії, що є основою, чи точніше, доктриною для принципів організації і управління суспільним життям і нерозривно пов’язаною з ним сферою культури. Провідником цих ідей була і залишається мова” [9, 97].