Сторінка
1

Прізвища з суфіксом -к-о в Донеччині

Прізвища з суфіксом -к(о) належать до типових українських прізвищ. Вони поширені на всій території України, але, згідно з дослідженнями Ю.К. Редька, переважають на Лівобережжі [6, 204].

На Донеччині такі прізвища посідають друге місце (після прізвищ з суфіксом -енк-о) – їх 1470, або 12,50 %. Вони є в усіх районах, хоча розміщені в них нерівномірно і відсоток їх коливається від 8,50 до 2,00. Помітно, що їх більше в центральних, північних і західних районах: Артемівський – 5,80 %, Волноваський – 5,40 %, Добропільський – 5,00 %, Красноармійський – 4,90 %, Олександрівський – 4,80 %. У східних і південних районах відсоток їх менший майже вдвічі: Першотравневий – 2,80 %, Тельманівський – 2,60 %, Новоазовський і Старобешівський – 2,50 %. У цих районах багато прізвищ російського та грецького походження, що пов’язано з умовами заселення цих земель у XVII – XIX ст.

Формант -к-о сягає давньоруських суфіксів -ък-о (-ьк-о), функціональне значення його – демінутивно-експресивне [2, 205].

В українській антропонімії цей суфікс активно функціонує ще з XI – XII ст. За його допомогою утворювались демінутиви від повних чи усічених основ чоловічих народноадаптованих церковнохристиянських імен (Демидко, Томко, Ясько) та усічених відкомпозитних автохтонних слов’янських імен (Гостко < Гостиславъ, Берко < Бериславъ, Ярко < Ярославъ). Із часом суфікс -к-о розширює свої функції, на ХV ст. припадають і перші записи патронімів із суфіксом -к-о та його ускладненими варіантами. Свідченням “патронімічного значення” суфікса -к-о є і той факт, що в нові часи цей формант в українській мові використовується для найменування нащадків за іменем чи прізвиськом батька або діда. Дослідник білоруської антропонімії М.В. Бірило патронімічне значення суфікса -к-о вбачає в тому, що за його допомогою утворюються прізвища від іменників та прикметників. В інших випадках суфікс -к-о виконує демінутивну функцію [4].

Отже, суфікс -к-о та його варіанти в українській апелятивній лексиці використовувався як демінутивний, а в антропонімії – як демінутивний або патронімний.

Проаналізований нами матеріал (майже 1,5 тисячі прізвищ) свідчить про те, що чітко визначити словотвірну структуру більшості прізвищ на -к-о (як семантичні деривати, мотивовані лексемами, що містять суфікс -к-о, чи як морфологічні деривати – патроніми, утворені за допомогою суфікса -к-о) практично неможливо. І в першому, і в другому випадку лексичною базою прізвищ на -к-о, як і в українських прізвищ у цілому, є особові імена, прізвиська та апелятивні означення особи.

Помітну групу прізвищ на -к-о на досліджуваній території складають відіменні прізвища. Враховуючи генезис і структуру лексичної бази, поділяємо їх на такі групи:

1. Прізвища, тотожні з похідними варіантами імен першого дериваційного ряду, утвореними від повних основ чоловічих християнських імен, переважно вже адаптованих українською мовою: Авдíйко, Вакýлко, Демидко, Кіндратко, Матвíйко, Нікíтко, Остапко, Романко, Степанко, Федорко, Якимко.

2. Прізвища, тотожні з похідними варіантами імен першого дериваційного ряду, утвореними від усічених основ чоловічих християнських імен: Анайко, Данько, Онипко, Сайко < Ісай, Тимко, Федько, Юзько < Юзеф.

3. Прізвища, тотожні з похідними варіантами другого дериваційного ряду, утвореними від суфіксальних та усічено-суфіксальних варіантів імен: Антошко, Андрушко, Артишко, Герешко, Демешко, Євдомашко, Карпійко, Лаврушко, Матюшко, Мисько, Панасейко, Сависько, Семешко, Степурко, Степашко, Федурко, Юрашко, Юраско, Янушко, Ясько < Ясь < Яким або Яків.

4. Прізвища, лексична база яких може бути варіантом як чоловічого, так і жіночого імені: Полько < Полько < Полікарп або Полька < Поліна, Зінько < Зінько < Зіновій або Зінька < Зінаїда.

5. Прізвища, утворені від жіночих імен, андронімів: Марфунько < Марфуня < Марфа, Панишко < Паниха < Паня < Пантелеймон, Юрчишко < Юрчиха < Юрко < Юрій.

6. Прізвища, лексична база яких може кваліфікуватись як варіант християнського імені або як усічене чи усічено-суфіксальне слов’янське автохтонне відкомпозитне ім’я: Манько < Мануїл або Маниславъ, Тишко < Тихон або Тихомилъ, Худько < Худіон або Худославъ.

Питання про спосіб творення відіменних прізвищ належить до спірних. Прізвища 1-ї, 2-ї і 3-ї та частково 4-ї, 6-ї груп не мають однозначного словотвірного рішення. З одного боку, можна говорити про семантичний спосіб творення цих антропонімів від відповідних варіантів імен, оскільки суфікс -к-о мав і має демінутивне значення, і саме такі варіанти імен були і є продуктивними в побуті українців.

З іншого боку, враховуючи можливість патронімічної функції суфікса -к-о, такі прізвища можна вважати морфологічними дериватами від повних, усічених або усічено-суфіксальних імен. Можливо, з більшою впевненістю можна визначити морфологічний спосіб творення у тих прізвищах, які виникли від повних особових імен, а також від імен, що вже містять антропонімотвірні суфікси. У таких прізвищах семантичне навантаження суфікса -к-о більш виразне. Доказом морфологічного способу творення названих груп прізвищ може бути і той факт, що на досліджуваній території паралельно функціонують прізвища, що мають ту саму лексичну базу, але розрізняються відсутністю чи наявністю суфікса -к-о (Андрусь і Андрусько, Гриша і Гришко).

Прізвища 5-ї групи мають патронімічний характер, оскільки жіночі найменування не утворюють демінутивів на -к-о.