Сторінка
1

Загальна характеристика просторової диференціації побутової лексики південнослобожанських говірок

Кінець ХХ століття означений помітним розвитком української лінгвістичної географії, було активізовано й вивчення південно-східних говорів, зокрема слобожанського. У лінгвогеографічному плані активно досліджується східна частина Слобожанщини (див. праці К.Д.Глуховцевої [2-4], В.В.Лєснової [7-9], І.О.Ніколаєнко [12-13], І.В.Магрицької [10-11] та ін.). Як ареальне продовження вивчення Слобожанщини нами були обстежені її південні говірки, одним із результатів чого став „Атлас побутової лексики південнослобожанських говірок”.

Матеріалом для атласу послужили польові записи, зроблені за спеціально укладеною програмою, що охоплює 112 питань, об’єднаних за трьома тематичними підрозділами: 1) назви житлових приміщень; 2) назви господарських приміщень; 3) назви меблів та предметів хатнього вжитку. Лексичний матеріал до атласу було зібрано упродовж 1994-1999 р.р. експедиційним методом у 107 населених пунктах обстеженого регіону. Загалом бланківка карт охоплює населені пункти Нововодолазького, Чугуївського, Великобурлуцького, Балакліївського, Лозівського, Барвінківського, Ізюмського, Борівського, Близнюківського районів Харківської області, Краснолиманського, Слов’янського, Олександрівського, Артемів­ського, Костянтинівського районів Донецької області, а також кілька населених пунктів Кремінського та Лисичанського районів Луганської області.

“Атлас побутової лексики південнослобожанських говірок” є першим лінгвогеографічним дослідженням цієї території. Під час підготовки зазначеної праці було взято до уваги думку Й.О.Дзендзелівського, що “при визначенні ареалу (району) регіонального атласу дуже важливо, щоб цей район мав більшу чи меншу діалектну здиференційованість; щоб тут стикалися б межі якихось говіркових чи етнографічних угрупувань, проходили давні адміністративні та політичні межі, торгові тракти; щоб різні говори цієї досліджуваної території свого часу зазнавали впливів різних мов та діалектів” [5, 14]. Територія поширення південнослобожанських говірок є перехідною зоною між слобожанськими та степовими говірками, яка постійно зазнавала й продовжує зазнавати впливу суміжних та більш віддалених говорів і мов, у давні часи слугувала кордоном між слобожанськими поселеннями та Диким полем, а тому є надзвичайно цікавим фрагментом дослідження, особливо в лінгвогеографічному плані.

Метою створення “Атласу побутової лексики південно­слобожанських говірок” була експлікація зібраного матеріалу для вивчення особливостей просторового розміщення й варіативності лексики народного побуту зазначених говірок. Південнослобожанські говірки належать до новостворених, тому атлас, що охоплює територію їх поширення, має свою специфіку. На думку Ф.Т.Жилка, завданням регіонального атласу новостворених говорів є: “1) визначити ареали тих елементів, що не відображені в загальномовному атласі, зокрема, специфічних елементів, які виникли внаслідок місцевих діалектотворчих процесів (різні мікродіалектні елементи); 2) виявити особливості міждіалектних контактів у говорах атласу” [6, 11]. Крім того, метою регіонального атласу є охопити порівняно невелику територію з густою сіткою обстеження й відобразити на картах вузьколокальні мовні риси, які є цінними для дослідження історії мови й покликані доповнити загальномовний атлас.

Лінгвогеографічні джерела можуть бути використані і в дослідженні мови пам’яток писемності, топонімії, антропонімії, міжговіркових контактів і т. ін. “Із лінгвістичних карт не можна безпосередньо вивести історію мовних явищ та діалектів. Але лінгвістична географія виявляється надзвичайно важливою для історії мови та історії діалектології й може допомогти установити шлях розвитку явища, час його утворення й первісної території його поширення” [1, 25].

Укладений нами атлас показує, що досліджуваний матеріал не засвідчує чіткого ареального протиставлення, однак можна простежити тенденції у формуванні ареалів. Так, частина лексичного матеріалу виявилася територіально нерелевантною, тобто такою, що не дає чіткого протиставлення, частина – є варіативною на рівні фонетики, частина на рівні морфології. Чимало досліджуваних лексем розташовані як вкраплення чи острівці. Карти засвідчили наявність дублетних та паралельних номінацій, природа й характер яких потребує докладного вивчення у південнослобожанських говірках, напр., усю обстежувану територію покриває репрезентант семи ‘сільський житловий будинок’ |хата (зафіксовано в 106 із 107 н. п.), розріджений південний макроареал утворює лексема дом, зафіксована у 35 н. п., та її словотвірний варіант, що став уже сталою номінацією, – |дом’ік. У досліджуваних говірках відзначено функціонування дублетних назв дом, |хата (35 н. п.), наявність яких утворює чітку опозицію до північного мікроареалу, де репрезентант |хата виступає бездублетно, як монономінація. Поширення останньої назви на всій обстеженій території і як монономінації (68 н. п.), і як дублетної пари |хата, дом дозволяє зробити висновок, що репрезентант дом становить пізніше нашарування.

Крім того, дослідження територіального розміщення і варіювання південнослобожанських назв житлових та господарських приміщень, меблів та предметів хатнього вжитку дає підстави для виділення в обстеженому континуумі двох зон – північної та південної. Своєрідність лексичного складу північної зони характеризують такі основні ознаки:

1. Однотипність у репрезентації сем – здебільшого репертуар семи на зазначеній території представлено 1–3 лексемами, напр., |хата ‘селянський житловий будинок’, п|риз’ба ‘невисокий, переважно земляний насип, обшитий дошками, який споруджують уздовж стін хати знадвору’; п’ідод’і|йал’ник, р’ад|но ‘велика наволока на ковдру’, |погр’іб, п’ід|вал ‘сховище для городини й різних харчів з похилим крутим спуском і сходами’; од’і|йало, покри|вало, |коўдра ‘ковдра бавовняна’, в’ід|ро, цеб|ро, це|берка ‘велике дерев’яне відро для витягання води з колодязя журавлем’, пото|лок, до|шчаниĭ пото|лок, па|лат’і ‘дощана стеля в хаті’. Найбільшу кількість у північній зоні складають семи, що виражені двома лексемами (близько 35 % від загальної кількості випадків картографування репрезентантів сем). Відповідно семи, що репрезентовані трьома лексемами, складають близько 28 %, однією – 16 %, чотирма – 13 %, п’ятьма – 7 % і шістьма – близько 1 %.