Сторінка
2

Прізвища з суфіксом -к-о в Донеччині

Усі інші прізвища на -к-о своєю лексичною базою тяжіють до апелятивної лексики рідної мови. Ці апелятиви увійшли до прізвищевих основ по-різному. Одні з них до закріплення у функції прізвищ були прізвиськами (індивідуальними чи спадковими сімейно-родовими), інші – реальними характеристиками людей за їх заняттям, соціальним станом, поведінкою тощо. З погляду семантики та структури лексем, що стали твірною базою прізвищ, останні поділяємо на такі групи.

1. Прізвища, що співвідносяться з апелятивами жіночого роду на -к-о з демінутивним значенням чи без нього: Балко, Галушко, Гичко, Дудко, Кишенько, Кишко, Копійко, Овечко, Сокирко, Сливко, Теличко, Швачко. Трансформація загальних назв у власні відбулась тут завдяки флексії -о, а суфікс -к- однаково вживається у словах обох мікросистем. На думку О.О. Шахматова, виникнення флексії -о в подібних випадках слід пов’язувати з переосмисленням у значенні називного відмінка форм вокатива [9, 49]. Відбувається це внаслідок бажання носія прізвища уникнути збігу з загальною назвою, особливо в тих випадках, коли семантика слова неприємна людині. У результаті таких змін наголос міг переміститися на флексію (Коробка – Коробко, Литка – Литко, Сливка – Сливко), але в багатьох антропонімах наголос не змінювався (Сусідка – Сусідко, Холявка –Холявко).

Зауважимо, що процес трансформації прізвищ на -к-а у прізвища на -к-о відбувається й зараз. Підтвердженням цього можуть бути записані в різних селах Донецької області прізвища: батьківські прізвища Гречка, Грушка, Коровка, Миска, Рибалка, а синівські відповідно Гречко, Грушко, Коровко, Миско, Рибалко.

Отже, у розглянутих прізвищах словотвірну функцію виконує флексія -о, а суфікс -к-а входить у твірну основу і не має патронімічного значення.

2. Прізвища, що співвідносяться з демінутивними формами іменників чоловічого роду на -ок (< -ъкъ) – назвами тварин, рослин, предметів побуту і под.: Братко, Горошко, Дубко, Жирко, Зубко, Кийко, Кожушко, Пупко, Огризко, Рожко, Ротко, Сніжко, Сучко, Шматко, Цапко. На думку О.І. Толкачова, подібні антропоніми могли виникнути під упливом квалітативів, похідних від усічених дохристиянських імен, як Божко < Боголюбъ, Жирко < Жирославъ [7, 126]. Та в більшості випадків заміна суфікса -ок на -к-о, очевидно, зумовлена прагненням носіїв прізвиськ уникнути омонімії з відповідними апелятивами (бичок – Бичко). Прізвища цього виду виникали семантичним способом. Наявність в антропонімії Донеччини (іноді навіть в одному селі) прізвищ з суфіксом -к-о і без нього (Зуб і Зубко) дає підстави припустити, що деякі такі прізвища на -к-о можуть бути і патронімічними утвореннями.

3. Прізвища, тотожні з атрибутивними назвами – колишніми прізвиськами, які характеризували людину за такими її ознаками:

а) зовнішніми і внутрішніми ознаками (вік, зріст, повнота, недоліки в зовнішності, особливості окремих частин тіла тощо): Безбородько, Безкишко (про худу, знесилену людину), Білоножко, Воронько, Гнідко, Глупко, Горбатько, Дрібко, Кривко, Остроушко, Рудько, Сірко, Старко, Сліпко, Соловко < соловий ‘буланий’ (СУМ, ІХ, 445), Хорошко, Хромко; б) особливостями характеру, поведінки: Безлюдько, Жадько, Журко, Нудько, Смілко, Смутко; в) соціальним станом: Безштанько, Скоробагатько.

4. Прізвища, тотожні з агентивними назвами – колишніми прізвиськами, які характеризували людину за особливостями її поведінки, характеру, певної дії тощо: Воровко, Глотько, Засядько, Зашивайко, Задирайко, Крутько, Наливайко, Негодуйко, Пхайко, Розколотько, Смішко, Стрижко, Хропко, Цілуйко, Чуйко.

В ономастичній літературі висловлюються різні думки щодо способу творення прізвищ 3-ї і 4-ї груп. Одні дослідники відносять їх до прізвищ морфологічного способу творення (Ю.К. Редько,

О.Д. Неділько, І.Д. Сухомлин, З.Г. Ніколаєнко), інші – до прізвищ лексико-семантичного способу (І. Фаріон, С.Є. Панцьо, Л.О. Кравченко та ін.). На нашу думку, в подібних антропонімах суфікс -к-о з’явився ще на етапі виникнення прізвиськ. У розряд прізвищ вони перейшли семантичним способом.

Серед прізвищ цих груп можуть бути й такі, що виникли семантичним способом від давніх слов’янських автохтонних імен – відапелятивних або відкомпозитних: Дубко < Дубок, Гудко – Гудимиръ. Ці антропоніми входили до розряду прізвищ, очевидно, довгим шляхом: спочатку – особові імена – прізвиська, далі – спадкові сімейно-родові найменування, нарешті – прізвища. І хоча нерідко твірні основи цих лексем співзвучні з апелятивами рідної мови, М.Л. Худаш застерігає від помилкового віднесення їх до відапелятивних іменувань. Адже це “антропонімічна спадщина дуже глибокої історичної давнини, в багатьох випадках ще праслов’янської доби” [9, 41].

Кількісно невелику групу складають прізвища на -к-о, що утворились морфологічним способом. Вони мотивуються прізвиськами-іменниками і прізвиськами-прикметниками: Бровко, Боярко, Веретько < верета “рід шерстяних різноколірних килимків, якими застеляють лавки, а іноді й стіл” (Гр., І, 135), Дерибаско, Кандибко < кандиба “поганий кінь” (Гр., ІІ, 214), Клапко < клапатий “незграбний, великий” (Гр., ІІ, 248), Ковалько, Осаулко, Пузирко, Удовичко, Чепіжко, Чумачко. З погляду фонетичної структури словотвірні основи можуть закінчуватися як на твердий приголосний (Ляшко, Маячко), так і на м’який (Жолудько, Кийко, Медведько, Хмелько). Проте суфікс -к-о не може сполучатися з морфемами, що закінчуються на задньоязиковий приголосний. Обмеження усуваються шляхом чергування приголосних: <г> – <ж> (Бражко, Брижко), <к> – <ч> (Маячко), <х> – <ш> (Страшко, Чишко).

Словотвірні основи частіше непохідні (Бутко, Хрінко, Шрамко), рідше ускладнені різними суфіксами (Дробашко, Крутійко, Сліпушко, Черевайко). Рідко трапляються прізвища, утворені від складних основ (Молибожко, Отченашко).

Отже, прізвища на -к-о посідають в антропонімії Донеччини досить помітне місце. Як і інші українські прізвища, вони виникали від особових імен та колишніх відапелятивних прізвиськ людей. Становлення цих лексем як прізвищ відбулося двома способами: семантичним і морфологічним. Порівняно невелика кількість таких прізвищ має явно виражений патронімічний характер. Значно більше прізвищ на -к-о утворені семантичним способом від прізвиськ або апелятивів. І найбільше прізвищ (усі відіменні та частина відапелятивних) має неоднозначну словотвірну структуру – їх можна пояснювати як семантичні або морфологічні деривати.