Сторінка
2

Особливості мовного маніпулювання у тоталітарному дискурсі (на матеріалі текстів засобів масової інформації)

Визначальна риса мови тоталітарного суспільства – антикомунікативність. Вона не призначена для спілкування, не передбачає обміну думками, дискусії, роздумів. Її домінуючою функцією стає сугестивна функція. На означення мови, створеної радянською владною верхівкою існує чимало термінів: “мова брехні”, “дерев’яна мова”, “мова ненависті”, “казенна мова”, “тоталітарна мова”, “ритуальна мова”, “мова Совдепії”, “жаргон влади”, “радянська мова”, “мова агітпропу”. Найбільшого поширення у соціолінгвістиці набув термін англійського письменника Дж. Оруела “newspeak” [12]. Кальки англійського терміну присутні у термінологічних системах різними мовами (рос. “новояз”, пол. “nowomowa”).

Ідеологічні тексти являють собою соціальні міфи, в яких бажане видається за дійсне, отже, міфологізована мова трактує дійсність на свій лад, підмінюючи її міфотворчістю. Соціальні ілюзії, міфи не прив’язані до конкретної історичної ситуації, до реального часу, але їх влада над людьми повністю реальна, бо ілюзії, мрії надають їм енергії, ентузіазму, прагнення втілити їх в життя. Постійно породжуючи тексти, які б були спрямовані на виправдання існуючого стану речей, на їх ідеалізацію, радянська влада фактично створювала міфологічну систему, в якій вождь і партія (в іпостасі її керівництва) були покликані думати за людину, вирішувати за неї все, піклуватися про неї. В радянському суспільстві було здійснено своєрідний мовний експеримент, в якому до краю було “доведено можливості маніпулювання мовою з метою її використання як засобу жорсткого соціального контролю” [14, 218].

Мова тоталітарної пропаганди характеризується прагненням позбавити людину індивідуальності, зробити її безвольною частиною такої ж масової свідомості, адже для всіх людей існує єдиний взірець висловлювання. “Герої зникли залишився хор” – робить висновок Х. Ортега-і-Гасет, подаючи філософське осмислення проблеми масової свідомості, “коли кожний не відчуває в себе ніякого дару чи відмінності від усіх, коли кожний відчуває, що він точно такий, як і всі інші, і при цьому зовсім не засмучується, навпаки, щасливий відчувати себе таким, як всі” [11, 121]. О. Марченко, оцінюючи вплив тоталітарної мови на особистість, зазначає: “Засвоювання думки більшості, стереотип мислення робить слово догматичним і авторитарним, загрожує індивідуальності як загальному творчому началу в людині” [9, 94 ].

Важливо також зазначити, що ідеологічні тексти звернені не до розуму читача, а до його емоцій, що зрештою є характерною рисою текстів ЗМІ загалом: “Ефективний вплив на читача / слухача ЗМІ передбачає обов’язкову апеляцію до його емоцій, оскільки вони завжди “ближче” до сприйняття світу людиною” [8, 59]. Провідну роль у тоталітарному дискурсі відіграють мовні засоби, спрямовані на створення внутрішньо-психологічного ентузіазму в населення, що є необхідною умовою його залучення до виконання політичних рішень влади. Внаслідок цього, мова командно-адміністративної системи не тільки не фіксує правдивий стан речей, але і конструює деякий вигаданий, нереальний світ, в якому все, що відбувається тлумачиться в емоційно-позитивному ракурсі, для цього використовують лексеми на позначення почуттів піднесеного емоційного стану: гордості, радості, а також означення, виражені словами зі значенням величі, колосальності: “З величезною радістю і гордістю читали трудящі Радянського Союзу величні підсумки комуністичного будівництва в нашій країні. Це знайшло свій яскравий вияв у величезному розмаху соціалістичного змагання, яке розгорнулося на честь 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції” (ПП 27.02, 58); “Радянський народ відзначає 26 роковини з дня смерті Володимира Ілліча Леніна в обстановці величезного політичного і виробничого піднесення, викликаного підготовкою до виборів у Верховну Раду СРСР” (ПП 20.01, 50).

З цією ж метою широкого застосування набувають прикметники у формі вищого ступеня порівняння: “Радянське кіномистецтво приходить до свого славного тридцятиріччя, як найпередовіше і найпрогресивніше кіномистецтво в усьому світі” (ПП 18.02, 50); “Запуск штучного супутника Землі яскраво продемонстрував на весь світ, що радянська наука – найпередовіша в світі” (ПП 12.10, 57).

Як ми зазначали, характерною ознакою тоталітарної мови є її міфологічність, в якій домінуючу роль відіграє вождь та партія, наділені ідеально позитивними рисами, гіпертрофованою могутністю, які піклуються про народ і є об’єктом всенародної любові та відданості. Для постійного акцентування на цьому, в текстах зустрічаємо лексеми, які вказують на прихильність та захоплення народу вождем та партією: “Ми раді доповісти Центральному Комітетові нашої любимої Комуністичної партії, що взяті соціалістичні зобов’язання по збільшенню виробництва м’яса і молока достроково виконані” (ПП 04.01, 58). Радянська політична мова також активно використовувава лексику з родинної сфери: Й. Сталін став “батьком народу”, російський народ був для всіх інших народів СРСР “старшим братом”, комуністична партія іменувала себе “рідною”: “З гарячими словами любові до партії Леніна-Сталіна, до рідної радянської влади, виступила ланкова колгоспу імені Шевченка Ганна Петраш” (ПП 03.03, 50).